Ніколя Саркозі отримав рік тюрми й іще два роки умовно за те, що намагався надурити французьке правосуддя та зловживаючи впливовістю дістатися закритих документів слідства. Свого часу він добряче нашурубурив із фінансуванням власної виборчої кампанії. Теоретично апеляційний суд може ще скасувати ганебний для політика останній акт кар’єри, але в історію Саркозі ввійде не як миротворець, а як опортуніст, який не зміг опиратися спокусі та програв спочатку вибори, а потім репутацію.
Суть звинувачення така: дочка і спадкоємиця засновника косметичної імперії l’Oréal, одна з найзаможніших жінок світу (близько $40 млрд) Ліліан Беттанкур мала звичку підгодовувати різних політиків, роздаючи їм гроші в конвертах. У Франції це, по-перше, вульгарно, а по-друге, незаконно: спонсорські внески на ведення кампанії обмежені законом сумою €7500 для партій і €4600 для кандидата персонально за умови, що особа благодійника відома; понад те, дарунок від €150 має бути безготівковим. Найбільший хабар пані Беттанкур становив €150 тис. — це вже не конверт, а ціла валізка, як показують у кіно. «Здав» парфумерну королеву її ображений служник, який тривалий час писав на магнітофон її телефонні розмови. Так засвітилося ім’я тоді ще чинного президента. Гарант, замість покаятися, почав викручуватися і зробив спробу підкупити прокурора в апеляційному суді. Тут уже пішли в хід прослуховування правоохоронних органів, Саркозі поступився посадою соціалісту Олланду, а далі, як годиться в цивілізованих країнах, — невідворотність покарання й обурення широких мас.
Читайте також: У стані перманентних змін
Ідеться, власне, про звичаї у французькому політикумі, загалом далекі від санітарних норм. Усі знають, що пан кандидат NN бідний як церковна миша, проте він може собі дозволити після театральної прем’єри запросити всіх, хто випадково опинився у гримерці виконавиці головної ролі, людей так 20, на вечерю в Le Cinq (це тут, поруч, за рогом), найдорожчий паризький ресторан, де чек починається від €200, — такою анекдотичною замальовкою поділився зі мною письменник Ерік-Емманюель Шмідт. Іншими словами, заворушення «жовтих жилетів» три роки тому, попри всі ексцеси, мали серед іншого й цілком раціональні пояснення, а нам слід було би заспокоїтися тим, що світ загалом недосконалий і демократія має свої вроджені вади.
Я теж міг би розповісти кілька історій про чинних українських політиків, але не хочу підставляти приятелів, які не від хорошого життя пішли в услужіння до окремих зірок нашого політичного небосхилу. Власне, усі й так розуміють, що цей недешевий процес із білбордами й сітілайтами, газетами й листівками, піарниками й SMM-никами, наметами й мережевими «активістами» живиться валізками, які не фігурують у жодних податкових звітах. Не кажучи вже про телеефіри, які не завжди можна порахувати в гривнях на людино-контакт, але які мають цілком зрозумілу й геть не умовну вартість. Одне слово, політика — дуже дорога матерія, і ресурс на неї треба десь брати, інакше весь політичний процес у країні опиниться в заручниках у трьох-чотирьох грошовитих людей, як, власне, і спостерігається зараз. Фінансування партій із державного бюджету, яке здійснюється в Україні вже шостий рік, — крок загалом, можливо, і правильний, але сам по собі не гарантує суспільного здоров’я. Адже всі розуміють, що понад пів мільярда гривень, а саме стільки це коштує нам із вами на рік, — для держави сума чималенька, але для партій у добу виборів — на один зуб.
Читайте також: Мрії під новорічною ялинкою
Окрім дієвої антикорупційної системи й надсуворих правил для передвиборчих фондів, як це спостерігається в тих самих Сполучених Штатах, потрібне чітке розуміння виборцями, що політик — не мармиза, а програма. Не хто, а куди. Курс, стратегія, пріоритети — усе це важливіше за особисті чесноти або менеджерські навички, але усвідомлення цього залежить від загальної зрілості суспільства. Наразі ж вірус популізму вразив не лише країни третього світу, а і флагмани світової демократії.
До того ж особистий фактор в історії ще ніхто не скасував. Відтак зрозуміло, що спонсорська підтримка а) необхідна й неминуча, і b) її надаватимуть, як і надавали досі, під обличчя, а не під програму. Добре, якщо не під зобов’язання особистих преференцій для певного донатора. Решта кроків щодо регламентації процесу самі по собі, вочевидь, корисні й необхідні, але не принесуть бажаного оздоровлення. Можливо, гроші для партій краще пустити на загальну просвіту й ліквідацію міфологічної свідомості бабусі з Кагарлика та дідуся з Коломиї?