У нашій країні дуже люблять списувати небажання чи неможливість щось міняти-реформувати на специфіку народу: він (народ), мовляв, і незаможний, і неосвічений, і запеклий індивідуаліст («моя хата скраю!»), тому все, що проходить з європейцями чи американцями, з українцями точно не пройде. Цікаво, що цю тезу з якоюсь мазохістською насолодою повторюють усі – від нардепів до тіток на базарі.
Але не варто аж так пишатися власною унікальністю, більшістю рис ми нічим не відрізняємося від інших народів. Пересічний німець, британець чи скандинав також за копійку вдавиться і не захоче міняти свій налагоджений побут на догоду якійсь державній програмі чи ефемерній ідеї збереження комфорту нащадків. Тож свідомі еліти західного суспільства вже не перший десяток років займаються «дресурою» громадян, привчаючи їх налигачем і калачем берегти довкілля та заощаджувати енергоресурси.
Розпродаж
На сейлі шопоголіки метуть із прилавків усе – потрібне й непотрібне. Тому коли виробники вітряків чи сонячних колекторів на всіх рекламних ресурсах постійно повторюють: «Акція! Беріть за півціни, в кредит, через кілька років не будете платити за електрику, бо матимете власну!», європейці чи американці, за звичкою, хапають. Звідки гроші на таку благодійність? Зазвичай із податків, що їх держава накладає на енергоємні виробництва, які, своєю чергою, давно перейшли чи переходять на енергоощадні технології, без яких продукція втрачає конкурентоспроможність. Далі держава або надає різні пільги компаніям, що просувають на ринок енергозберігальне обладнання, або доплачує (до 70%) людям, які витрачаються на встановлення у своїх оселях далеко не дешевої техніки.
Найбільш просунуте керівництво будівельних фірм відверто визнає, що, привчаючи людей до ідеології пасивного будинку |див. словничок тут|, виховує майбутніх споживачів і забезпечує своє лідерство на ринку в майбутньому. Адже вичерпання надр та наближення парникового ефекту – прикра реальність, тому заощаджувати ресурси все одно доведеться, але за кілька десятиріч це буде вже не добровільною, а примусовою справою.
Гламур
Усесвітня змова таки існує: виробники й державні структури Заходу домовилися між собою і просувають ідею енергозбереження всюди, де тільки можливо, від дитячих садків до будівельних мегапроектів. Зазіхнули на «святе» – поняття гламурності й престижності. Наприклад, здобути престижну нагороду в архітектурі чи виграти серйозний конкурс у галузі предметного дизайну, не застосувавши в проекті енергозберігальні та дружні довкіллю технології, сьогодні неможливо. Глянсові журнали подають усе, що пов’язано із заощадженням ресурсів (від меблів із макулатурного картону до флакончика парфумів із переробленої сировини) як речі круті, модні, ба – навіть гламурні. Пересічна білявка-читачка й незчулася, як опинилась у шикарному енергоощадному середовищі та й стала палкою прихильницею ідеї збереження ресурсів планети.