Всі американські автори, які використовують у текстах óбрази співробітників ФБР, поділяються на дві категорії: тих, хто віддають належне спецагентам, і тих, хто духу їх не терплять. Харлан Кобен належить до другої – дію його «Безневинного» закручено навколо двох ефбеерівців із нечистим сумлінням, які, рятуючи власні родини й кар’єри калічать, убивають і залякують пересічних громадян.
Крім них у перенаселеному персонажами романі є: стриптизерки, покинуті діти, колишні в’язні, діючі копи, справжні й фальшиві черниці, домогосподарки, приватні нишпорки. Інший письменник заблукав би в тенетах своєї буйної фантазії, але тільки не Кобен. Єдиний лауреат трьох найважливіших премій у детективному жанрі своїх «слоників» отримав заслужено. В міру психологізму, але жодної «достоєвщини». Виважена, як на аптекарських терезах, дещиця сентиментальності – саме стільки, щоб пояснити мотиви героїв, але не збитися на манівці «мильної опери».
Лаконічні характеристики персонажів і, само собою, карколомний сюжет, усі лінії якого зійдуться в одній точці перетину – фіналі. Та до нього читачам доведеться помучитися не відомістю: якщо ми знаємо ім’я виконавця злочину, то не відома особа замовника, щойно розплутали один клубок – автор-вигадник підкидає нову купу плутанок. А більш за все письменникові подобається гратись у забавку «грішний – невинний», повертаючи героїв таким чином, аби червоточинки їхніх життів потрапили під сліпуче світло. Й тоді зрозумілим стане висновок автора: безневинних не буває – є ті, кому пощастило більше за інших.