До того ж вміння легко доносити свої думки до аудиторії – це стовідсотковий плюс навіть для наймаститіших та найповажніших вчених зі світовими іменами, зокрема й українців.
Тиждень.ua:Цьогоріч північноамериканському Національному географічному товариству та його журналу виповнюється 125 років. З чого починалася історія створення цієї науково-просвітницької інституції?
Все почалося тоді, коли у 1888 році в США було створено невеличку організацію дослідників і географів, метою якої було поширювати здобуту ними інформацію серед таких самих, як вони, наукових дослідників. Місією, яку вони самі собі постановили, було збільшення обсягу географічних знань. Перший номер журналу з’явився на десять місяців пізніше, у вересні 1888 року. Від початку їхній журнал був достатньо сухим: лекції, дискусії, дуже мало ілюстрацій та мап. На той час журнал не мав великого поширення. Його читали здебільшого члени географічного товариства, здебільшого ті самі науковці та дослідники, про яких я вже згадував. Для них це був друкований майданчик для ведення наукової дискусії. І так тривало приблизно перші десять років існування видання.
Першим постійним редактором журналу National Geografic став Гілберт Гровзнер, який обіймав цю посаду наступні 50 років. Саме він перетворив журнал на орган, який не лише привносив нове знання, а й розважав. Грознер чітко собі уявляв силу фотографії. Спочатку ці фото були чорно-білими, згодом, з розвитком технологій, вони стали кольоровими. Практично увесь спектр можливих фотографій, включно з аерофотознімками, підводними фотографіями, нічною фотозйомкою тощо вже за часів першого головного редактора активно застосовувався у друці. До того ж Грознер розвинув концепт щодо членства в журналі, створивши своєрідний маркетинговий засіб. Членство у Національному географічному товаристві почало визнаватися престижним і гордим, зокрема підписка на його журнал стала визнаватися такою, що підтримує наукові і освітні потреби. До того ж географію почали розуміти в дуже широкому значенні. Йшлося не лише про моря, океани, гори, тобто світ як такий, а й про все у цьому світі. Після того, як Александр Грем Белл винайшов телефон, відстані скоротилися і стали невідчутними, тому варто було розказувати не лише про географічний світ як такий, а й про все у цьому світі, і, вже згодом, про те, що знаходиться поза межами цього світу, тобто в космосі.
У 1904 році вперше в історії журналу National Geographic стався суттєвий форсмажор. Тоді Гровзнер отримав журнал, в якому через помилку друкарів було 70 пустих сторінок. Його порятувало те, що він отримав з Російського географічного товариства лист з матеріалами першої в світі експедиції до Тибету, які містили чорно-білі фотографії Лхаси і палацу далай-лами Потали. Вперше в історії журналу він вирішив заповнити білі сторінки журналу цими фотографіями. До того ніхто ще такого не робив, і певна частина правління та редакції журналу висловила Гровзнеру свій протест. Проте цей експеримент отримав потужну відповідь та підтримку читачів. Шляхом проб і помилок головний редактор National Geografic зрозумів, що поєднання потужного наративу та фото є величезною силою. Він не помилився: доволі скоро його журнал став одним з найпопулярніших в США. Відповідно, і наклад також збільшився, журнал зробився багатшим і впливовішим. Далі до журналу додалися друк науково-популярних видань і книжок, документальні фільми, окремий телеканал та вебсайт. Приблизно 15 років тому ми розпочали випуск National Geographic національними мовами, бо до того він видавався виключно англійською. Цей проект поставив перед нами питання про те, що потрібно сягнути нашого читача в зовсім інший спосіб. Українська версія журналу стала 39 виданням National Geographic національною мовою.
Тиждень.ua:National Geographic став виданням, яке не є суто і вузько географічним журналом. Власне, за яким критерієм обиралися теми від археології і до космічних технологій? Чи піднімаєте ви такі теми, які потенційно можуть викликати дискусію в суспільстві щодо тієї чи іншої проблеми?
