Вилетіли в трубу

Відомий експерт з енергетичних питань Богдан Соколовський розповів Тижню, чому українські уряди ігнорують перспективні проекти з розробки покладів сланцевого газу в нашій країні, й пояснив, чим зумовлена «здача національних інтересів» України під час уточнення газових домовленостей із Росією.

У. Т.: У Харкові було підписано угоди, які зрештою призвели до здачі українських національних інтересів, зокрема у сфері безпеки. Суто гіпотетично уряд Миколи Азарова міг послабити «обійми» Газпрому?

– Ніхто не казав, що переговори будуть легкими. Проте треба було принаймні не переносити у площину газових домовленостей політичні. Доцільно було наполягати на партнерстві, а не займати рабську позицію, зокрема в питанні Чорноморського флоту. Після харківської капітуляції треба пояснити, що російська сторона, м’яко кажучи, принизила українців…
Загалом непогані стартові позиції в переговорах із Газпромом Україна мала 2005 року, коли працювала угода про постачання газу з Туркменистану. Але ж український уряд не забезпечив виконання передбачених у міжурядовій угоді обо­в’язкових процедур (мали бути підписані міжурядові протоколи щодо обсягів і ціни газу на 2006 рік до 1 липня з РФ і до 1 вересня – з Туркменистаном). У результаті ми прийшли в 2006-й без жодних контрактів. Туркменія не стала чекати, а Росія перекрила нам газ. І запропонувала або RosUkrEnergo на українському ринку, або $230 за тисячу кубів газу.

У. Т.: Чи можна говорити, що з підписанням нових газових угод поставлено хрест на диверсифікації джерел постачання газу в Україну? Наприклад, реалізація проектів із видобутку сланцевого газу в Європі може суттєво посунути російський Газпром із європейського ринку. Що заважає видобувати сланцевий газ Україні? 

– Україна має всі можливості для освоєння сланцевих родовищ. На межі Кіровоградської та Черкаської областей розташоване одне з найбільших у світі родовищ горючих сланців – Бовтиське, є газоносні сланці і в Карпатському регіоні. Ще в радянські часи було зроблено геологічну розвідку, підтверджено запаси і визначено топологію відповідних родовищ. До речі, горючі сланці цікаві і як енергоносії, і як сировина для хімічної промисловості.

Донедавна видобуток газу зі сланцевих родовищ вважали нерентабельним – собівартість тисячі кубометрів коливалася в межах $120–170. Зараз, коли американці вже вийшли на промисловий видобуток сланцевого газу, а трубне блакитне паливо суттєво подорожчало, освоєння українських родовищ є перспективним. Але Україна не має технологій, які є в американців. Наші уряди практично не звертали уваги, а відповідно й не фінансували робіт з освоєння сланцевих корисних копалин. Цей Кабмін не виняток. Найімовірніше, першими в нашому регіоні на промисловий видобуток такого газу вийдуть поляки – через 7–15 років. Хоча Україна могла зробити це набагато швидше, оскільки геологічну розвідку здебільшого вже проведено – за відповідних інвестицій за 5–7 років можна було б розпочати експериментально-промисловий видобуток сланцевого газу.

Водночас очевидно, що сланцевий газ цілковито не замінить трубного в середньотерміновій перспективі. Утім, враховуючи європейські тенденції заміщення традиційних енергоносіїв, видобуток в Україні навіть кількох мільярдів кубометрів сланцевого блакитного палива (а це цілком реально!) може значно вплинути на ціноутворення на газ, а також посприяти переорієнтації наших металургійних та хімічних підприємств із російських енергоресурсів на вітчизняні.

У. Т.: Чому влада не рухалася в цьому напрямку?

– Через недалекоглядність. У 2000 році розпочали формування передумов для розвитку цієї галузі, однак відповідні напрацювання залишилися на папері. Готували цікаві міжнародні проекти, зокрема з Естонією. Але уряди, мабуть, мали інші пріоритети: сланці – це майбутнє, а газ із РФ – це сьогодні й багато.

У. Т.: Транснаціональна компанія Total зацікавилася видобутком сланцевого газу в нашій країні. На яких умовах західні корпорації співпрацюватимуть з Україною?

– Умови попередньо визначено, але їх краще не розголошувати, адже поки нічого не зроблено. Якщо взяти за основу  досвід інших країн, наприклад тієї самої Польщі, то родовища, найімовірніше, передадуть у концесію. На інші умови ТНК, мабуть, не погодиться.
 
У. Т.: Що має зробити держава, аби інвестори розпочали видобуток сланцевого газу? 

– Наша газотранспортна система доволі розвинена, відповідно інфраструктура в Україні є. Головне – доробити геологорозвідку й дати інвесторам гарантії. Те саме можна сказати і про перспективи видобутку метану з вугільних пластів. До речі, ця технологія складніша і менш відома, ніж сланцева. Але ж запаси метану в наших вугільних пластах колосальні й Україна могла б показати приклад його видобутку всьому світові.

У. Т.: Чому Україна досі не побудувала термінала для забезпечення постачання скрапленого газу з країн Близького Сходу та Африки? 

– Термінал – це заїжджена тема, немає сенсу про це говорити. Ще в 2005-му було досягнуто домовленостей із Казахстаном про реалізацію маленького проекту в Криму… Згодом його заморозили. Але найважливіше завдання для України – досягнути партнерських домовленостей із росіянами, поки що цього не зроблено. Шанси на це у нинішньої влади були, особливо з огляду на торішнє послаблення позицій Газпрому на ринку ЄС.

У. Т.: Які умови співпраці з росіянами влаштували б Україну?

– Встановлення перехідного періоду для вітчизняної економіки від трьох до п’яти років із поступовим переходом до ринкових цін на газ і транзит.

У. Т.: Здається, після капітуляції українського уряду в Харкові втрачають актуальність російські проекти побудови газогонів в обхід України…

– Скажу відверто: я росіян не розумію, а німців, які беруть участь у проекті «Північний потік», ще більше. Хоча впевнений, що «Північний потік» буде, він розрахований на постачання газу, зокрема зі Штокманського родовища, освоєння якого відкладено років на сім. Може статися так, що трубу буде прокладено, газу для неї не буде і її заповнять блакитним паливом, яке зараз транспортують українською ГТС. Нагадаю, що СРСР це вже проходив: спочатку набудували трубопроводів, заробляли великі гроші, а потім Захід збив ціну на енергоносії.

У. Т.: А чому німці вкладають гроші в «Північний потік», а не в розвідку перспективних польських сланців?

– Думаю, німці вкладатимуть і в сланці… Хай там як, а вони будуть останніми, хто щось втратить на диверсифікації постачання газу.[1831][1832]