Своєрідним барометром електоральних уподобань служать місцеві перегони. Найчастіше їх проводять у другій половині парламентського терміну.
У Німеччині – рік земельних(регіональних) виборів. Їх результати дуже важливі як для правлячої коаліції, так і для опозиціонерів. Тим більше, що відбуваються вони в густо заселених землях, які надсилають до бундестагу помітну кількість депутатів. Та є і ще один чинник, який посилює їх значення. Бундесрат (дослівно «Федеральна рада») – прямим голосуванням не формується. До нього входять представники, призначені урядами земель. За різної розстановки політичних сил на рівні федерації та в регіонах Бундесрат може зробитися політичною противагою, а відтак інструментом опозиції. Та навіть без цього він стає на заваді Бундестагові у проведенні законопроектів, які погіршують правовий статус земель, адже в Бундесраті годиться ставити інтереси своєї землі вище партійної дисципліни. Без його згоди закони не набудуть юридичної сили. Після загальнофедеральних перегонів у жовтні 2009 року владна коаліція мала більшість як у парламенті, так і в Бундесраті. Після минулих земельних виборів вона розтанула. Так що проблем бундесканцлерові Анґелі Меркель додалося чимало.
Що владна коаліція Християнсько-демократичної партії – Християнсько-соціального союзу (ХДС – ХСС) та Вільної демократичної партії (ВДП) зіткнеться з неабиякими проблемами, було зрозуміло вже доволі давно. Насамперед – ХДС. І вибори в Гамбурзі, що має статус федеральної землі, це підтвердили. Головна партія владної в Берліні коаліції зазнала нищівної поразки. Християнські демократи здобули удвічі менше голосів, аніж на попередніх перегонах. Там окреслився тренд примноження голосів за зелених. На результати виборів у Гамбурзі основний вплив справили міські проблеми, та все ж громадяни вочевидь показали своє невдоволення політикою канцлера та її партнерів по коаліції.
Певне покращення результатів на виборах у східнонімецькій землі Саксонія-Ангальт (колишня НДР) для ХДС було слабкою втіхою. Попереду – складні переговори щодо продовження так званої великої коаліції із соціал-демократами (СДПН).
Цілком зрозуміло, що до виборів у Баден-Вюртемберзі та Рейнланд-Пфальці було прикуто особливу увагу. І тут були найбільш несподівані сюрпризи, що можуть мати далекосяжні наслідки.
У Баден-Вюртемберзі християнські демократи набрали 39% голосів (проти 44,2% на виборах 2006-го). Це помітні втрати, адже в цій землі вони правили 58 років. Вільні демократи, союзники по земельній коаліції, ледве-ледве пробилися в ландтаг, здобувши 5,3% (10,7% 2006-го). Сенсаційним став результат Партії зелених – 24,2% (11,7% 2006-го). СДПН надто тішитися не випадало. За партію проголосувало 23,1% виборців (25,2% 2006-го).
У Рейнланд-Пфальці СДПН набрала 35,7% голосів (45,6% 2006-го); вона показала найслабший результат за 52 роки. Залишаючись найсильнішою фракцією вона, попри те, сформувати уряд зможе лише в коаліції із зеленими. Ті з тріумфом повернулися до земельного парламенту, набравши 15,4% голосів (4,6% 2006-го). Християнські демократи дещо покращили свої позиції. За них проголосувало 35,2% виборців (32,8% 2006 року). Однак їхнім можливим союзникам, вільним демократам, цього разу не пощастило подолати п’ятивідсоткового бар’єру. ВДП набрала тільки 4,2% голосів (8% 2006-го).
Німецькі зелені своїм тріумфом, поза сумнівом, зобов’язані хвилі антиатомної істерії після подій у Японії. Багато хто прийшов на вибори, хоча раніше практично ніколи в них не брав участі, явка була рекордною. І, як показали екзит-поли, переважно вони проголосували за зелених. Але це чинник кон’юнктурний і до певної міри випадковий, як і скандал, що вибухнув буквально за кілька днів до волевиявлення. Тоді частина членів кабінету на нараді з керівниками енергетичних компаній дала зрозуміти співрозмовникам, що мораторій в атомній енергетиці є передвиборним маневром і буде скасований улітку, по закінченні земельних виборів.
У Баден-Вюртемберзі поряд з атомною проблемою значний вплив на настрій виборців справило питання міського вокзалу в Штутгарті. Християнські демократи відстоювали ідею розміщення його в підземеллі, проти чого категорично виступали зелені. Трохи дивно, але лідери ХДС у міськраді й земельному парламенті до кінця наполягали саме на такому варіанті, чудово розуміючи, що він украй непопулярний серед жителів міста.
За всієї важливості німецьких земельних виборів, зокрема, для розподілу місць у Бундесраті все ж не варто відспівувати ХДС – ХСС та ВДП. Атомна лихоманка спаде, і запрацюють вагоміші економічні чиннки. Але тут на виборців теж можуть чекати сюрпризи. Те, що соціальні видатки доведеться урізати, втямки всім, питання лише в тому, хто нестиме цей тягар і чиїм коштом почне підійматись економіка. А в ній зелені досить ліберальні й виступають проти зростання податків на бізнес.
Так збіглося, що земельні вибори у двох важливих регіонах ФРН відбулися водночас із місцевими перегонами у Франції. І тут перемогу святкувала опозиція в особі соціалістів та правих радикалів. Партія президента Ніколя Саркозі – Союз за народний рух –здобула тільки 20% голосів. Соціалістична – 36%, а Національний фронт – 12%.
Те, що популярність Саркозі меншає, ні для кого не новина. Реформа пенсійної системи, що передбачала істотне підняття віку виходу на заслужений відпочинок, і збільшення пенсійних внесків спричинили протести не тільки робітників, а й бізнесу. Країна давно живе не в міру коштів. Бюджет не здатен оплачувати розвинутого соціального забезпечення. Постійний приплив мігрантів викликає дедалі сильніше роздратування насамперед у великих містах. Перемогу на виборах Саркозі забезпечив собі обіцянками покласти край нелегальній міграції, але справа зводилася до фарсу з висилкою ромів.
Активну позицію Франції в лівійській кампанії загалом підтримує більшість громадян, але істотного впливу на результати виборів вона не справила. Внутрішні проблеми цікавлять усіх куди більше, ніж можливі зовнішньополітичні та воєнні успіхи.
Більшість французьких та європейських оглядачів вважають, що Саркозі свої майбутні вибори вже програв. Такий висновок бачиться трохи поквапним. По-перше, не дуже зрозуміло, хто буде кандидатом від соціалістів. У партії точиться гостра внутрішня боротьба, і шанси нинішнього лідера Мартін Обрі стати кандидатом на посаду президента неочевидні. Доволі серйозні наміри брати участь у виборах має колишній перший секретар Соціалістичної партії і мер містя Тюль Франсуа Олланд. Третій можливий претендент – директор МВФ Домінік Стросс-Кан. Його популярність серед соціалістів росте. Однак у свідомості багатьох французів він є представником академічних і ділових кіл. А це не завжди перевага.
До речі, поразці Союзу за народний рух сприяла дуже низька явка виборців – 44%. Для Франції це рекордно мало. Але ситуація може круто змінитися, коли електорат постане перед перспективою перемоги правої радикалки й лідера Національного фронту Марін Ле Пен. Отож-бо, для Саркозі ще не все втрачено – однак для перемоги він повинен мобілізувати своїх прихильників і домогтися перелому в економічній ситуації, що простіше запланувати, ніж досягнути.