Що спільного в американських премій «Золотий глобус» і «Греммі»? Вони всесвітньо відомі, широко обговорювані, провідні у своїх галузях (відповідно в кіно й музиці), а ще кожна має номінації для найкращого стендап-концерту. І хоча про коміків і комікинь на червоних доріжках інформагентства пишуть рідше, з обраних виступів можна зрозуміти, які саме теми журі премій вважає важливими на сьогодні.
Проаналізувавши номінантів 2024 року, виявляємо багато закономірностей та отримуємо майже цілісне полотно питань, що їх найчастіше ставлять у США.
Номінанти й переможці
Цього року нагороду «Найкращий виступ у стендап-комедії на телебаченні» (Best Performance in Stand-Up Comedy on Television) вручали вперше в історії «Золотого глобуса». Номінантами стали Емі Шумер («Контактна особа»), Кріс Рок («Вибіркове обурення»), Сара Сільверман («Той, кого любиш»), Тревор Ноа («На чому я зупинився?»), Ванда Сайкс («Я артистка») і Рікі Джервейс («Армагеддон»). Сьомого січня 2024 року оголосили переможця: найкращим визнано стендап Джервейса.
П’ятого лютого нагородили переможців «Греммі», зокрема в номінації «Найкращий комедійний альбом» (Best Comedy Album). Цю нагороду отримав Дейв Шаппелл («Та що ім’я?»). Разом з ним за звання найкращого(ї) змагалися знайомі нам номінанти «Золотого глобуса» Кріс Рок, Сара Сільверман, Тревор Ноа й Ванда Сайкс.
Цікаво, що серед шести номінантів «Золотого глобуса» утворився паритет — три жінки й троє чоловіків, троє темношкірих і троє білих.
У п’ятірці номінантів «Греммі» четверо коміків темношкірі, і як ми побачимо згодом, кожен з них так чи інакше проговорює проблеми афроамериканців. Сару Сільверман, між тим, також не можна однозначно назвати представницею білої більшості в США, адже вона у своїй комедії послідовно презентує єврейську ідентичність.
І, нарешті, помітно, що цього року журі «Золотого глобуса» й «Греммі» відзначило «зрілих» артистів (тут ідеться передусім про досвід виступів і тривалу присутність у шоубізнесі).
Далі приділю увагу кожному стендаперу й кожній стендаперці.
Рікі Джервейс «Армагеддон»
Неполіткоректний «Армагеддон» (Armageddon) британця Рікі Джервейса вийшов на Netflix на Різдво 2023 року й опинився під шквалом критики ще до виходу. Після оприлюднення тизеру, у якому Джервейс жартує про невиліковно хворих дітей, тисячі людей підписали петицію з вимогою до Netflix видалити цей жарт із виступу. Запиту платформа не виконала, і стендап можна переглянути без купюр.
Тим часом більшість оглядачів буквально розгромила цю роботу.
«Новий Netflix-спешл “Армагеддон” Рікі Джервейса намагається бути різким та образливим, але він просто цілковито нудний», — виніс вирок Вільям Ерл у Variety. Критик не оцінив намагання Джервейса говорити «про секс, смерть, педофілію, расу, релігію, інвалідність, свободу слова, глобальне потепління, Голокост і Елтона Джона» (цитата з твіту самого коміка).
Нік Гілтон, критик у The Independent, назвав стендап «майже антисатирою» та «ледачою комедією», відзначивши, що Джервейс «потрапив у пастку політкоректності».
Браян Логан із The Guardian оцінив «Армагеддон» двома зірками з п’яти. Здається, майже з прикрістю Логан пише, що «жарти про надмірне використання слова “фашист” або про культурне присвоєння показують, що Джервейс міг бути хорошим, якби дух “Армагеддону” був допитливим і залученим, а не мачистським і самовдоволеним».
Менш як за два тижні після розгромних оглядів Рікі Джервейс отримав «Золотий глобус», хоча фаворитом у номінації вважали Кріса Рока. Джервейс, який п’ять разів був ведучим церемонії «Золотого глобуса», цього разу на вручення не з’явився.
