Виборчий креатив

 

 

Знамените гасло президентської кампанії Віктора Ющенка 2004 року.  

 

Якщо під «бандитами» мати на увазі корупціонерів, то «визначальним у питанні подолання корупції в Україні» мав стати, за словами Ющенка, 2008 рік. Проте з корупцією в країні борються здебільшого на словах. Щороку за матеріалами органів внутрішніх справ прокуратура порушує проти конкретних посадовців майже 1500–1700 справ, однак за ґратами, нарікає голова МВС Юрій Луценко, за останні кілька років опинилися лише 46 корупціонерів. За перше півріччя 2009-го міліція і прокуратура схопили за руку 1611 хабарників. Загальна сума хабарів перевищила 74 млн грн, середній розмір хабара – 97,8 тис. грн, що вчетверо більше від торішніх показників. А «рекордний» хабар зріс, за словами Луценка, в 1,5 рази – до 63 млн грн. Усе через неефективне каральне законодавство, стверджує міністр. 

 

Міжнародна організація Transparency International за підсумками минулого року знову зарахувала Україну до найкорумпованіших держав світу. Зі 180 країн наша посіла 134-те місце (що нижче місце, то вищий рівень корупції). Додамо, що Україна піднялася в рейтингу TI зі 122-го місця в 2004 році на 99-те в 2006-му, але два роки тому скотилася на 118-ту сходинку…

 

Можливо, випадково, але закінчення президентської каденції Віктора Ющенка (саме час звітувати про виконання попередніх обіцянок) збіглося в часі з резонансними справами проти високопосадовців: арештом судді Львівського господарського суду Ігоря Зварича та позбавленням депутатської недоторканності Віктора Лозінського.

 

До речі, цього тижня Віктор Ющенко схвалив пакет прийнятих парламентом 11 червня антикорупційних законів, покликаних, зокрема, завдати удару по кумівству у владі. Реакція президента на антикумівський закон цікавила багатьох, адже це явище, як уже зазначав Тиждень, стало поширеним саме за Ющенка.

 

 

 

 

Ще одне ефектне гасло БЮТ на виборах-2007. Очоливши уряд, Тимошенко на початку 2008-го заявила: «Цього року буде виплачено (постраждалим) у 30 разів більше грошей, ніж наші попередники виплатили в 2007-му, і вп’ятеро більше, ніж було повернуто вкладникам за 17 попередніх років нашої незалежності…»

 

Станом на 1 жовтня 1996 року сума втрачених грошових заощаджень, компенсацію яких гарантувала держава, становила 121,90 млрд грн.

У 2008 році Кабмін обіцяв виплатити вкладникам Ощадбанку СРСР 20 млрд грн.  

 

8 січня 2008-го у відділеннях Ощадбанку України розпочалася реєстрація вкладників. Загалом у державному реєстрі задля повернення вкладів зареєструвалися 12,523 млн осіб. Охочі отримати «Юліну тисячу» шикувалися в довжелезні черги. За словами Тимошенко, по тисячі гривень отримали 8 млн громадян, за даними Секретаріату президента – 6,38 млн. Станом на 19 грудня 2008 року громадянам було виплачено 5,857 млрд грн.

Однак за кілька місяців виплати було припинено у зв’язку із браком державних коштів. На прохання журналістів прокоментувати критику з боку президента щодо невиконання цієї програми, керівник уряду пообіцяла продовжити її, коли їй «не заважатимуть».

 

 

 

На виборах-2006 БЮТ обіцяв підвищити пенсії до рівня 80% середньої зарплати, таку саму обіцянку давав Блок Литвина напередодні дострокових парламентських виборів 2007-го. Комуністи заявляли про намір довести пенсію до рівня 70% середньої зарплати.  

 

За даними Держкомстату, середня пенсія в Україні у першому півріччі 2009-го становила 942,7 грн. Середня заробітна плата в травні 2009-го – 1851 грн. Відповіді на запитання, де знайти кошти для підвищення пенсії майже удвічі для понад 13 млн українських пенсіонерів, не дав жоден ініціатор такої акції.

За оцінками експертів Світового банку, вартість виконання обіцянок зі збільшення пенсій до прожиткового мінімуму в 2005 році перевищувала 17% ВВП (близько 70 млрд грн на той рік), тоді як дохідна частина держбюджету-2005 становила 110 млрд грн. Реалізація задуму, на думку аналітиків СБ, призвела б до колапсу не лише Пенсійного фонду, а й усієї бюджетної системи. Тоді цей бюджетний тягар вдалося без політи­чного скандалу зменшити до рівня, який економіка здатна була витримати. Проте зараз такий популізм може виявитися для знесиленої кризою економіки України без перебільшення згубним.

 

 

Хто обіцяв  

 

Перед виборами-2004 Віктор Ющенко пообіцяв збільшити грошову допомогу при народженні дитини щонайменше вдесятеро (з 725 грн до 8,5 тис. грн) і в 2005-му слова дотримав.

 

На виборах-2007 гроші батькам немовлят уже наввипередки обіцяли всі головні політичні гравці. Партія регіонів пропонувала при народженні першої дитини 11,7 тис. грн, другої – 25 тис., за третю і кожну наступну – по 50 тис. НУ – НС: за першу дитину – 12 тис., за другу і третю – 15 і 25 тис. БЮТ: за першу дитину – 10,4 тис. грн, за другу – 15 тис., за третю – 25 тис. 

