Уже втретє за 10 років Британія, Франція і США посилають винищувачі та військові кораблі в бій проти мусульманської країни, цього разу на захист лівійських повстанців від атак військ полковника Муаммара Каддафі.
Конкретні дії, що мають на меті зупинити брутальне придушення повстання проти Каддафі, який найдовше в арабському світі залишається лідером своєї країни, окреслилися після тижнів розгубленості, суперечок та незгод між західними лідерами. Адміністрація Обами, втягнута у два непопулярні конфлікти в Іраку та Афганістані, з осторогою ставиться до будь-яких нових військових зобов’язань, що можуть роздратувати американський електорат і призвести до нових конфліктів між США та мусульманським світом. Новий прем’єр-консерватор Великої Британії Девід Кемерон ще раніше закликав до запровадження над Лівією зони, забороненої для польотів, коли з’ясувалося, що сили Каддафі, найімовірніше, розгромлять повстанців. Але значної підтримки від європейських колег, окрім Франції, не дочекався. Європейці насторожено поставилися до думки про початок операції, що нагадувала чергову виснажливу війну на Близькому Сході.
На зміну позиції Обами вплинули три чинники.
По-перше, коли почалася боротьба, здавалося, що повстанці переможною ходою крокують зі своєї бази в Бенгазі лівійським узбережжям до Тріполі. Та потім стало зрозуміло, що вони не здатні протистояти танкам, повітряним силам і 12-тисячній і вірній режимові республіканській гвардії. Перші дрібні сутички переросли у справжні бої, коли урядові війська відбили зайняті повстанцями міста й почали швидко просуватися в напрямку Бенгазі.
По-друге, решта країн арабського світу вирішила, що їм набрид скандальний лівійський диктатор, який уже понад 40 років ображає, залякує і намагається дестабілізувати владу в інших державах регіону. А у вихорі революції, який досі мчить арабським світом від Тунісу до Єгипту, правителі опинилися під тиском, що змушував їх підтримати повстання проти Каддафі, – людини, яка довго придушувала й ісламістів, і опозиційних демократів у власній країні. Якби Каддафі виграв, чого дуже бояться багато молодих арабів-ідеалістів, це поклало б край їхній «весні народів». Ліга арабських держав оголосила, що підтримає рішення ООН про створення над Лівією зони, забороненої для польотів, а кілька арабських країн, зокрема Йорданія, Катар і ОАЕ, заявили, що готові взяти участь в операціях проти Каддафі.
І по-третє, Рада Безпеки ООН проголосувала з результатом 10:0 (Китай і Росія утрималися) за заходи, спрямовані проти сил Каддафі. Так вона на міжнародному рівні підстрахувала президента Обаму, який завжди наполягав, що Америка не боротиметься одна чи не вдаватиметься до якихось заходів без підтримки ООН (на відміну від дій його попередника Джорджа Буша в Іраку).
Як наслідок, попередження американців щодо проблем, пов’язаних із безполітною зоною, і небажання публічно критикувати Каддафі різко змінилися на засудження лівійського керманича й підтримку британців та французів.
І все-таки президент Обама визнав, що він серйозно занепокоєний і не має бажання реалізовувати операцію. Створення зони, закритої для польотів, неможливе без втручання значного військового контингенту в регіоні та повітряних ударів, спрямованих на знищення лівійської ППО. Більшість країн-членів НАТО вичерпали вже майже всі ресурси під час війни в Афганістані, а багато з них ще й помітно скоротили фінансування армії через спад економіки. Лівійська операція ляже додатковим тягарем на їхні оборонні бюджети.
Крім того, союзників турбує «розростання» місії: поступове втягнення їхніх сил до наземних сутичок. Якщо західних пілотів схоплять або Каддафі вдасться прорватися танками до Бенгазі, західні сили будуть змушені втрутитись і в наземні операції.
Непокоїть Захід і те, що підтримка повстання з боку арабських держав може бути нетривалою. Каддафі – досвідчений політик, він уже заявив арабському світові й Африці, що його країні загрожують неоколонізатори, які насправді прагнуть здобути контроль над лівійською нафтою. Така пропаганда справляє ефект на арабів, які й без того вже з підозрами ставляться до Заходу, а картинка вбивств невинних громадян ще дужче підсилить ці переконання.
Захід надихнули революції в Тунісі та Єгипті – здебільшого мирні, – які показали, що араби прагнуть демократії та забезпечення прав людини. Бойові дії в Лівії та заворушення на території Бахрейну, ключового союзника західних держав, свідчать, що боротьба за зміни буде не з легких. Захід зіткнеться з численними викликами. У чому полягає справжня мета війни: у поваленні режиму Каддафі, а не просто в захисті мирного населення Лівії? Наскільки серйозно Кемерон і президент Саркозі, які стоять зараз на чолі боротьби з лівійським лідером, готові задіяти свої сили? І чи погодяться араби на такий незвичний новий союз із Заходом, чи їхні уряди будуть змушені ще раз змінити політичний курс під тиском нових заворушень на вулицях своїх країн? Близький Схід уже не вперше кидає виклик світові у формі стрімкого й політично вибухонебезпечного конфлікту.