За розповідями жителів Севастополя, передвиборча кампанія – це завжди «золотий період» для міста. За цей час встановлюють дитячі майданчики, лавочки, роздають усіляку «допомогу» тощо. Після завершення голосування казка закінчується.
«Київ наших депутатів псує. А так вони всі добрі люди, от скільки за передвиборчу кампанію всього зробили місту», – кажуть пересічні севастопольці.
«А як ви думали, Лєбєдєв нам казав, що його знає уже п’ять років. А Лєбєдєв – це авторитетна людина, – пояснював результати виборів житель міста-героя. – А те, що він рік тому отримав громадянство, ролі не грає, ми всі тут наполовину росіяни». Він – це російський олігарх Вадим Новинський, який недавно отримав паспорт України й одразу вирішив, що може представляти інтереси українських виборців у Верховній Раді. Кампанію Новинський побудував на трьох підвалинах: тотальна підтримка владою, масова агітація та щедра роздача обіцянок і різноманітної «гречки».
Те, що Новинський здав паспорт з двоголовим орлом десь рік тому, жителів Севастополя, як уже було сказано, не засмучує. Кількість російських прапорів вражає. Вони є не тільки на будинках, приватних балконах, а й у громадському транспорті. На екскурсіях головна гордість гідів – російський Чорноморський флот. А Партія реґіонів з Днем Конституції вітає севастопольців російською мовою.
На одній з дільниць члени ДВК бідкалися, що в них є тільки один український стяг, тож повісити на вході до дільниці немає чого, і «це, ну, якось ненормально». Ненормально було й те, що цю дільницю було розташовано у клубі, який уже більше чотирьох років перебуває в аварійному стані й відкривається тільки під час виборів.
З кожними новими виборами стає дедалі очевидніше, що члени комісій рідко працюють згідно з процедурою. Однак у Севастополі це аж надто ріже очі. На таких дільницях, де нечасто з’являються спостерігачі «із зовнішнього світу», діє мовчазна кругова порука. Завдання у членів комісій одне – провести вибори, а згідно з якою процедурою та законом – питання другорядне. Тож коли хтось починає стежити за дотриманням законодавства, він автоматично стає ворогом. Лише за те, що намагається втрутитися в їхню «внутрішню кухню».
Виборчий процес у Севастополі, як і весілля, організовували «всім селом», а забезпечення явки часом скидалося на виконання радянської п’ятирічки. Час від часу члени ДВК збиралися біля дільниці та скаржилися на молодь, бо старше покоління звикло ходити на будь-які вибори. Уже за п’ять хвилин до початку відкриття дільниць люди стояли під дверима та очікували своєї черги. Проте скоро ситуація змінилася. Виборці просто поспішали проголосувати перед тим, як вирушити на роботу.
Читайте також спецтему: Влада "розминає" адмінресурс
А голосування в Севастополі добровільно-примусове. На різних виборчих дільницях навіть визначили певний план явки. Керівники різних фірм, установ та інститутів відповідали за явку виборців і контролювали все за списками. Таких людей у Севастополі називають агітаторами.
Хоч як дивно, але в Севастополі на виборах не було ні «підвозу», ні «каруселей», ні «велосипедів». Утім, за такої маленької явки ці технології майже неможливо використовувати. У Севастополі потрібно було лише забезпечити явку, бо голосували за вже де-факто обраного народного депутата України.
Однак були окремі технічні помилки, що не могли вплинути на результати виборів, наприклад, порушення порядку розміщення інформаційних плакатів про кандидатів у нардепи.
На одній із дільниць народні депутати від ПР на чолі з Володимиром Сальдо, журналісти з «Херсонського вісника» (!) та громадська організація «Континент» приїхали разом і склали акт про порушення. Вони знайшли свіжонаклеєну агітацію за кандидата від Комуністичної партії України Василя Пархоменка. Щоправда, цей акт реґіонали одразу забрали з собою, а згодом намагалися «втюхати» членам комісії його ксерокопію. Після чотирьох раундів «торгів» синьо-білі здалися. Хоча з подібними правильно заповненими актами ці нардепи потім могли легко вимагати скасування результатів у суді, але це їм не знадобилося.
Реґіонали возили з собою не тільки кишенькові ЗМІ з Херсонщини, а й спостерігачів від такої ж кишенькової громадської організації «Континент», які за продуманим заздалегідь сценарієм заповнювали певні акти та скарги.
Перевага Новинського у складі дільничних комісій була глобальною – для цього він використав кількох технічних кандидатів. Після підрахунку голосів такі члени ДВК доповідали про загальний стан справ саме в його штаби, розташовані у штабах Партії реґіонів (Новинський формально був самовисуванцем).
На ОВК теж був суцільний «одобрямс» і зневага до процедури. Так, результати на дільницях спочатку передавали на сервер ЦВК, а вже опісля за них голосував окружком.
Наприкінці підрахунку голосів (близько четвертої ранку) один із членів окружної комісії поцікавився, на якій саме дільниці побили відеокамеру. «Мабуть, там, де журналісти сильно докучали», – отримав відповідь. Самих журналістів, які спілкувалися українською, на дільницях часто посилали «до моря».
Результати перегонів очікувані: Новинський отримав понад половину всіх голосів (проголосував лише кожен четвертий виборець округу) і більш як на 20 відсотків випередив свого головного конкурента, комуніста Пархоменка. Потенційно небезпечного для Новинського опонента, представника «Руського блоку», реґіонали відмовили від балотування в обмін на посаду заступника голови Севастопольської міськдержадміністрації. А узгоджений кандидат від опозиції, представник УДАРу Дмитро Білоцерківець набрав трохи більше трьох відсотків. Безумовно, здобути перемогу в «городє русской слави» опозиції було б майже неможливо. Проте вона навіть не намагалася.