Начебто все зрозуміло та особливої науки тут немає: беремо невикорінну любов жителів регіону до «своїх», множимо на адмінресурс і отримуємо відповідний результат. Однак те, що явка в області цього разу виявилася майже такою ж, як і в 2007 році, а електоральні втрати регіоналів на своїй вотчині, порівняно з попередніми парламентськими перегонами, не значні, – все це створює, на мій погляд, лише видимість, за якою сховалися небажані для діючої влади тенденції…
По-перше, це – масові розчарування місцевого населення в президенті і його команді. Фрустрація зазвичай веде або до радикалізації настроїв, або до відчуження. Радикалізація повинна була виразитися в активному пенсіонерському відтоку голосів від «синьо-білих» на користь комуністів, а відчуження–в тотальній неявці. Комуністичний успіх здійснився, а явка, за моїми оцінками, виявилася, все ж таки занадто вищою, ніж очікувалося.
Читайте також: Вибори на батьківщині президента: «наші люди не розчаровані, вони просто пасивні»
По-друге, нечисті методи роботи виборчих комісій і протокольне чаклунство, без чого так важко обійтися, коли потрібно закрити солідний відсоток тих, хто не захотів скористатися своїм правом голосу.
Серед типових порушень і «напівпорушень»у день голосування на Донеччині я б виділив таке: вкидання бюлетенів, штучна мобілізація виборців,погрози членам ДВК та офіційним спостерігачам, силовий тиск на представників опозиції, некоректний підрахунок голосів. Усього було достатньо, але, як кажуть, «у межах норми». Стандартної української норми.
Істотно вплинути на підсумки волевиявлення в регіоні могло широке використання технології неодноразового голосування однієї і тієї ж особи. Але за руку нікого юридично не зловили. І тут складається класична пострадянська ситуація: знаємо, хто, де і як, а довести нічого не можемо… А, по суті ж, використовуй з розмахом одну цю технологію й отримуй необхідну явку та рівень підтримки.
Втім, регіональна влада не звертала уваги навіть на очевидніфакти порушень, які підтверджувалися відеоматеріалами. Для мера шахтарської столиці Олександра Лук'янченка вибори в місті проходили «в штатному режимі без порушень». А губернатор Донеччини Андрій Шишацький у день голосування не побачив в областіжодної «чорної технології».
Читайте також: 10 стереотипів про Донецьк
У свою чергу,Олександр Турчинов після закриття виборчих дільниць зробив заяву про маніпуляції з явкою у східних областях. Мовляв, там багато розчарованих у діючій владі громадян, котрі не пішли на вибори. Цілком виправдана точка зору. Але щоб там не говорив лідер «Батьківщини», місцеві опозиціонери не стали вдаватися після завершення голосування до вуличних протестів. Можливо, через дощ…
Взагалі, протягом дня виборів представники регіональних «сил опору» зробили багато заяв про порушення в Донецькій області. Молодці. Але особисто я радив би їм серйозніше ставитися до підбору своїх членів виборчих комісій і спостерігачів, серед котрих дуже часто зустрічаються байдужі та пасивні виконавці. Хтось боїться вступати в конфлікти, хтось мовчки заробляє гроші, а комусь все одно, від якої він партії, і що він має захищати.
Висновки.
Я вважаю, що це були останні вибори, на яких ПР отримує «вдома» більше 60%. На електоральній інертності далеко не поїдеш. Мабуть, найпопулярніша мотивація голосування за регіоналів на Донеччині була приблизно така: «немає різниці за кого – буду за регіони». Тобто йдеться вже не про позитивну наповненість вибору, а про таку собі «звичку», яку в принципі кинути досить легко, якщо усвідомити її шкідливість. Питання тільки в тому, чи встигнуть донецькі виборці Партії регіонів нарешті масово усвідомити це до 2015 року.
Відсутність необхідної кількості відповідальних спостерігачів і організаційно-технічних можливостей не дозволили місцевій опозиції виявити і довести масове використання технології багаторазового голосування однієї й тієї ж особи. Технології, яка могла, ще раз підкреслимо, фундаментальним чином вплинути на завищену явку і відсоток підтримки регіоналів в округах Донеччини.
Основна частка тих, хто не пішов на вибори в Донецьку, – це молоді люди. За моїми спостереженнями, багато хто з них чекають на появу на політичній арені країни нової адекватноїпроукраїнської політсили, а не «нової-старої» або якісно нової, але не адекватної, в якої щось там не «здригнеться».
І, нарешті, останнє. «Україна – вперед!»і в Донецькій областіотрималамізерно малу підтримку виборців. Тут навіть «я голосував за економічне зростання, за створення нових робочих місць, за боротьбу з бідністю, за те, щоб Україна була сильною, незалежною і цілісною» нічим не допомогло…