Для мене «Армагеддон» — приклад балансування на межі від автора, який добре знає чутливі точки аудиторії. Можливо, критикам хочеться почути несказане й побачити порушення кордонів, проте багатьом глядачам нетолерантність Джервейса вже буде цілком новим і приголомшливим досвідом. На кого спрямовував зусилля британський комік, «Армагеддон» — робота професійна й прорахована чи непевна й слабка — питання відкриті.
«Слово “фашист” змінилося. Традиційно слово “фашист” означало члена ультраправого авторитарного режиму, який використовує мілітаризм і насильство для придушення прав особистості. Тепер слово “фашист” може означати “уподобав твіт Джо Рогана”»
«Не треба відбілювати історію. Дізнаєтеся щось нове — додайте. От на статуї був напис: “Лорд Вімзі. Торговець, філантроп”. Додайте: “Трішки расист”»
«Саме для цього й потрібен гумор. Сміятися з усякої хріні й іти вперед»
Дейв Шаппелл «Та що ім’я?»
Дейва Шаппелла можна вважати «улюбленцем» журі «Греммі»: він отримав нагороди за найкращий комедійний альбом не лише цього року, а й у 2018–2020 і 2023 роках. Водночас саме концерт «Заключний стендап» (The Closer), нагороджений торік, став приводом для подій, які призвели до запису 40-хвилинного виступу What’s In A Name? (дещо буквально Netflix перекладає назву як «Та що ім’я?»).
Передісторія така: 2021 року Дейв Шаппелл випускає «Заключний стендап», за який його звинувачують у трансфобії. 2022 року без попередніх оголошень і трейлерів на Netflix виходить промова Шаппелла в його альма-матер — Школі мистецтв Дюка Еллінгтона у Вашингтоні, записана під час запланованої церемонії перейменування шкільного театру на честь коміка. Відзначу, що трансфобні жарти Дейва Шаппелла викликали палкі дискусії серед учнів цієї школи й постало питання щодо доцільності такого перейменування.
Думаю, уже із цього зрозуміло: What’s In A Name? — нетиповий для жанру продукт, і подекуди його через силу можна назвати стендапом. Дейв Шаппелл у стінах рідної школи згадує вступ у навчальний заклад, навчання, розвиток кар’єри й власне доходить до виступу, який спричинив обурення.
Ключовим виправданням (або ж контраргументом) Шаппелла можна вважати фразу: «Діти кричали, і я пригадую, як сказав їм: “Гаразд, що я зробив не так?”, — й утворилася черга. І вони казали про гендер і про всяке інше, але вони нічого не казали про мистецтво».
Врешті, під час промови Шаппелл оголошує нову назву театру — Театр художньої свободи та самовираження.
Можливо, цю роботу й не варто оцінювати як стендап, але в контексті дискусії про роль митця й культуру скасування вона, безумовно, цікава. Що ж до реакції публіки й оглядачів на виступ, то навряд чи він переконав тих, хто раніше «скасував» Шаппелла. Варто додати, що у своєму найсвіжішому стендап-концерті «Мрійник» комік підкидає дров у вогонь і знову говорить про трансгендерних людей.
«У барбершопі всі кричали одне на одного. Я сідав у куточку, спостерігав за всіма, слухав їхні жарти. Усі ті люди були дуже смішними, але одного разу, коли я стригся там уже кілька тижнів, вони почали жартувати з мене. Я називаю той день “Різня в барбершопі”»
«Я з тих коміків, які вважають себе митцями. Я був зачарований тим, на що здатен цей жанр. Я ніби міг малювати картини словами»
«Найбільші війни, злочини й шахрайства в історії фінансувалися коштом крадіжки предметів мистецтва. Мистецтво — це потужний товар. Хороший митець не має поводитися як товар»
Кріс Рок «Вибіркове обурення»
Виступ Кріса Рока «Вибіркове обурення» (Selective Outrage) в Балтиморі виходив на Netflix у прямому ефірі, і це справжня подія для платформи й комедії загалом. Концерт відбувся за рік після знаменитого ляпаса Крісу Року від Вілла Сміта, коли Рок пожартував про волосся Джади Пінкетт-Сміт на церемонії вручення «Оскар». Майже не коментуючи інциденту протягом наступного року, комік «притримав» найкращі пасажі до стендап-виступу.
