І, звичайно, крім політтехнологів, котрі крутять цими рейтингами, мов циган сонцем, сплітаючи хитромудрі комбінації для своїх патронів: мовляв, робіть так, як ми кажемо, а «піпл усе схаває»…
Підозрюю, що опозиційні лідери мають намір прислухатися саме до таких політичних технологів. Інакше навряд чи була би запущена в інформаційний простір вістка про вельми ймовірне висунення Петра Порошенка узгодженим опозиційними партіями кандидатом на посаду столичного мера.
Воно, звичайно, зрозуміло, чому беззаперечний лідер громадських уподобань киян Віталій Кличко не надто рветься у міські голови: повноваження мера столиці на законодавчому рівні різко «обрізані», фактично йдеться про суто представницьку постать, яка братиме участь в урочистостях, але реально не вирішуватиме майже нічого.
Читайте також: Вибори в Києві: кияни не хочуть, опозиція не може
І при цьому партія влади за допомогою підконтрольних їй ЗМІ усі свої власні гріхи і огріхи – адже повновладний столичний градоначальник призначається президентом – перекладатимуть на позбавленого управлінських ресурсів опозиційного мера. І чим більшу опозиційність виявлятиме столичний мер, тим гірше житиметься киянам; але в останній момент, наче Deus ex machina, з’являтиметься Віктор Федорович і підкидатиме пару мільярдів, щоби порятувати ситуацію та виплатити борги з зарплат учителям та медикам…
Що за таких умов у 2015 році залишиться від рейтингу Кличка і які шанси він матиме на президентських виборах? Риторичні запитання.
Відтак тасування колоди кандидатів, яке, схоже, вже тривалий час ведуть опозиційні лідери, цілком логічно мало би викинути на поверхню персону на кшталт Порошенка. Такого, щоб й англійською вільно розмовляв, й освіту гарну мав, і серйозні менеджерські якості тощо, а водночас не надто боявся «спектися» на посаді столичного міського голови, оскільки, по-перше, не мав би президентських амбіцій, по-друге, вмів би «проходити між крапельками» a la Леонід Макарович, по-третє, дружив би і з опозиціонерами, і з певними персонами у президентській адміністрації. Соціологічні опитування свідчать, що крім Петра Порошенка, нічого подібного й на обрії немає…
Читайте також: Зіц-голова. Режим Януковича прагне позбавити киян права голосу
Утім, тут виникає ціла низка запитань, пов’язаних з підтримкою виборцями тих чи інших претендентів на посаду столичного мера.
Згідно з результатами опитування, проведеного Соціологічною групою «Рейтинг», якби вибори мера Києва відбувалися на початку березня 2013 року, то участь у них однозначно взяли б близько 55% виборців. Своєю чергою, з цієї «більшої половини» 31% підтримав би Віталія Кличка, 20,3% – чинного градоначальника Олександра Попова, майже 7% – згаданого Петра Порошенка, приблизно по 4% – свободівця Андрія Іллєнка та Олександру Кужель («Батьківщина», близько 2% – Анатолія Гриценка, понад 1% – Олега Ляшка, Олександра Омельченка та Миколу Катеринчука. Ще близько 3% проголосували б за інших кандидатів, а чверть від «більшої половини» киян ще не визначалися з вибором. Ну, а 45% киян станом на березень 2013 року не вирішили ще, чи прийдуть узагалі на дільниці для голосування…
Очевидно, після хуртовини наприкінці березня і продемонстрованої тоді ж безпорадності міської адміністрації, рейтинг Попова дещо зменшився, а рейтинги Іллєнка та Кличка, котрі організували волонтерські роботи з розчистки снігу – дещо збільшилися. Але справа не в цих коливаннях – якщо Попову підкинуть кілька мільярдів на благоустрій міста та на подарунки ветеранам, він швидко поверне колишні показники. Справа у тому, що соціологи поставили ще одне запитання й одержали цікаві відповіді. Якби вибори мера Києва відбувалися у два тури і до другого туру вийшли Попов та Кличко, то 26,5% опитаних (серед тих, хто має намір голосувати) підтримали б чинного градоначальника, 60,4% – лідера партії УДАР, 13,1% – не визначились. Якби вибори мера Києва відбувалися у два тури і до другого туру вийшли Попов та Порошенко, то 36,6% опитаних підтримали б Попова, 41,5% – Петра Порошенка, 21,9% – не визначились. А в аналогічному двобої Попова та Катеринчука лідер лідера Європейської партії програв би (35%) проти 41,2% у голови міськдержадміністрації.
