Українські та західні експерти і політики дедалі частіше звертають увагу на той факт, що вихід із ситуації, яка складається останнім часом, можливий не через ескалацію протистояння, а виключно шляхом результативних переговорів. В іншому випадку, мовляв, країні загрожує розгортання партизанської війни та ризик сирійського сценарію, дестабілізації в економіці та активізація втручання Росії з метою реалізації того чи іншого варіанту підпорядкування усієї або частини України. Тиждень.ua у свою чергу уже попереджав про ризик реалізації відповідного сценарію, коли прогнозував варіанти дій Росії з метою зриву євроінтеграції.
Однак події останніх двох місяців свідчать про відсутність можливостей для результативних переговорів через відсутність реальної зацікавленості в цьому влади, де домінують «яструбині» настрої. У цих умовах чергові спроби «заговорювання» ситуації відбуваються лише тоді, коли режим потребує часу для перегрупування і підготовки чергового кроку до наступу. У результаті опозиція і Захід фактично підіграють владним сценаріям моделювання ситуації. Тоді як їй вкрай необхідно перебирати ініціативу у власні руки.
Знову ті ж граблі?
Попри обіцянки Януковича ввечері 19 січня, уже наступного дня Ганна Герман пояснила, що він не може взяти участь у переговорах через відсутність «підготовленого ґрунту». Але досить швидко виявилося, що йшлося лише про спробу потягнути час. А справжній рівень «готовності» до переговорів засвідчила ситуація із набуттям чинності «диктаторських законів». Так представники опозиції спочатку повідомляли, що влада начебто погодилася не публікувати їх, однак на ранок 21 січня вони таки вийшли на шпальтах «Голосу України» та «Урядового кур’єра». Причому терміни набуття чинності досить показові з точки зору намагання влади внести розкол у табір опонентів.
Так уже з 22 січня набувають сили норми про спрощення процедури зняття недоторканності для притягнення до кримінальної відповідальності депутатів, зрозуміло перш за все від опозиції. Тоді ж набуває чинності і закон про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу щодо заочного кримінального провадження. Але прилякуванням «героїв від опозиції» (як висловився було Олександр Єфремов) справа не обмежується. З 22 січня набудуть також чинності закони, якими вводиться кримінальна відповідальність за наругу над місцями поховання учасників Другої світової війни та змінюється Кримінальний кодекс в частині відповідальності за «заперечення чи виправдання злочинів фашистів і їх прибічників» набуває чинності з 22 січня. Вони зрозуміло спрямовані перш за все проти ВО Свобода, яку луганські регіонали уже вимагають заборонити.
Тим часом інші закони набувають чинності пізніше. Зокрема закон «Про відповідальність за адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі», спрямований проти руху автомайданівців набирає чинності лише з 21 лютого. Норма про введення продажу sim-карт за паспортами, яка зачіпає інтереси більшості громадян, лише з 1 травня 2014 року. А закон щодо відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень під час проведення футбольних матчів, який стосується однієї із найрадикальніших частин протестувальників – фанів футбольних клубів – лише з 22 липня 2014 року.
Сам же Віктор Янукович звернувся до громадян із закликом не підтримувати «протистояння, яке спровоковане тими, хто ціною людської крові хоче боротися за владу», і зловіщими обіцянками «докласти всіх зусиль, щоб забезпечити громадський порядок». При цьому уже у тексті його звернення було помітне прагнення розколоти протестувальників на радикальних та поміркованих (давня традиція усіх правителів у придушенні повстань!). Мовляв «деякі лідери опозиції (Яценюк та Тягнибок – Ред.) зробили заяву, що вони не причетні до масових акцій, які 19 січня мали місце на вулиці Грушевського, та закликали учасників таких акцій припинити силове протистояння з працівниками правоохоронних органів… Я з розумінням ставився до участі у масових акціях, висловлював готовність вислухати вашу позицію та спільно знайти шляхи розв'язання існуючих протиріч», однак, мовляв, перешкодою на шляху до цього є радикальні дії.
