Французькі респуліканці довго не наважувалися на запровадження системи попередніх виборів кандидата на посаду президента країни. Причин тому декілька, але найвизначніша — небажання лідера партії Ніколя Саркозі змагатися з іншими яскравими та впливовими політиками за право представляти поміркованих правих на президентських перегонах, запланованих на 23 квітня — 7 травня наступного року.
“Я змінився!” – переконує Саркозі всіх, кого може, де тільки може. Але віри йому переважно нема. “Колишній президент є втіленням повного заперечення етичності й моральності в політиці,” – каже Катрін, бібліотекар зі Страсбурга. Катрін ціле життя голосувала за лівих. Але цієї осені вона вирішила взяти участь у праймеріз республіканців, аби “перекрити шлях небезпечному популісту Саркозі”.
Таких, як Катрін — чимало. Згідно з опитуванням на замовлення тижневика L'Express, 28% громадян країни збираються прийняти участь у голосуванні. Виборчі дільниці відкриваються з 30 вересня. Записатися можна буде й по інтернету, на відповідному сайті. Минулого тижня партія офіційно затвердила сім кандидатів до президентства. Троє з них, — Ніколя Саркозі, Франсуа Фійон та Жан-Франсуа Копе, – прагнуть якнайшвидше помиритися з Путіним. Найкритичнішим до Москви, станом на сьогодні, виглядає колишній прем’єр-міністр Ален Жюппе. Соціологи прогнозують, що саме Саркозі та Жюппе мають найбільше шансів потрапити до кандидатів у президенти.
Читайте також: Резерв тактичного союзництва
“Аби взяти участь у праймеріз, треба письмово засвідчити відданість правим цінностям та принципу альтернативної політики, – розмірковує Гійом, майбутній інженер та активіст екологічного руху. – Стосовно того, що влада не мусить надовго залишатися в тих самих руках, я повністю згідний. З правими цінностями складніше. Я однозначно за індивідуальну ініціативу в економіці, за повагу до приватного підприємця, але, скажімо, не вважаю, що держава має згорнути більшість програм з підтримки соціально незахищених верств населення. Втім, переконаний, що провідний виклик сучасності — це вже не змагання між лівими та правими. Моя найбільша тривога — це майбутнє Європи. Альянс з Росією за рахунок послабнення, якщо не смерті ЄС мене не влаштовує. Я піду на праймеріз правих не з політичних симпатій, а з геополітичних побоювань.”
Нинішній президент Франсуа Олланд ще не визначився щодо своєї участі в майбутніх перегонах. Зрозуміти його вагання не складно. Зовсім низька популярність практично не залишає шансів на другий мандат. Проте здатися без бою, заздалегідь, ніби також не випадає. Загалом проблема соціалістів значно глибша: кого б не запропонувала на президентство Соцпартія, опитування вперто виводять у другий тур когось з республіканців проти Марін Ле Пен. Усвідомлюючи реалії, понад 10 відсотків традиційного лівого електорату планують взяти участь у праймеріз правих — ось така зароджується тенденція.
Згідно з сценарієм “Республіканського фронту”, що втілюється завжди, коли у другий тур потрапляє хтось з Національного фронту, соціалісти традиційно йдуть на ситуативний союз із поміркованими правими, – аби не пустити до владних структур команду Ле Пен. Поки що в Марин — 30 відсотків потенційної підтримки в першому турі. Статистика ця відверто небезпечна, якщо зважати, що жоден з республіканців, соціалістів або представників інших політичних сил не має настільки масової підтримки. Отже, сьогодні мало хто сумнівається, що лідерка партії, котра фінансується кредитами з Москви, вийде до другого туру на президентство. Хто буде їй протистояти? З великою імовірністю — або Ален Жюппе, або Ніколя Саркозі.
Читайте також: Регіональні вибори у Франції або республіканська математика
Дуже схоже на те, що попередні вибори в “Республіканців”, заплановані на 20 та 27 листопада, визначать майбутнього президента Франції. Ніколя Саркозі користується підтримкою 32 відсотків тих, хто виявив бажання взяти участь у праймеріз правих. У Алена Жюппе перспективи кращі: за даними дослідження Cevipof, оприлюдненого 26 вересня в часописі “Le Monde », здатний отримати вже в першому турі праймеріз до 68 відсотків голосів. Решта кандидатів — колишній прем’єр Франсуа Фійон, колишній держсекретар у справах ЄС Бруно Ле Мер, колишній голова партії “Республіканці” Жан-Франсуа Копе, колишній міністр екології Наталі Косюшко-Морізе та лідер християнських демократів Жан-Фредерік Пуассо, згідно з прогнозами соціологів, мають небагато шансів позмагатися за президентську посаду від правих.