Як неважко зрозуміти, запитання про два тури фактично моделює ситуацію з єдиним кандидатом від опозиції – тільки треба відняти в опозиціонера 2-3%, які «з’їдять» екстравагантні радикали на кшталт Олега Ляшка. А ще слід врахувати, що Кличка активно підтримує молодь, а Попова та Порошенка – частина виборців старшого покоління.
Який же висновок можна зробити з усіх цих цифр у світлі ймовірного висунення Петра ПоROSHENка єдиним опозиційним кандидатом у мери?
Найперше, що це висунення є ризикованим. На відміну від Кличка, котрий у разі свого балотування, здобув би посаду столичного голови без особливих зусиль і витрат, Порошенкові та тим партіям, які його можуть підтримати, доведеться проводити активну й коштовну виборчу кампанію. І невідомо ще, чи вдасться команді «проєвропейського мільярдера-депутата», як його назвала одна західна газета, привернути до себе відчутну більшість виборців. Бо ж, по-перше, справді мільярдер (а їх у нас не дуже люблять), по-друге, надто вже гнучкий у своїй політичній діяльності, по-третє, колишній міністр уряду Азарова… І ще одна важлива річ.
Прихильники КПУ і ПР сприймають Порошенка як «бандеру», а українські націоналісти – як недоукраїнця. І справа не в тому, що у сім’ї його розмовляють російською, і не в тому, що Порошенко якимось побитом разом із Ахметовим потрапив до світового рейтингу євреїв-мільярдерів (куди чогось не потрапили такі «нотаріально завірені» євреї та мільярдери Коломойський та Боголюбов). Справа в тому, що написи на цукерках «ROSHEN» з приходом до влади Януковича стали суто російськомовними (і це мало серйозний резонанс у ЗМІ та в Інтернеті), отже, Петро Порошенко де-факто став русифікатором України…
Звичайно, за ті місяці, які залишилися до виборів у столиці (якщо, звісно, ці вибори відбудуться у 2013 році), багато чого можна виправити. Аж до фантиків на цукерках. Але при цьому навіть у разі обрання Порошенка міським головою довіра до нього не буде надто високою, а зробити щось реальне мер, котрий не має ані повноважень, ані довіри, просто безсилий.
Ідеальним варіантом було би, як на мене, все ж висунення Віталія Кличка, але не як «хорошої людини», а як політика з командою менеджерів (де може бути й Порошенко) та з чіткою програмою. А далі, після виграшу виборів з переконливою перевагою, – вести постійний бій на всіх рівнях із «партією влади» та «грошовими мішками», крок за кроком повертаючи Київ киянам, а українцям – їхню столицю.
Бо наразі мешканці Києва всупереч і Конституції, і міжнародним угодам, і здоровому глузду позбавлені самоврядних прав. Тож боротьба за повернення цих прав могла б стати прообразом майбутніх проектів Кличка й опозиційних сил. Згадаймо, що Франклін Делано Рузвельт перед тим, як стати президентом США та подолати «велику депресію», два строки відбув губернатором штату Нью-Йорк, і коли – у розпал кризи! Там він відпрацював технології подолання кризових явищ, там він сколотив надійну та вправну команду, там він показав себе енергійним та розумним політиком. Звичайно, Україна – не Америка, а нинішня «партія влади» – не республіканці США, але все ж, очевидно, можна було би спробувати…
Але ідеальний варіант – це одне, а реальним, імовірно, стане ПоROSHENко.
Утім, почекаємо трохи. Бо ще невідомо, чи «партія влади» розщедриться на те, щоб дати киянам право обирати хоча би не реальних міських керманичів, а лише представницькі постаті та органи.
