Показовим виявився графік роботи в перший тиждень останньої сесії ВР, який більше нагадував збори на вимогу для оперативного «одобрямсу» заздалегідь підготовлених рішень і такого самого швидкого закриття Ради. 4 вересня вона пропрацювала 18 хвилин, 5-го відпочивала й після ухвалення серії законодавчих рішень 6 вересня знову була закрита майже на два тижні, аж до 18-го.
Читайте також: Дембельський акорд. Остання сесія нинішньої ВР може виявитися найменш прогнозованою
Речники від правлячої партії не приховують, що бояться використання парламенту як трибуни для оприлюднення інформації про реальний стан справ у країні. 4 вересня регіонал Володимир Олійник у відповідь на відкликання меншістю своїх законопроектів пригрозив їй позбавленням права на використання трибуни в середу – день опозиції. Аргументація вразила необізнаністю в сутті парламентаризму: «…декому, може, хотілося б використати трибуну так: законопроекти не вносити, але побалакати, – обурювався пан Олійник. – Але тут, на мій погляд, опозиція програла, тому що наша задача законодавча, і коли говорить опозиція, що нас влада не слухає і не підтримує, то потрібно звертатися до народу, тобто виходити і розповідати про законопроекти…» В умовах тотальної зачистки інформаційного простору й ускладнення доступу опозиціонерів до виборця через інші канали правляча партія якраз цієї агітаційно-інформаційної функції парламенту, очевидно, й боїться найдужче.
Із боку представників влади взагалі спостерігається прогресуючий страх відкритості й прозорості, який уже переходить межі розумного. Якщо раніше необхідність відповідати на незручні запитання викликала паніку лише у президента, то минулого тижня стало зрозуміло, що проблема поширилась і на інших представників режиму. Зокрема, яскравим прикладом стало скасування дня уряду в парламенті, для якого традиційно відводять п’ятницю. 6 вересня Арсеній Яценюк від імені НУ–НС та БЮТБ зажадав від Миколи Азарова звіту про стан справ у країні. Занепокоєний «посадовим злочином» – розголошенням урядовими чиновниками інформації про вимовлену ним на засіданні Кабміну фразу: «справи йдуть не погано, справи йдуть дуже погано», – Азаров вирішив не випробовувати долю. А з огляду на те, що довелось би в прямому ефірі каналу «Рада» та державного радіо пояснювати, що він мав на увазі, уникнув відповідей на незручні запитання завдяки скасуванню дня уряду.
Верховну Раду, перефразовуючи згаданого вище Володимира Олійника, регіонали «використовують за призначенням». Серед найбільш резонансних останніх рішень – ухвалення трьох законопроектів, які начебто мають стимулювати інвестиційну діяльність у пріоритетних галузях економіки, а насправді фактично відновлюють спеціальні економічні зони, які в першій половині 2000-х років уже були інструментом ухиляння від сплати податків для підприємств обраних людей. Не менш показовим було й протягування з порушенням процедури закону про зміни до земельного законодавства. Майже о 10-й годині вечора (!) картки 242 провладних депутатів повторно проголосували за суперечливий закон № 10043 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності». Він, окрім іншого, позбавляє органи місцевого самоврядування права розпоряджатися на своїй території ділянками сільськогосподарського призначення, які тепер будуть сконцентровані в Державному агентстві земельних ресурсів, котре, як припускають деякі експерти, тепер зможе безперешкодно забезпечити їх продаж наближеним до влади олігархам.
Імовірно, принаймні до виборів робота парламенту триватиме в режимі голосування на вимогу за «потрібні» рішення, який перемежовуватиметься з періодами вимикання на довгий час «говорильні», аби депутати від опозиції не займалися «не своїми справами» й не порушували стерильності інформаційного простору, тотально контрольованого владою безпосередньо або через залежних від неї олігархів.