Ніколи раніше таких масштабних перемог П’ята республіка не бачила: 350 із 577 депутатів… У 1958-му ґоллісти взяли лише третину Асамблеї, здобувши тільки відносну більшість. «Рожева хвиля» в 1981-му принесла Франсуа Міттерану 58% голосів. Нині нова політична партія «Вперед, Республіко!» у партнерстві з центристами під проводом Франсуа Байру здобула трохи більше ніж 60%, тобто абсолютну більшість у новій Національній асамблеї Франції.
Мовою цифр це означає, що Емманюель Макрон має комфортні умови і для затвердження нового уряду, і для здійснення власної політики. Але якщо придивитися до розмаїття облич, які представлятимуть нову партію в нижній палаті парламенту, то стає зрозуміло, що команду, зібрану з неофітів від політики, перебіжчиків з інших політсил та позаполітичної публіки, буде не так і просто привести до спільного знаменника, інакше кажучи, привчити до одностильної партійної дисципліни.
Партії Макрона на сьогодні менш як півроку. Вона ще не має стабільного, випробуваного перемогами та поразками електорату, не має ідеології, заради якої ідуть на принцип, не має репутації, ані поганої, ані хорошої. «Вперед, Республіко!» — це такий собі концентрат довіри та зневіри, надії та відчаю, фаталізму та заповзятливості. Хтось долучився до проекту з кар’єристських міркувань, хтось з ідеалістичних, хтось із прагматичних. Із мозаїки нових облич, більшість із яких простий виборець ще не впізнає в телевізорі, наразі не проглядається жодного завершеного політичного візерунка. Правляча партія формується в режимі реального часу, і ніхто не знає, як саме працюватиме нова команда. «Нахабно тріумфуючий макронізм обіцяє вилитися в суто хімічний дослід із небезпечним вибуховим потенціалом», — написала інтернет-газета Slate.fr.
Читайте також: Задача для Макрона: не стати Обамою
Попередньо соціологи прогнозували блоку «Вперед, Республіко!» та MoDem (Демократичний рух) значно більше місць: від 400 до 425. Результат команди Макрона майже на 80 мандатів скромніший. Не в останню чергу через вдалу кампанію опонентів, які лякали французів «надмірною концентрацією влади в одних руках», «смертю демократії» та «знищенням суспільних дебатів». Найуспішніше залякував народ крайній лівий політик Жан-Люк Меланшон, який і рекордній неявці виборців зумів зрадіти. «Народ ігнорує процедуру, що веде до диктатури!» — проголосив прихильник Чавеса та Путіна. «Французів легко підштовхнути до суспільної істерики, — вважає Наталі, історик за фахом. — У них коротка пам’ять, тому й забули, що означають справжнє страждання, диктатура, голод, відсутність політичних прав та свобод. От і аплодують недоречній лексиці, бо легко піддаються на провокації».
Аплодисменти популістичному лідерові та його «нескореним» вилилися в 27 парламентських мандатів: 17 для партії Меланшона та 10 для його союзників-комуністів. «Їх менш як 30, а галасу більше, ніж від трьох сотень», — каже П’єр, власник маленького ресторанчика на околиці Парижа. Розуміючи неможливість ефективного парламентського протистояння, Меланшон уже погрожує масштабними вуличними акціями під час затвердження нового Трудового кодексу: кандидат Макрон у межах виборчої кампанії обіцяв реформу трудового права.
Отже, ще одна новація: крайні ліві після п’ятирічної перерви знову матимуть у Національній асамблеї свою фракцію. На рівні дискурсу «нескорені» заточені на підштовхування до світової революції та боротьбу зі всесвітнім капіталом. По суті, Меланшон закликає до виходу Франції з НАТО, Євросоюзу та єврозони й таким чином у сухому залишку працює на інтереси Москви. Зрозуміло, що маленька фракція в НА погоди в парламенті не зробить. Але важливо не забувати, що ця деструктивна й дуже активна «вулична» політична сила розвивається по висхідній. І що складний загальний політичний контекст, у якому перебуває Франція, попри старання Макрона, швидко не зникне, «нескорені» спільно з комуністами, спокушаючи молодь романтикою революції, а старих міфами про справедливість для всіх, гарантовано гуртуватимуть довкола себе лівацький протестний контингент.
