У ХХІ ст. всюдисутні комп’ютери контролюють майже усі процеси. Значить, у ХХІ ст. влада – це коли ти можеш змінювати поведінку комп’ютерів. Якщо ти не спроможний цього робити, ти живеш у пісочниці, в якій усе влаштовано так, як за тебе зробили ті, хто можуть.
Уряди низки країн світу зрозуміли переваги, які надає вільне програмне забезпечення, і почали переходити на нього. Чи, принаймні, дуже вдало використали факт наявності своїх власних систем, розроблених звичайно, на основі GNU/Linux, для переговорів із Mіcrosoft. |див. приклади тут|.
Однак в Україні уряд уже майже 10 років уперто робить вигляд, що найпотужнішого економічного та соціального феномену сучасності – вільних програм – не існує. Чинне законодавство не містить таких понять, як вільне/відкрите програмне забезпечення, відкриті стандарти/протоколи. Для вирішення цієї проблеми потрібен закон, який українські політики «динамлять» уже понад 5 років.
У профільному комітеті з науки та освіти нам заявили, що про такий закон нічого не чули і не знають.
Президенту Вікторові Ющенку принаймні двічи, в 2005 та 2006 роках, персонально в руки були передані відкриті листи-звернення з проханням сприяти поширенню в Україні вільного/відкритого програмного забезпечення. Натомість він зробив почесним членом президентської інвестиційної ради голову Mіcrosoft’а Білла Гейтса, який жодного разу так і не відвідав її засідання.
Сама Mіcrosoft чудово розуміє – до своїх продуктів у першу чергу необхідно привчати дітей. До того ж, найбільшими витратами під час переходу на безкоштовне вільне програмне забезпечення є витрати на перенавчання. Саме тому країни, що вирішили здійснити перехід, починають зі шкіл. Тим часом, Міносвіти України і далі плідно співпрацює з Mіcrosoft’ ом, – лише за угодою від 2005 року було домовлено придбати 120 000 копій Windows XP та 120 000 копій офісного пакета, від Mіcrosoft. Наприкінці травня цього року уряд Тимошенко підписав нові меморандуми із Mіcrosoft’ом – в Україну для цього спеціально завітав її виконавчий директор Стів Балмер. Будь-який урядовець у будь-якій установі вже зараз може мати комп’ютер, повністю сумісний з усіма даними, з яким він здатний робити все необхідне для виконання його обов’язків. При цьому установи могли б робити стільки копій програм, скільки необхідно для всіх робочих місць. І все це – за умови навчених працівників – коштуватиме 0 грн 00 коп. Натомість, українські держустанови вважають за краще витрачати мільйони бюджетних коштів. Лише Кирило Стеценко, радник Василя Вовкуна, у розмові з нами говорив про необхідність підтримки GNU/Linux на державному рівні – але такого лоббі недостатньо.
І річ тут не лише в грошах, а в тому, що державний організм України не спроможний зрозуміти та використати навіть тих можливостей, що лежать буквально під ногами.
.jpg)