Розмови про вибори в захоплених незаконними збройними формуваннями районах Донецької та Луганської областей вкотре пожвавилися після візиту до Києва заступника держсекретаря США Вікторії Нуланд. За підсумками зустрічі народний депутат від «Самопомочі» Вікторія Войціцька повідомила, що Держдеп наполягає, аби Україна внесла зміни до Конституції з «особливим статусом» для окупованих територій і провела на них вибори вже в середині літа. Пізніше Нуланд уточнила, що не називала конкретних дат їх проведення. Однак, як кажуть, осад лишився.
Уже давно не є секретом той факт, що Захід, й особливо Європа, хоче якомога швидше вирішити миром «українське питання». Європейці зацікавлені в знятті санкцій із РФ, через які самі втрачають гроші. Безумовно, багато хто був би радий, якби Україна пішла на поступки й виконала свої зобов’язання за мінськими угодами в односторонньому порядку, не вимагаючи нічого від підконтрольних Москві маріонеткових псевдореспублік, що тримаються на російських багнетах. Однак якщо дивитися на речі тверезо, то стає зрозуміло, що провести будь-які вибори, які хоч трохи нагадуватимуть справжнє волевиявлення, на Донбасі сьогодні неможливо. І навряд чи буде можливо в найближчому майбутньому.
Головна проблема полягає в тому, що бойовики категорично не хочуть проводити їх за українськими законами й допускати до них українські політичні сили. Про це не раз заявляв сам Олександр Захарченко. Провести такі «закриті» й «автономні» вибори, звичайно, можна. Незрозуміло тільки, навіщо це Україні й до чого тут вона взагалі? Як і те, для чого в цьому разі витрачати час та імітувати якийсь процес, якщо такі «вибори» в «ДНР» і «ЛНР» уже відбулися в 2014 році для легітимізації Захарченка та Плотницького.
Навряд чи сьогодні у світі є хоча б один політик, який вірить, що в маріонеткових «республіках» можливі взагалі хоч якісь чесні вибори. Навіть усередині самих «ДНР» і «ЛНР» відкрито говорять про те, що процесу волевиявлення в 2014-му не було й що Захарченко з Плотницьким просто узгоджені в Москві та призначені кураторами. Зокрема, писав про це опальний донецький польовий командир Олександр Ходаковський. А колишній голова «ЦВК ДНР» Роман Лягін досі сидить у підвалі після того, як пригрозив, що розповість про те, як насправді відбувалися «вибори» ватажка «ДНР».
Читайте також: На підтанцьовках. Чиї інтереси лобіює Льовочкін у французькій пресі
Якщо допустити, що вибори в Донецьку відбудуться вже цього літа, тобто за кілька місяців, то які це можуть бути вибори? Вибори між Захарченком і Ходаковським? Між Захарченком і Губарєвим? Утім, у Луганську не варто розраховувати навіть на таку убогу інтригу. Там усі гіпотетичні конкуренти Плотницького були знищені ще минулого разу. Звичайно, можливо й таке, що Росія призначить своїми гауляйтерами в Донецьку та Луганську нових людей, як варіант — представників колишньої Партії регіонів, але тоді стане очевидно, що ніяких «республік» не існує, а є лише черговий спектакль, керований із Кремля.
Говорити про повноцінний виборчий процес на окупованих територіях сьогодні неможливо. Надто вже багато перешкод стоїть на шляху організації нормального волевиявлення громадян у цих районах. Ніхто досі не відповів на запитання, як будуть ураховані права та інтереси тих жителів Донбасу, що не хотіли й не хочуть жодних «ЛНР» і «ДНР»? Матимуть вони своїх кандидатів чи будуть змушені вибирати тільки з кандидатур, узгоджених із російською окупаційною адміністрацією? Матимуть можливість голосувати за українські партії чи виявляться в становищі негромадян на території власної країни й будуть дискриміновані у своєму виборі?
Незрозуміло також, чи зможуть голосувати ті жителі нині підконтрольних бойовикам районів, які стали біженцями й змушені були виїхати після початку бойових дій. Якщо поглянути на досвід інших країн, то приклад тієї самої Хорватії засвідчує, наскільки важливо державі забезпечити голоси лояльного населення на спірних територіях. Коли відбувалася інтеграція захопленої сербами Східної Славонії, то право вибирати місцеву владу дістали всі хорвати, які стали біженцями після початку війни. Вони могли голосувати незалежно від місця проживання, і спеціальні дільниці для них були відкриті по всій країні.
Чи можливий аналогічний сценарій на майбутніх виборах в ОРДіЛО? Дуже сумнівно. Проросійські угруповання навряд чи на це підуть. Тож ми знову матимемо не вирішення проблеми, а лише імітацію. Задобрювання однієї зі сторін за рахунок іншої. Прийняти в цьому разі умови російської сторони означає погодитися з результатами чистки, яка фактично відбулася на окупованій території в 2014 році, коли лояльне до України населення змушене було втікати, щоб урятуватися. Однобокі вибори тільки узаконять таку чистку, а отже, нададуть конфліктові нового імпульсу.
Досі невідома відповідь і на головне технічне питання: хто та як рахуватиме голоси? У поточній ситуації діяльність українських виборчих комісій і спостерігачів на території ОРДіЛО неможлива. У районах, де правлять збройні формування і верховенство визначається кількістю автоматів та бронетехніки, говорити про повноцінну організацію волевиявлення не випадає.
Читайте також: Друге пришестя Ахметова
Якщо ж ми спробуємо заплющити очі на реальність, це буде не тільки відверто невигідною для України дурістю, а й серйозним злочином проти демократії та тих цінностей, які століттями відстоювало західне суспільство. І на Заході це чудово розуміють.
Треба визнати, що ігнорування інтересів української сторони й задоволення запитів тільки однієї (у цьому разі російської) не ведуть до зменшення суперечностей, а, навпаки, створюють нове вогнище напруження й відкладають проблему, замість того щоб вирішувати її.
Прийнявши правила гри, які сьогодні на переговорах нав’язує Україні Кремль, Захід буде змушений визнати, що поступається своїми базовими принципами та цінностями. Проведення виборів в ОРДіЛО за путінським сценарієм буде вельми невеселим прецедентом, який, своєю чергою, означатиме відкат до реалій 1930-х років. До чого може призвести така поступливість? До серйозної кризи західних демократій і фактичного торжества неофашистської, загарбницької ідеології.
Читайте також: ОРДІЛО. Випробування 2016-м
Утім, поки що ніхто, схоже, ще не уявляє, якими все-таки повинні бути вибори в ОРДіЛО та як їх організувати на практиці. Це як ділення на нуль у математиці — неможлива й заборонена операція, що призводить до системної помилки. Клубок суперечностей надто заплутаний, і чіткого плану немає ні в кого. А це означає, що ми навряд чи побачимо серйозний прогрес у політичному вирішенні проблеми Донбасу нинішнього літа. Схоже, рано чи пізно обидві сторони дійдуть висновку, що оптимальний етап припинення насильства в цьому разі — придністровський або абхазький сценарій. Тож, найімовірніше, на нас чекають банальне заморожування конфлікту та чергова чорна діра на світовій мапі на місці колись успішного українського регіону.