Так, ми торкаємося тем, пов’язаних із забрудненнями повітря, води, землі, глобального потепління. Також – питаннями здоров я океану, його забрудненості, заселеності тощо. Все це робиться для того, аби показати людям, що може статися. Ми не є організацією, яка закликає до прийняття того чи іншого законодавства, ми лишень поширюємо безстороннє знання. Нещодавно ми опублікували історію, яка стосувалася того, чим є фрекінг, тобто технологія, яку застосовують для видобутку сланцевого газу. І в Україні, і в США ця тема викликає велику суспільну дискусію, тому що йдеться про дуже важливе джерело енергії. Ми не кажемо, що щось потрібно робити, а щось – ні, просто збираємо усі елементи картини докупи, ділимося знанням, а про що власне йдеться, коли говоримо про фрекінг. Вибір лишається за кожним, хто прочитав цей матеріал, які рішення приймати, аби зменшити ті чи інші ризики, зокрема щодо ґрунтових вод. Згадати хоча б те цунамі, спричинене землетрусом, яке призвело до вибуху на японській атомній станції Фукусіма. Ми надрукували матеріал про те, що там відбувалося вже після цих трагічних подій. Враховуючи той факт, що війни на земній кулі тривають і досі, ми зосередили нашу увагу на військовій медицині, яка розвивається фактично під час бойових дій, аби допомогти подолати наслідки травм, здобутих на полі бою. Зокрема після в’єтнамської війни в Лаосі досі лишилося багато ґрунтових мін і касетних бомб, які доволі часто вибухають. Фермери не можуть там нормально займатися сільським господарством, оскільки земля засмічена боєприпасами. Питанням, яке ми підняли, було те, яким чином світова спільнота може мобілізуватися, аби позбавити місцеве населення від такої напасті, і щодо відповідальності учасників бойових дій щодо утилізації і очистки території від небезпечних об’єктів після припинення бойових дій.
Ми вирішили розширитися тематично, оскільки цього потребував наш читач, і тому що різноманітність тем дозволила зробити наше видання цікавим для різних людей незалежно від країни їхнього походження. Порівняно з 1900 роками ми живемо вже в зовсім іншому світі. Тоді на мапі лишалося багато незнаних і недосліджених місць. Не випадково з того часу обкладинка журналу з жовтими берегами нагадує вікно у світ та те, що там є. Ми віримо, що нині, коли практично всі місця на карті світу досліджені і відкриті, все одно, інформація про світ довкола потрібна людині. Це можуть бути відкриття зовсім іншого характеру, ніж ті, які відбулися сто років тому, як-от клонування та його роль у відтворенні видів, які зникли протягом історії. Зрештою, новітні дослідження ДНК – це принаймні цікаво, оскільки йдеться про механізми відтворення і зародження життя. Наприкінці березня цього року ми провели у Вашингтоні свою конференцію спільно з міжнародною конференції TED, яка щороку збирає провідних мислителів сучасності. За її підсумками стало зрозуміло, що тема відновлення зниклих видів викликає велике зацікавлення не лише у вузької наукової спільноти. Ми поширюємо здобуте знання не лише через паперовий журнал, а через усі ті медіа, які нам доступні.
Тиждень.ua:Так чи інакше теми сланцевого газу, нових джерел енергії, глобального потепління на планеті торкаються заполітизованих тем та громадської думки. Яким чином журналові вдається балансувати між тим, аби не дратувати політиків, але водночас з тим формувати громадську думку щодо згаданих питань?
Те, що ми публікуємо, ми знаємо з досліджень, адже йдеться про нашу правдивість. Ми всіляко намагаємося зберігати рівновагу щодо зазначених вами питань, коли публікуємо той чи інший матеріал, або випускаємо номер журналу. Це не значить, що кожному аргументу на користь тієї чи іншої позиції щодо питань, які піднімають суспільну дискусію, надається рівне значення і позиція. Йдеться перш за все про наукову правдивість, а далі – про акуратність та врівноваженість сприйняття, бо це стосується репутації журналу, і того, що він не розбазарює себе на що завгодно. Ми ж свідомі того, що репутацію і довіру читача дуже легко втратити.
Тиждень.ua:75 % контенту локальних паперових видань національними мовами складається з контенту англомовного видання, і лише 25% його створюється на місцях. Чим саме викликане таке співвідношення?
