Адже нічого схожого на виборчий процес не передбачається. Кремль уже призначив зручних йому кандидатів «виконувачами обов’язків глав республік», тож «волевиявлення» буде лише формальністю.
Утім, зовсім тихо затвердити нових лідерів «ЛДНР» поки що не виходить. Якщо в Луганську після повалення та вигнання команди Ігоря Плотницького в нинішнього в. о. «глави ЛНР» Леоніда Пасічника конкурентів не лишилося, то в Донецьку після вбивства Олександра Захарченка ще точиться боротьба за його спадщину.
Спочатку захопити владу спробувало оточення самого Захарченка. Ватажком бойовиків на кілька днів став один із заступників загиблого Дмитро Трапезніков. Однак подальші події засвідчили, що в Москві вже надто втомилися від команди Захарченка й вирішили вичистити її з керівництва псевдореспубліки. Протягом кількох днів оточення «Захара» втратило всі посади в «ДНР» і виїхало до Росії. А Кремль призначив у Донецьку нового намісника — Дениса Пушиліна, який до загибелі Захарченка очолював «народну раду ДНР».
Читайте також: ОРДіЛО: кероване падіння
З таким призначенням у самій «ДНР» погодилися не всі. Після вибуху в кафе «Сепар» та вигнання з Донецька Трапезнікова й Тимофєєва-Ташкента з’явилося одразу троє претендентів на владу. Крім Пушиліна це польовий командир Олександр Ходаковський і колишній «народний губернатор» Павло Губарєв, із якого в Донецьку й починався антиукраїнський бунт.
Ходаковський уже кілька років відігравав роль несистемної опозиції до Захарченка. Він часом досить жорстко критикував лідера бойовиків. Інших «народних командирів» Донбасу за таке вільнодумство відправили на той світ ще 2015-го, але цей, очевидно, мав у Росії впливових покровителів, а отже, і певну свободу. Втім, до влади в «ДНР» його не допускали. Рух Ходаковського «Патріотичні сили Донбасу» формально не був заборонений, але брати участь у «виборах» йому не давали.
Саме Ходаковського в Донецьку називали одним із головних претендентів на роль ватажка ще задовго до ліквідації Захарченка. Однак інтрига зберігалася недовго. Варто було Ходаковському заявити про свій намір брати участь у «виборах глави ДНР», як Москва дала коротку й чітку відповідь: його просто не випустили з Росії на підконтрольну «ДНР» територію.
Павло Губарєв, інший конкурент Пушиліна, як і Ходаковський, теж брав активну участь у подіях на Донбасі ще з весни 2014 року і так само має власний рух, що називається «Вільний Донбас». Причому, на відміну від останнього, відразу ж погодився на роль системної опозиції, тобто був критиком лише формально, про людське око, а на ділі був такою самою частиною механізму влади, як і Пушилін. З цієї причини Губарєв цілком обґрунтовано вважає себе фігурою загалом рівною Пушиліну й має всі підстави претендувати на лідерство в межах угруповання «ДНР». Після смерті Захарченка він з’їздив до Москви, де начебто зміг домовитися про свою участь у «виборах глави ДНР» і заручитися підтримкою деяких впливових сил. Однак групі Пушиліна й тим, хто за нею стоїть, такий розклад явно не сподобався. На Губарєва відразу ж стали тиснути.
Спочатку в Донецьку скасували презентацію книжки «85 днів Слов’янська», у якій він повинен був брати участь. А минулої суботи протистояння Пушиліна й Губарєва різко загострилося. На цей день планувався з’їзд підконтрольного Павлу Губарєву руху «Вільний Донбас», на якому його дружина Катерина мала очолити виборчий список. Однак уранці жінку затримали, а з’їзд пройшов без її участі. У підсумку самої Губарєвої в списку «Вільного Донбасу» не виявилося, а організацію фактично захопили близькі до Пушиліна люди.
Читайте також: На прохання громадськості…
«Вранці близько десятої я вийшла з дому, щоб потрапити на з’їзд. Мене попросили під’їхати на бесіду, до мого відома було доведено, що з’їзд «Вільного Донбасу» пройде без моєї участі. У списку «Вільного Донбасу» я йшла номером один. Тепер я там узагалі відсутня. За деякий час мене відпустили, віддавши всі речі», — прокоментувала ситуацію сама Катерина. Після інциденту жінка, за повідомленнями з Донецька, виїхала до Ростова. Хто були ті самі загадкові люди, які «попросили під’їхати на бесіду», вона не розповіла. Але здогадатися загалом неважко. Таким чином родина Губарєвих в один день фактично втратила свою партійну організацію.
Сам Павло Губарєв поки що продовжує свій похід у владу. За правилами «ДНР», щоб зареєструватися на «виборах», необхідно зібрати 10 тис. підписів. Це йому вдалося, і тепер він чекає на вердикт «ЦВК ДНР». Адже, як це часто бувало з неугодними кандидатами в Росії, підписи можуть ще визнати недійсними. До речі, очолила «виборчу комісію республіки» росіянка Ольга Позднякова, яка до війни була депутатом міськдуми в місті Шахти Ростовської області від партії «Единая Россия».
Досить чіткий сигнал було надіслано ще одному конкурентові Пушиліна, який, мабуть, вирішив, що він занадто незалежна фігура. У суботу в Донецьку було скоєно замах на кандидата Ігоря Хакімзянова, який мало не повторив долі Захарченка. Його спробували підірвати. У результаті вибуху Хакімзянов дістав опіки та поранення і від гріха подалі зняв свою кандидатуру.
Щодо сусіднього Луганська, то там «виборча кампанія» проходить спокійніше. Після вигнання Плотницького в «ЛНР» повний штиль і політична монополія команди Пасічника. Планомірна зачистка всіх незгодних з «генеральною лінією партії» перетворила ОРЛО на маленький заповідник СРСР — затхле болото без будь-яких натяків на політичне життя.
Читайте також: ОРДіЛО. Законсервований стан
Серед кандидатів на посаду «глави ЛНР», окрім Пасічника, немає жодного бодай трохи знайомого прізвища. Ніколи й ніде кандидати ще не були такими технічними. Скласти конкуренцію Пасічникові планують інженер з охорони праці на луганському вокзалі Наталія Сергун, голова профспілкової організації Олег Коваль, директор Луганського лікеро-горілчаного заводу Леонід Держак, працівник «міністерства культури ЛНР» Роман Олексин, директор Міськсвітла Володимир Родіонов, ще один профспілковий діяч Юрій Ряплов та працівник Перевальського районного історичного музею Людмила Руснак. Який вигляд мають ці люди, знають хіба що їхні близькі та колеги.
Навіть найзатятішим прихильникам «народних республік» уже давно очевидно, що «вибори» в «ЛДНР» не мають нічого спільного з реальним волевиявленням людей, а народ на Донбасі фактично позбавлений виборчого права. Однак незгодним лишається хіба що виливати негатив у соцмережах та анонімних телеграм-каналах.