Указ президента Володимира Зеленського про розпуск Верховної Ради на кілька місяців наблизив день парламентських виборів і суттєво скоротив час виборчої кампанії. Тепер голосування має відбутися не восени,
а влітку. І якщо для простого громадянина виграні президентом кілька місяців не значать абсолютно нічого, то для багатьох політиків ця, здавалося б, несуттєва різниця є вирішальною. Політпроект Зеленського «Слуга народу», про який за два місяці до виборів практично нічого невідомо, на сьогодні має рейтинг близько 40% і за певних обставин зможе одноосібно сформувати в Раді більшість. А ось у решти нових політичних альянсів і проектів, які перебувають тільки на стадії формування, на презентацію та розкрутку часу практично не лишилося.
Бажання нового президента взяти Верховну Раду з наскоку логічне й зрозуміле. Рейтинг його політичної сили демонструє рівень довіри не так до партії «Слуга народу», як до самого Зеленського. Поки що він перебуває на пікових позначках, тому конвертувати його в голоси виборців потрібно якомога швидше. Явно не проти дострокових виборів і група Бойка — Медведчука, яка після розколу Опозиційного блоку на два табори змогла виграти в групи Ахметова — Новинського боротьбу за його електорат. Але в інших політсил приводів для оптимізму не так багато.
Читайте також: Вакарчук уголос
Підтримка «Європейської солідарності» (так тепер називається Блок Петра Порошенка) та «Батьківщини» буде явно нижчою від показника, який лідери цих сил отримали на президентських виборах. Партія колишнього президента не матиме 25%, на сьогодні соціологічні опитування дають їй близько 10%. До осені відсоток міг би в теорії і зрости, і впасти (це залежало б від дій уже нової влади), але за два місяці він навряд чи зазнає суттєвих змін.
Явно не найкращий момент для виборів у «Батьківщини». Юлія Володимирівна традиційно сильна в опозиційній риториці, тому її рейтинги трималися на високому рівні, доки вона критикувала Порошенка та його оточення. Але президентські вибори стали для Тимошенко початком чорної смуги. По-перше, вона не змогла потрапити до другого туру, бо опозиційний електорат перейшов від неї до Зеленського. А по-друге, перемога останнього буквально обеззброїла «Батьківщину». Критикувати нового президента, який ще не встиг вступити на посаду, наразі немає за що. Найімовірніше, до осені таких приводів побільшало б і Тимошенко змогла б проявити себе на своєму традиційному полі, але сьогодні її можливості вкрай обмежені. Електорат, який хотів «крові» колишньої влади, вже її отримав. Пару було випущено, і тепер, коли пристрасті потроху вщухають, взагалі незрозуміло, для чого в парламенті може бути потрібна Юлія Тимошенко. Безумовно, якийсь ядерний фан-клуб у лідерки «Батьківщини» залишається. І його голосів, напевно, буде достатньо для того, щоб подолати прохідний бар’єр. Але шансів отримати двозначну цифру й повторити хоча б успіх Тимошенко в першому турі президентських перегонів практично немає. Уже другі парламентські вибори поспіль ситуація напередодні голосування складається для «Батьківщини» вкрай невдало.
Читайте також: Початок епохи невизначеності
На межі прохідного бар’єра балансують партії Анатолія Гриценка та Ігоря Смешка «Громадянська позиція» та «Сила і честь», і поки що незрозуміло, чи зможуть вони повторити результати своїх лідерів у першому турі президентських перегонів. У «Громадянської позиції» справи трохи кращі. Перша десятка у її списку більш-менш зрозуміла. Окрім самого Гриценка в ній такі впізнавані політики, як Микола Томенко, Дмитро Добродомов, Єгор Фірсов і Микола Катеринчук. Кожен із них має свого виборця. Щодо партії Смешка, то на сьогодні це віртуальна структура, про яку відомо мало. Сказати точніше, які результати політсила покаже на парламентських виборах, можна буде тільки після того, як буде оприлюднено хоча б іще кілька прізвищ зі списку.