Таке співвідношення закладається одразу в контракт або інші робочі домовленості. Є національні версії журналу, зокрема скандинавськими мовами, які взагалі не вдаються до публікування статей про місцевий контекст. Інші країни, зокрема Китай, публікують до 40 % матеріалів, які стосуються місцевої географії, археології, технологій тощо, тому що на їхній погляд це саме те, чого потребує місцевий конкретний ринок. Те відсоткове співвідношення щодо змісту журналу, яке ви назвали, не є всюди сталим і обов’язковим. Радше це залежить від рішення на місцях і потреб ринку і читачів, як я вже сказав. До того ж створення більшої кількості локального контенту більше коштує, доводиться інвестувати більше, для того щоб ці матеріали були підготовані на гідному рівні. Якщо говорити про українське видання, то в ньому поки що таких статей небагато, проте це непоганий початок з огляду на маленьку, але професійну команду, яка робить журнал.
На території колишнього СРСР в 9 країнах нині виходять національні версії журналу місцевими мовами. Можливо, що унікальний контент, створений в цих державах, буде цікавим саме для цього названого регіону. Така стратегія, до речі, працює достатньо непогано для того, аби надати читачеві різноманітну інформацію, присвячену його країні і її найближчим сусідам зокрема, але поряд з цим – про віддалені куточки світу абощо. В Німеччині, на приклад, існує і національна версія National Geographic, а також журнал GEO, який з’явився, оскільки з певних причин свого часу National Geographic не міг зайти на німецький ринок, і з яким доводиться своєрідно конкурувати. Чи існує конкуренція з нашим виданням? Практично ні. Ми є унікальним феноменом., оскільки йдеться про науково-освітню інституцію, якій вдається здійснювати доволі вдало і медійні, і науково-просвітні дії.
Тиждень.ua:Чи стається інколи так, що текст, створений винятково для національного видання, завойовує всесвітню популярність?
Інколи таке буває, і ми б хотіли, аби це траплялося частіше. Буває так, що в національних версіях з’являється щось, цікаве для цього конкретного ареалу, довжиною у 15 сторінок разом з фотографіями. Такі матеріали частіше за все скорочують до сторінки-двох, і в такому вигляді друкують в англомовній версії.
Тиждень.ua:Яким чином науковці можуть отримати грант від Національного географічного товариства?
В кожному журналі, зокрема й в україномовній версії, є окрема сторінка, на якій чітко прописано, як саме це можна зробити. За останній десяток років було отримано більше 20 грантів, які отримали або закордонні науковці, тема досліджень яких торкалася України, зокрема Чорного моря, або самі українці. Справді, це дає нові, цікаві історії, і відповідає нашій місії поширення географічних знань у світі. Знову підкреслю – ми не є прибутковою організацією, а радше науково-просвітницьким органом, проте нам також потрібно отримувати якісь надходження, аби ми могли виплачувати згадані гранти і отримувати результат у вигляді нових, поглиблених знань і цікавої інформації, оформленої або у вигляді статей, або візуального ряду тощо.
Наша поява в таких країнах, як Україна, має на меті також здійснення додаткового елемента нашої загальної стратегії – збільшення кількості тих, хто має піклуватися про нашу планету. Зрештою, ми просимо людей знати світ, а не змінити його.
Біографічна нота
Терренс Б. Адамсон – виконавчий віце-президент товариства “National Geographic” (Національного географічного товариства). Відповідає за вихід журналу “National Geographic” іноземними мовами та за інші міжнародні публікації. Водночас він виконує обов’язки юридичного директора Товариства і здійснює контроль за правничими, бізнесовими й урядовими питаннями, займається координуванням і встановленням добросусідських відносин з урядами інших країн і всередині Сполучених Штатів. Входить до складу ради правління Всесвітньої асоціації журнальних медіа (FIPP). Працював на відповідальній посаді в Міністерстві юстиції під час роботи адміністрації Картера як спеціальний помічник міністра юстиції Сполучених Штатів з 1977 по 1979 рр. і був головним спікером Міністерства юстиції з 1978 по 1979 рр. Стипендіат Фундації Генрі Люса в Токіо, Японія, з 1975 по 1976 рр. і науковим співробітником Інституту політики в Урядовій школі імені Кеннеді Гарвардського університету з 1979 по 1980 рр.