 

З 1 січня 2008 року уряд Тимошенко збільшив суму виплат при народженні дитини до 12 тис. 240 грн на першу дитину, 25 тис. грн. – на другу і 50 тис. – на третю і наступних. Опитані Тижнем молоді батьки стверджують: щоб зібрати необхідні для оформлення допомоги довідки, треба попобігати, однак належні виплати всі отримують вчасно.

 

Можливо, це збіг, але в Україні вже кілька років поспіль спостерігається тенденція до поступового збільшення народжуваності. Щоправда, у зв’язку з кризою незабаром ці статистичні дані можуть стати вже не такими оптимістичними.

 

 

Хто обіцяв  

 

На виборах 2004 року тоді ще кандидат у президенти Віктор Ющенко включив до своєї передвиборчої програми пункт про перехід на контрактну армію з 2010 року, що передбачав поступове зменшення кількості призовників аж до остато­чного скасування призову. Ставши президентом, Віктор Ющенко спочатку зменшив термін військової служби з двох років до одного (моряки служать півтора року), а в 2006-му було прийнято Програму розвитку Збройних сил України до 2011 року, що містила заходи, спрямовані на досягнення кінцевої мети – переведення армії на контрактну основу.

 

На позачергових парламентських виборах 2007 року Юлія Тимошенко заявила, що перехід Збройних сил на контрактну основу відбудеться вже з 2008-го. Експерти вважають, що батьки, які не хотіли віддавати своїх дітей у солдати, суттєво поповнили лави прихильників Тимошенко. До речі, 2007 року до лав української армії призвали 44 тис. юнаків, 2008-го – 35 тис., навесні 2009-го – 20 тис. Якщо врахувати, що служити йде на кілька порядків менше призовників, ніж перебуває на обліку у військкоматах, можна ­уявити, скільком сім’ям адресувалася ця обіцянка Тимошенко. 

 

Внаслідок неналежного фінансування план переходу армії на контрактну основу в 2010-му провалено. На виконання Державної програми роз­вит­ку Збройних сил України до 2011 року потрібно, за даними Міноборони, 32 млрд грн на рік. Для забезпечення суто поточного розвитку ЗСУ – 17 млрд грн на рік. Зараз держава виділяє 8,1 млрд грн.

 

Колишній міністр оборони Юрій Єхануров в інтерв’ю Ідив. Тиждень №21, за 4 червня 2009 рокуІ висловив припущення, що за умови належного фінансування реально виконати це завдання – перейти до контрактного принципу формування Збройних сил – до 2015 року.

 

 

Хто обіцяв  

 

Одне з головних гасел як лідера Партії регіонів, так і всієї політичної сили починаючи з 2004 року. З подачі російських, а згодом і американських політтехнологів регіонали вважають, що здобудуть прихильність більшої кількості жителів Сходу і Півдня України, якщо декларуватимуть намір зробити російську мову другою державною. 

 

 

Ця обіцянка виглядає як чистої води популізм, адже на ділі змінити прописаний у Конституції статус державної мови вкрай складно. Щоб внести зміни до Основного Закону, потрібні дві поспіль сесії Верховної Ради і 300 депутатських голосів (конституційна більшість). Навіть якщо це рішення буде ухвалено, ймовірним є успішне оскарження його в Конституційному Суді. Однак нещодавно, перебуваючи в Криму, Віктор Янукович підтвердив намір Партії регіонів домагатися надання російській мові статусу другої державної. Поза сумнівом, ця обіцянка стане одним із ключових пунктів майбутньої виборчої програми кандидата в президенти Януковича. 

 

Хто обіцяв 

 

Упродовж останніх п’яти років скасувати недоторканність народних обранців закликали всі основні політичні гравці. На позачергових парламентських виборах-2007 пропрезидентський блок НУ–НС подавав цю ініціативу як одне зі своїх головних завдань, цю обіцянку містили програми й інших партій і блоків. 

 

4 вересня 2007 року (на той час президент уже розпустив парламент) коаліція у складі ПР, Соцпартії та КПУ прийняла у першому читанні законопроект про скасування недоторканності депутатів і глави держави, яким передбачалося вилучити з Конституції норми щодо гарантування недоторканності народним депутатам і президентові. Зроблено це було ніби в піку НУ–НС, який уже заявив, що йде під таким гаслом на дострокові вибори. Однак невдовзі про цей широкий жест забули всі, зокрема й самі тодішні коаліціянти. 

 

Вдруге Верховна Рада нібито наблизилася до прийняття цього рішення 3 липня 2009-го. Планувалося, що на позачерговому пленарному засіданні парламент позбавить повноважень Віктора Лозінського, а також розгляне питання про призначення в уряді та внесення змін до Конституції про скасування депутатської недоторканності. Однак обмежилися лише Лозінським – фракція ПР блокувала трибуну, вимагаючи ухвалення закону про підвищення зарплат і пенсій. Це блокування БЮТ розцінив як страх регіоналів втратити недоторканність. Регіонали, своєю чергою, запевняють, що насправді питанням про скасування депутатської недоторканності БЮТ намагається відвернути увагу суспільства від економічних проблем.