Хоча, як засвідчує історія, ця ідеальна процедура здійснення народовладдя може викликати глибоко антидемократичні наслідки. Досить лише згадати досвід Німеччини 30-х років минулого століття, де тріумф НСДАП, нацистської партії, стався в кращих електоральних традиціях Заходу внаслідок демократичних, рівних, справедливих, прозорих та інших виборів. Однак цей факт досі ніяк не зашкодив ідеалам електоральної демократії. Вибори понад усе, вибори за будь-яку ціну, вибори скрізь і завжди. Ніяких інших механізмів здійснення народоправства не пропонують.
Варто в будь-якій країні провести щось схоже на чесні вибори — і це вже свято демократії, хоча насправді все далеко не так. Ті процедури аж ніяк не гарантують суспільного поступу, заміну гіршого кращим, нерідко все буває навпаки. У Єгипті останні вибори привели до влади ісламістів «Братів-мусульман». Захід плескав у долоні й захоплювався тамтешньою «демократією» (як і після «арабської весни»). Але чомусь невдовзі в цій країні за президента-ісламіста Мурсі почалися ексцеси проти єгипетських християн, проти європейців і голосно залунали заклики розібратися з Ізраїлем. Вакханалії поклали край єгипетські генерали, однак дуже недемократично, військовим переворотом.
Лінійні, одномірні західні уявлення про норму й демократію часто-густо на просторах планети не спрацьовують.
Наприклад, ситуація в Сирії була б стабільнішою, якби президент США Барак Обама не піддався на умовляння Путіна не проводити проти режиму сирійського диктатора Башара Асада воєнної операції, що дала б сунітській опозиції можливість опанувати політичні процеси в країні. Тепер становище в Сирії є набагато гіршим, і Європа це вже відчула на собі у вигляді безпрецедентної навали мігрантів із Близького Сходу.
Вибори — це суто формальна процедура, що може встановлювати владу реакційних і мракобісівських сил. Чи всякий вибір варто оголошувати зразком демократичних властивостей? Воля народу далеко не завжди є священною. Саме тому в багатьох країнах заборонено проводити референдуми, наприклад, про скасування податків, бо тут така воля відома ще задовго до початку голосування, адже зрозуміло, що краще податки не платити, ніж платити…
Читайте також: Агітація за рахунок виборців
Коли сьогодні лідери Німеччини й Франції Анґела Меркель і Франсуа Олланд викручують Україні руки, вимагаючи виборів на окупованих Росією та її маріонетками територіях Донецької і Луганської областей, вони сприяють аж ніяк не демократії, а легітимації іноземної окупації, деспотизму й терору. Бо що таке вибори в зоні війни, де тисячі озброєних терористів і російських військових унеможливлюють за фактом будь-які демократичні процедури, де не діє право як таке (його давно й повністю заступило насильство), де без суду й слідства людей знищують і кидають до катівень?..
По Другій світовій війні американці, британці і французи ще тверезо усвідомлювали реалії, тому вибори в окупованій Німеччині було відтягнено аж до 1949 року (інакше абсолютна більшість населення знову обрала б нацистів). А чотири роки дуже активно проводили денацифікацію на всіх рівнях, забороняли діяльність нацистських структур, партії та окремих діячів попереднього режиму, закривали відповідні газети й радіостанції, карали нацистських злочинців тощо. І лише після всього цього… А ситуація у так званих ДНР і ЛНР сьогодні значно гірша, ніж у так званій Тризонії (американська, британська й французька зони окупації Німеччини) наприкінці 1945 року. Оскільки Росія принципово не дозволяє Україні контролювати 400 кілометрів свого кордону за східним сусідом, а Меркель й Олланд на цьому не наполягають, РФ може забезпечити псевдовибори в ДНР і ЛНР будь-якою кількістю виборців з територій сусідніх із Україною Білгородської, Ростовської, Воронезької та інших областей. Останнім часом «рошенівська» влада України дуже рекламує місцеві вибори, що нібито повинні щось вирішити. Проте за 24 роки незалежності в країні відбулася купа всіляких виборів, Україна виходила з одних перегонів і входила до інших. А демократичного «раю» як не було, так і нема…
Читайте також: Децентралізація як феодалізм
Ці вибори також нічого не дадуть, крім дестабілізації обстановки в регіонах, реваншу людей і партій, що уособлюють кланово-олігархічну систему.
В Україні за відсутності незалежного й непідкупного суду, за відсутності некорумпованої прокуратури й слідчих органів, за браком справжніх реформаторів «на горі» можна проводити скільки завгодно виборів із будь-яким результатом. Зміни не відбудуться.
Вибори — це не панацея і не політична філософія, а лише соціальний механізм із доволі обмеженими можливостями.