Саркозі відверто заграє з електоратом Національного фронту, постійно звертаючись до тем індивідуальної безпеки, радикального ісламу, приналежності до французької нації, а також — демонструючи відверту підтримку Путіну. “Народ Криму зробив вибір на користь Росії, ми мусимо прийняти цей вибір”, – не втомлюється повторювати дипломований правник, незважаючи на резолюцію ООН в підтримку територіальної цілісності України.
Якщо Саркозі повернеться до влади, це означатиме, що в наступні п”ять років Франція вельми довільно трактуватиме стандарти міжнародного права. Що під соусом real politik подаватимуть відверто маніпулятивний курс на колаборацію з Кремлем, в обмін на заробітки в Росії для французького бізнесу. Що в ім’я позірного антиамериканізму Москва отримає зелений коридор до французького політичного та економічного ресурсу. Що Україна, принаймні в офіційному дискурсі, перетвориться на ту, що сама й скрізь винна, в угоду імперським амбіціям РФ.
Чи існує перспектива іншого зовнішньополітичного шляху для Франції з Аленом Жюппе у Єлисейському палаці? Дуже обережно можна було б сподіватися, що так. Свого часу, Жюппе підтримав непросте для Олланда рішення про скасування поставок військових кораблів класу “містраль” до Росії, чітко аргументуючи свою позицію “неприйнятною поведінкою Росії щодо України”.
Саркозі, натомість, активно лобіював поставку містралів. Він і нині висловлюється про “природне партнерство Росії та Франції” та просуває Путіна як “складного, проте необхідного партнера на Близькому Сході. Примітно, що прихильники Національного фронту, усвідомлюючи, як і соціалісти, що їхній кандидат навряд чи очолить країну наступного року, також планують записатися до праймеріз “Республіканців”. Як повідомляє “Le Figaro », участь крайніх правих також очікується на рівні 10 відсотків. Не складно здогадатися, що всі вони долучаються до процесу, аби підтримати близького їм ідейно Ніколя Саркозі.
Читайте також: Паралельна дипломатія Ніколя Саркозі
Нинішні праймеріз — перші в історії поміркованих правих Франції. Політичні нащадки генерала де Голля довго утримувалися від запозичення з американської моделі. Але час вносить свої корективи. Соціалісти перші подали приклад, під час минулих президентських виборів. “Найбільшим аргументом на користь попередніх виборів є низька участь громадян, – вважає французький колега — фахівець з питань внутрішньої політики Франції. – Люди масово розчаровуються в політиці, перестають нею цікавитися, бо усвідомлюють, що самі вони практично ні на що не впливають, а політичний клас живе окремим, далеким від народу життям. Праймеріз, натомість, це новий механізм, який поки що просто цікаво випробувати в дії.”
“Ми переходимо до виборів у чотири тури,” – жартує Ален Жюппе, і в цьому жарті, мабуть, сховалася дещиця правди. Нинішня політична модель з очевидністю відстає від викликів часу. Елітизм та дипломократія, притаманні французькій системі управління суспільством, все менше виправдовують себе, бо все більше людей живуть ніби на своїй, окремій планеті, наодинці з власними проблемами, без прямого зв”язку з політичним процесом, що відбувається ніби в паралельній галактиці. Новинка політичного сезону бодай трохи відновила інтерес пересічних громадян до політики. Чи надовго, чи по-справжньому? Відразу не скажеш. Але очевидно, що “Республіканці” не так хочуть, як мусять поступово відходити від моделі партії лідерського типу, що її практикували праві (а за Міттерана й соціалісти) з часів де Голля.
Французи з цікавістю чекають на телевізійні дебати між правими кандидатами, що заплановані спочатку 13 жовтня, за тим 3 листопада й завершальні — 17 листопада. Результати попередніх опитувань, не лише в Україні, – це тільки приблизність. Поза тим, загальні настрої в суспільстві зазнають змін на всіх рівнях. Якими вони будуть, суттєво залежить від того, хто очолить країну через півроку.