В інших країнах — інакше. Один з основних прийомів в арсеналі «активних заходів» Кремля — розпалювати сепаратистські настрої за кордоном. Це почалося під час розвалення Радянського Союзу й триває досі. Серед результатів — «незалежні» анклави в Грузії та Молдові, сепаратизм на українському Донбасі та окупація Криму. До менш успішних спроб у далекому закордонні належить підтримка прихильників незалежності Техасу та Каліфорнії.
Завдяки злитому в New York Times документу розвідки ми нещодавно дізналися деталі того, як Росія намагалася розколоти Іспанію, підігріваючи сепаратистські настрої в Каталонії. Ясна річ, каталонський націоналізм винайшли не росіяни. Він тягнеться з давніх історичних образ, часто ще підсилених важкою рукою централістського уряду Іспанії. Але й дає родючий ґрунт для втручання ззовні. У 2019 році Жозеп Луїс Алай, головний радник експрезидента Каталонії Карлеса Пучдемона (який сам утік у вигнання), їздив до Москви просити допомоги в нинішніх і колишніх російських політиків: підтримати незалежність Каталонії в банківській, телекомунікаційній та енергетичній сферах, а також створити таємний канал для надання фінансової допомоги.
Читайте також: Небезпечний успіх України
Попри зусилля обох сторін, нічого особливого з того не вийшло. Нинішнє керівництво Каталонії дистанціюється від російської гри. І нічого дивного в цьому немає. Кілька років тому в приватних розмовах із каталонськими активістами я чув про намагання Росії (які, наголошували вони, зустріли рішучу відсіч) подружитися з ними. Я також досліджував спроби Росії, так само неуспішні, позагравати з шотландськими націоналістами за допомогою якогось підозрілого банку та футбольного клубу.
Справді вражає в цій історії не сама інформація, яку ми розкриваємо про Росію, а те, який приклад нового контрнаступу Заходу вона демонструє. Раніше західні розвідки могли пеленгувати діяльність російських шпигунів і громил, але майже не реагували на неї. Таку стриманість пояснювали двома вагомими причинами: страхом зашкодити діловим відносинам з Росією та небажанням «світити» приховану роботу органів державної безпеки та розвідки.
Тепер це змінилося. Терпець Заходу щодо Кремля вичерпався. Як і сподівання на продуктивні торгові та інвестиційні зв’язки. До того ж розвідувальні служби краще навчилися користуватися інформацією як зброєю. Раніше таємниці тліли на столах у кабінетах політиків. Тепер вони спалахують у медіа.
Ускладнює проблеми для Кремля ще й робота розслідувачів інформації з відкритих джерел, як-от Bellingcat. Ретельне використання пошукових машин і баз даних підіймає завісу над тим, що колись залишалося б оповитим непроникною таємницею, як-от справжні імена агентів розвідки.
У результаті, якщо Росія намагатиметься допомогти сепаратистам (ультралівим або ультраправим силам) у якійсь країні, це обов’язково помітять: в уряді чи поза ним. Подія просочиться в новини. І тим, хто отримує кремлівську допомогу, доведеться відповідати на запитання.
Російські надавачі цієї «допомоги» також більше не можуть сподіватися на безкарність, як засвідчили нещодавні події у Швейцарії.
Читайте також: Наслідувати успішні приклади
Російського бізнес-магната в галузі кібербезпеки Владіслава Клюшина, тісно пов’язаного з Кремлем, заарештували в березні, коли він прилетів (приватним літаком) відпочити на гірськолижному курорті. США домагаються його екстрадиції, формально — за звинуваченнями в торгівлі інсайдерською інформацією, але (як випливає з нового матеріалу в London Times) це може бути насправді за підозрою про його зв’язки з угрупованням Fancy Bear при ГРУ, через яке Росія здійснювала хакерські атаки на політичну систему США у 2016 році.
Подвійні погрози викриття-екстрадиції — лише початок систематичної відповіді Заходу на активні заходи Росії. Зробити слід ще набагато більше, особливо в розширенні інструментарію для протидії загрози (часто значно тоншої) з боку Китаю. Але добре, що реагувати вже почали.