2 квітня було для опозиції днем особливих надій. Очікувана велелюдна акція під стінами парламенту та злагоджені дії опозиціонерів у самій Верховній Раді сукупно могли сприяти не лише призначенню київських виборів на найближчий час, а й вирішенню не менш важливого завдання – нарешті перервати серію суцільних невдач, котрі переслідують опозицію з самого моменту приходу до влади Віктора Януковича.
Але попри сподівання, акція під парламентом виявилася відносно нечисленною (крім того, Тиждень.ua з’ясував, що незважаючи на обіцянки, кількість «майданарбайтерів» вимірювалась сотнями). Пасивність київської громади, як невдовзі з’ясувалося, мало ледь не вирішальний вплив на ситуацію в самій будівлі «під куполом». До того ж, і в Раді події розгорталися досить дивно.
Цілком очікувано, призначення виборів у столиці було головним питанням дня. На понеділковій нараді у спікера Володимира Рибака опозиція змогла добитися їх внесення у порядок денний вже у вівторок, розгляд передбачалось почати о пів на першу дня. До того парламент мав проголосувати за скасування пенсійної реформи (на вимогу комуністів) і вирішити ряд кілька другорядних питань, часу на це відводилось вдосталь.
Натомість увесь час до обіду парламент був зайнятий дебатами на відверто маргінальні теми: включати чи не включати до порядку денного сесії законопроекти і постанови про відзначення роковин Голодомору, святкування річниць Сталінградської битви та створення ВЛКСМ, заборону «мови ворожнечі» тощо.
Читайте також: Зіц-голова. Режим Януковича прагне позбавити киян права голосу
Логіка регіоналів була очевидна: затягувати час до розгляду київського питання і сподіватись на те, що опозиційний мітинг стане ще менш чисельним. Але опозиція чомусь «повелася» на таку нехитру провокацію і замість вимоги негайно перейти до пенсійної реформи (і наступного за нею київського питання) витрачала купу часу на пустопорожні і десяті за важливістю дебати про комунізм і неофашизм.
В умовах прихованої взаємної недовіри між опозиційними лідерами, політичною опозицією та представниками громадянського суспільства, які прийшли підтримати проведення київських виборів та підозр у взаємній зраді всередині різних угруповань всередині самої парламентської опозиції, одразу виникли розмови, що влада й опозиція вчергове «катають договорняк». Казали, що Віталій Кличко остаточно вирішив не йти в мери, а «запасної кандидатури» в нього немає (варіант з висування рідного брата Володимира, вочевидь відпав, якщо взагалі розглядався) – тому лідер УДАРу начебто втратив цікавість до виборів як таких. Окремі опозиціонери звертали увагу, що Арсеній Яценюк на акції говорить лише про вибори мера, і не говорить про вибори міськради – злі язики пояснювали це його бажанням просунути в мери Петра Порошенка навіть ціною «здачі» виборів Київради. Передаючись з вуст у вуста, такі чутки не додавали натхнення і так сумним через відносну пасивність киян опозиціонерам.
Зрештою, до питання виборів нардепи дістались лише о четвертій дня. На вулиці Грушевського перед Радою на той час залишилось менше половини мітингувальників від тих, хто прийшов зранку.
Читайте також: Протести під ВР: подвиг “просто стояти” проти пенсіонерської дискотеки
Як розповіли Тиждень.ua джерела в опозиції, можливий початок справжнього, масштабного народного бунту на акції 2 квітня неабияк злякав регіоналів. Ще в понеділок влада начебто погодилась на вибори як мера, так і міської ради – але побачивши, що кілька тисяч учасників вівторкової акції їм, фактично, не загрожують, синьо-білі одразу дали задній хід.
Результат голосування за постанову про чергові вибори в Києві несподіванки не приніс: лише 209 голосів «за». Здивувало, що стовідсоткову підтримку не забезпечила навіть опозиція. Пояснення її лідерів про серйозні хвороби соратників, через які вони не змогли прибути чи технічні неполадки системи «Рада» виглядали мало переконливо – історія Верховної Ради знає випадки, коли нардепів на надважливі голосування привозили в буквальному сенсі слова на ношах.
Але куди більше розмов в кулуарах було про поведінку комуністів, які дали 21 голос «за» (при чисельності фракції у 32 особи). Як і регіонали, ленінці раніше виступали за те, щоб дочекатися рішення Конституційного суду щодо київських виборів – і вже потім їх призначати, але порахували, що два десятки їхніх голосів все одно не забезпечать результативне голосування, натомість тепер КПУ зможе розповідати в усіх ЗМІ, як вона захищала права київської громади. Подібній «красатє ігри» міг би позаздрити навіть сам Михайло Чечетов.
Після голосування опозиційні лідери одразу пішли радитись до спікера, рядові опозиціонери про всяк випадок заблокували трибуну. Регіонали, зрозумівши,що програму дня вичерпано, спокійно порозходились по домівках.
Повернувшись від Рибака, тріо опозиційних лідерів оголосило пакет умов розблокування трибуни. Із них з київською тематикою була пов’язана лише одна. Опозиція вимагає ухвалити постанову про проведення позачергових виборів, що саме по собі є кроком назад: адже навіть в разі призначення дати виборів найближчим часом, новий мер Києва і нова Київрада будуть повноважні не п’ять років, а лише два, до 2015-го.
Дві інші вимоги взагалі виглядають штучними і нереальними: скасування пенсійної реформи і розгляд питання про відставку уряду. Розглянути обидва ці питання можна – але шансів успішно їх вирішити в опозиції немає жодних. Загалом, поява цих вимог свідчить про бажання опозиціонерів якось розпорошити суспільну увагу і відвернути її від київського питання.
«Можливо, буде зміщена дата виборів, але не набагато. Ну, для нас прийнятний тиждень – два тижні від 2 червня. Але, напевно, не більше», – така тональність виступу Олега Тягнибока на фоні попередніх категоричних і гучних заяв опозиції однозначно звучить як визнання поразки.
Тим часом, регіонали вже відкрито говорять про всенародний референдум і повністю мажоритарний парламент. Як засвідчили події вівторка, протистояти подальшій узурпації влади за таким сценарієм, де-факто нікому: пасивність громадян по київському питанню накралась на нездатність опозиції щось самотужки вирішити в стінах Ради. Аналогічна ситуація в осяжному майбутньому більш, ніж ймовірна.