Паралельно із «заговорюванням» ситуації та запуску репресивного законодавства, влада посилювала залякування. Генпрокурор Віктор Пшонка назвав сутички у центрі Києва «злочином проти держави», та пригрозив, що «не можна ані з Законом, ані з державою розмовляти мовою ультиматумів, каміння та «коктейлів Молотова». А далі пішли дії. «50 найбільш активних учасників масових заворушень вже доставлені до органів внутрішніх справ. 26 правопорушників процесуально затримані, 22 – повідомлено про підозру», – йдеться в повідомленні 21 січня заступника начальника головного слідчого управління МВС України Олега Татарова. Зникають активісти Майдану. Решту намагалися залякати кримінальною відповідальністю відповідно до набутих чинності законів, терором тітушок, які розгулювали центром столиці великими групами і, як стало відомо згодом, координувалися офіцерами МВС. А у першій половині 22-го силовики кілька разів йшли на штурм позицій протестувальників на Грушевського, вдаючись до жорстокого побиття мітингарів, і навіть лікарів, що надавали тим першу допомогу. З’явилися перші вбиті снайперами.
Фракція Партії регіонів у Луганській обласній раді (а потім і їх колеги на Донеччині) звернулися до Януковича із проханням ввести надзвичайний стан у країні, заборонити діяльність ВО «Свобода» і «будь-яких націоналістичних, екстремістських організацій». Причому ставиться вимога, що «мають понести передбачене законом покарання… не тільки ті, хто палив автобуси й кидав камені в правоохоронців, але й Кличко, Яценюк і Тягнибок, які протягом останніх тижнів підігрівали в людях агресію й істерію». Аналогічну заяву за результатами зустрічі із представниками опозиції зробив і Андрій Портнов «Ми вважаємо, що представники опозиційних політичних сил несуть персональну відповідальність за дії, які відбуваються в ці дні на вулиці Грушевського». Не можна виключати, що зараз спостерігаємо інформпідготовку сценарію арешту лідерів опозиції з метою її повного обезголовлення, чутки про які почали ширитися ще напередодні Нового року. Або принаймні ще більше залякати трійку пригнітивши решту активності.
Нарешті діяти
Тим часом порятунок для лідерів опозиції полягає навпаки в активізації діяльності. Для того аби досягати результату і перебирати, а головне утримувати ініціативу в своїх руках опозиції залишилося лише пришвидшити процес формування єдиних структур та системи підпорядкування, сформувати сітку народних органів влади по всій країні за зразком Рад часів 1917 року, сформувати дієві загони народної самооборони за лекалами тих, які уже функціонують у Києві. Перші кроки у відповідному напрямку нібито накреслилися. Під час Народного Віча 19 січня було анонсовано створення Народної Ради на основі депутатів, які не голосували за диктаторські закони 16 січня та Уряду народної довіри, як її виконавчого органу. 22 січня зі сцени Майдану Юрій Луценко конкретизував відповідний план закликавши до створення Виконавчого комітету на чолі із Віталієм Кличком, як представником трійки, який має найвищий рівень підтримки. Однак гострота моменту вимагає від опозиції високої динаміки у впровадженні низки слушних ініціатив, які уже були озвучені впродовж останніх місяців. Наразі серед дієвих кроків у відповідному напрямку можна відзначити хіба-що кілька. Це публічне гарантування безпеки тим правоохоронцям, які не братимуть участі в насильницьких діях проти протестувальників та перейдуть на їхній бік, а також початок виконання автомайданівцями правоохоронних функцій із затримання агресивно налаштованих груп тітушок на вулицях Києва.
Тим часом лінія поведінка самої влади, зокрема дедалі очевидніше домінування там «яструбів», свідчить, що очікування виборів – ідеалістичний підхід. Якщо нинішній Євромайдан таки виявиться фальстартом, то найближчим часом навряд чи повториться. Протести заради протестів виглядатимуть надто дорогим «задоволенням» для їх потенційних учасників, нинішні лідери у разі провалу поточних акцій більше не викликатимуть надії на їх результативність, а нові в умовах прогнозованої реакції, дії драконівських законів ухвалених 16 січня (і подальших – у розвиток відповідної логіки), тотальної зачистки інформаційного простору та репресій, з’являться не скоро. Врешті безрезультатне завершення поточних акцій протесту зміцнить переконаність яструбів у владі у правильності їх позиції.