Ще одна радикальна політична сила, що впевнено нарощує м’язи, — «Національний фронт». Французька політична система спрацювала, як завжди, на те, щоб перешкодити виходу в переможці крайніх правих. А втім, вісім кандидатів до Національної асамблеї «Нацфронту» вдалося провести. Ця кількість, особливо порівняно з результатом Марін Ле Пен у другому турі президентських виборів, може видаватися скромною, бо не дає змоги мати окрему фракцію. Проте на тлі результатів НФ п’ять років тому прогрес очевидний. У попередньому скликанні до Національної асамблеї пройшло тільки троє ультраправих депутатів. Нині їх майже втричі більше. Вперше в історії контроверсійної політсили до НА потрапив її лідер — Марін Ле Пен, яка за всіма показниками перевершила свого батька та засновника партії Жана-Марі Ле Пена. «Національний фронт», фінансований російськими кредитами, відверто схвалює анексію Криму й закликає до скасування санкцій проти Росії. Позасистемна за керівництва Жана-Марі Ле Пена, нині структура впевнено вростає корінням у французькі політичні інституції. Так, її вплив відносний. Але за бажання «Нацфронт» здатний вивести людей на вулиці.
Читайте також: Зітхнули з полегшенням: світова преса про вибори у Франції
Найбільшою опозиційною силою нижньої палати французького парламенту стане права партія «Республіканці». Її результат найгірший за останні 30 років: 130 місць у сесійній залі (спільно із Союзом демократів і незалежних, UDI). Партія не раз міняла назву, намагаючись при цьому зберігати вірність ґоллістській ідеології: сильна Франція, власна ядерна зброя, участь у ЄС та НАТО, посилене партнерство з Німеччиною й обережне зі Штатами, Москва як тактична противага Вашингтону…
Частково втрата позицій «Республіканцями» пояснюється провалом на президентських виборах Франсуа Фійона, якому півроку тому впевнено пророкували перемогу. Друга причина неуспіху — перехід ліберального та поміркованого електорату під прапори Макрона, а консервативнішого — на орбіти Ле Пен. Третій фактор, що негативно позначився на результаті, — рекордно низька явка виборців. У другому турі не взяло участі понад 57% французів. «За переконаннями я ґоллістка, — каже Марі, інженер на пенсії. — Мабуть, уперше за своє доросле життя не пішла голосувати, хоча не мала для цього жодних об’єктивних перешкод. Причина в тому, що я зовсім не відчуваю очільників партії своїми однодумцями. Це насамперед кар’єристи, які купаються в розкошах і живуть дуже далеким від усіх нас життям. Чому я не стала голосувати за представника «Вперед, Республіко!»? Бо в нашому окрузі ця особа має не найкращу репутацію».
Провальним також виявився результат іншої давньої, колись правлячої, парламентської політсили — Соціалістичної партії. Вона здобула лише 30 місць у сесійній залі. Перший секретар Соцпартії Жан-Крістоф Камбаделі відразу після проголошення попередніх результатів другого туру пішов у відставку. «Крок логічний та навіть гідний, але не так щоб популярний в аналогічних випадках», — зауважив знайомий паризький журналіст. «Це рішення я прийняв без гіркоти та гніву, — пояснив такий крок лідер соціалістів. — Я усвідомлюю свій обов’язок у ці важкі часи, які нині переживає лівиця. Спокійно й прямо визнаю свою відповідальність за поразку, що стала історичною».
Читайте також: Партія Макрона матиме абсолютну більшість у парламенті
Президентські та парламентські вибори, які завершилися минулої неділі, суттєво оновили французький політичний пейзаж. Щоб здобути більшість у Національній асамблеї, Емманюель Макрон мусив діяти дуже швидко. Не маючи часу ретельно відбирати представників нової політичної сили виключно з-поміж високоетичних особистостей, його команда кілька разів поквапилася, залучивши у «Вперед, Республіко!» кількох осіб із підмоченою репутацією. Фіктивний винайм на роботу, незаконні відсотки з контрактів, непрозорі оборудки з нерухомістю… Макрон обіцяв Франції чистоту й прозорість, але відповідати за сотні інших людей — непроста справа. Одна з кандидаток від партії виявилася… астрологом, що заробляла по €90 за пророцтво. Нехай мова про виняток із правила, але люди, очікуючи реальних змін, помічають усе й не забувають нічого.
Наскільки зуміє команда нового президента скористатися зручною підтримкою парламенту? Які з реформ вдасться здійснити без затягувань? Прем’єр-міністр Едуар Філіпп пройшов до Асамблеї, отже, залишатиметься при посаді. Новий уряд має з’явитися найближчими днями. Які методи протидії обере опозиція Макрону? Рекордна неявка означає, що більш як половина французів відсторонилася від політичного процесу та запаслася попкорном. У нового президента не залишилося аргументованих відмовок, аби не виконати своїх обіцянок. Єдине вразливе місце Макрона — власна команда, з якою він ще не мав часу по-справжньому познайомитися. Ця поки що вкрай неоднорідна група людей може стати для нього як переможним локомотивом, так і пасткою.