Вельми непогані шанси на проходження до Ради
в нової партії «Голос» лідера гурту «Океан Ельзи» Святослава Вакарчука. Його довгоочікуваний похід у політику обговорювали кілька років. За цей час рейтинги Вакарчука встигли знизитися з 10%, які йому давали на початку 2018 року, практично до нуля. Однак після того, як музикант нарешті визначився й оголосив, що йде в парламент зі своєю політсилою, рівень його підтримки знову почав рух угору. На сьогодні він ще не дотягує до 5%, але майже напевно доросте до неї. Адже Вакарчук упізнаваний і популярний, при цьому практично не має антирейтингу. Якщо він активно працюватиме на виборах, їздитиме країною, презентуватиме команду й спілкуватиметься з громадянами, рейтинг «Голосу» може показати позитивну динаміку. При цьому він відкусить частину електорату в інших партій із націонал-демократичного табору, передусім у «Європейської солідарності» Петра Порошенка. Крім того, не виключено, що до «Голосу» перейде частина електорату Зеленського із західних областей. Для них україномовний і патріотичний Вакарчук може стати кращим «новим обличчям», ніж виходець із Кривого Рогу.
Читайте також: У нових умовах
Зберігається інтрига й на проросійському фланзі, де досі лідирували два уламки Опоблоку: Опозиційна платформа «За життя» Юрія Бойка та Віктора Медведчука і власне Опозиційний блок Новинського, Вілкула та Ахметова. Президентські вибори засвідчили, що початковий розрахунок ахметовського крила на те, що під час розколу партії їм вдасться порівну розділити й електорат, не виправдалися. Виборці Опоблоку переважно пішли за Бойком і Медведчуком, а ось у Вілкула й Новинського справи не дуже хороші. Станом на сьогодні їхня партія, за даними соцопитувань, 5-відсотковий бар’єр не долає.
На цьому тлі з’явилися чутки про те, що ахметовське крило знову веде переговори з людьми Медведчука про об’єднання, щоб воскресити Опозиційний блок у колишньому вигляді. Чи матимуть вони успіх, наразі невідомо. Ці два угруповання розділяють дуже серйозні суперечності, а їхні лідери встигли наговорити на адресу один одного занадто багато поганого. Та хай там як, а єдності на проросійському фланзі, схоже, не буде. Про своє бажання йти у Раду окремою колоною вже оголосили колишні регіонали Геннадій Кернес і Геннадій Труханов, які займають крісла міських голів Харкова та Одеси.
У парламент вони підуть під прапорами «Відродження», неофіційним лідером якого є ще один відомий регіонал Віталій Хомутинник. До цієї політсили також виявили бажання приєднатися різні регіональні політики, які
в минулому розвивали партію «Наш край».
Читайте також: Порада президенту: не запливати за буйки
На сьогодні жодного рейтингу у «Відродження» немає, але потужний виборчий список, а також адмінресурс, яким володіють Труханов та Кернес, цілком можуть додати політсилі голосів і допомогти подолати прохідний бар’єр. У будь-якому разі незалежно від результатів виборів новій партії, напевно, вдасться «віджати» кілька відсотків підтримки в інших проросійських сил, тому її формування є відверто поганою новиною для Ахметова, Новинського, Бойка та Медведчука.
Найцікавішою деталлю тут є те, що одразу два лідери «Відродження» — Хомутинник і Кернес — є діловими партнерами Ігоря Коломойського. Таким чином, крім явно дружньої партії «Слуга народу» олігарх зможе отримати в парламенті ще одного союзника — вже на проросійському фланзі. Якщо ж «Відродження» не пройде до ВР, Коломойський все одно отримає невеликий бонус у вигляді ослаблення опоблоківців і недружнього йому донецького олігарха Ріната Ахметова.
Цілком імовірно, що знову піти на вибори вирішить іще одна вже забута сьогодні політична сила — КПУ Петра Симоненка. За кулуарною інформацією, днями партія готується провести закритий з’їзд та оголосити про свій похід у Раду. При цьому розглядається варіант об’єднання з ветераном лівого флангу української політики Наталією Вітренко. Якщо це все ж таки станеться, червоно-коричневим навряд чи вдасться за такий короткий термін провести нормальну кампанію й дістати серйозну підтримку, адже сьогодні їх узагалі немає в передвиборних рейтингах. Однак якихось виборців вони, напевно, таки мобілізують і відтягнуть на себе ще 1–2% проросійського електорату, що буде ударом по інших проросійських силах, насамперед по партії Медведчука та Бойка.