Критики прийняли «Вибіркове обурення» радше схвально, такими можна вважати огляди в The New York Times, Los Angeles Times і The Independment. Оглядач останнього видання відзначив важливу роль Рока в комедії за останні 30 років і вказав, що «його конструкції настільки знайомі, що майже затишні, незалежно від змісту».
Що ж про зміст? Кріс Рок розповідає про своїх рідних, жартує про аборти й «нерасистські» штани для йоги, штурм Капітолія білими прихильниками Трампа, Роберта Кардаш’яна і, звісно, Вілла Сміта. Усі панчі професійно докручені артистом або його сценаристами, і це справді смішно. 58-річний Рок з позиції темношкірого коміка отримує карт-бланш на висвітлення проблем США й використовує його на повну.
У нашому інфополі про цей виступ писали ще й тому, що Кріс Рок згадав у ньому Україну. Розказуючи про розбіжності в американському суспільстві, комік зазначає, що в Америці тепер гірше, ніж в Україні. «Україна згуртувалася, а Америка чітко розділилася. Якщо росіяни зараз сюди прийдуть, половина країни скаже: “Вислухаймо їх”», — пояснює свою думку Рок.
«Раніше, якщо хтось хотів забрати вашу роботу, він працював краще за вас. Тепер, якщо хтось хоче вашу роботу, він чекає, коли ви скажете якусь дурню»
«Якщо приведете додому білу дівчину на День подяки, ваша мама скаже вам дещо. Ваша мама скаже: “Чого за нашим столом соцпрацівниця?”»
«Багато хто каже: “Крісе, не слід говорити про аборти. Це жіноча проблема”. А я: “Слухайте! Я заплатив за більше абортів, ніж будь-яка жінка в цій кімнаті”»
Ванда Сайкс «Я артистка»
Серед виступів, згаданих сьогодні, напевно, саме стендап-концерт Ванди Сайкс «Я артистка» (I’m An Entertainer) зібрав найбільше однозначно схвальних відгуків. У розлогій статті The Guardian Еллен Е. Джонс протиставляє Сайкс трансфобній комедії Шаппелла й Джервейса. Клер Мартін у Paste Magazine пише, що Ванда «заслуговує на всі фанфари» й у новому стендапі «Сайкс у своєму найкращому вигляді».
То що ж викликало захоплення оглядачів?
Почнемо з того, що 59-річна Ванда Сайкс займається комедією 30 років (цим схожа на Кріса Рока, для шоу якого вона, до речі, писала сценарії).
У стендап-концерті «Я артистка» політичне почасти розказано крізь призму особистого. Говорячи про родину й батьківство (Сайкс — відкрита лесбійка, разом із дружиною-француженкою виховує двох близнят), досвід ізоляції під час ковіду, комікиня легко переходить до теми расизму, гомофобії, трансфобії. До того ж вплітає в ці теми власний досвід, так що сумніватися в її щирості не доводиться.
І знову повернемося до Кріса Рока: у виступі Ванди Сайкс ви також почуєте згадку про штурм Капітолія 6 січня та розкол в американському суспільстві. І це не дивно, адже стендап-артисти повсякчас висвітлюють теми, які того вимагають.
На мою думку, саме переплетіння соціальних та інтимних моментів робить драматургію цього виступу особливою. Додаючи до цього надзвичайно рухливу подачу, Ванда Сайкс демонструє актуальний, гострий і справді дотепний стендап.
«Але за дечим із часів локдауну я таки сумую. Пам’ятаєте, ми нікого не пускали додому? Нікого не пускали, і я сумую за цим, бо було весело казати білим друзям зайти ззаду»
«У Техасі забороняють книжки: “Ми захищаємо дітей”. Ну якщо справді хочете захистити дітей, забороніть зброю. Ось що вбиває дітей, а не книжки. Доки в школу не зайде драгкоролева й до смерті не заб’є вісьмох дітей копією “Убити пересмішника”, думаю, ви зосереджуєтеся не на тому»
«Білі люди були б найгіршими рабами на планеті. “Щось зап’ястя рознилося сьогодні… Це нестерпний біль… я не можу…” Вони рано йтимуть із полів. “Агов, ти куди?” “Квитки на Гаррі Стайлса, агов!”»
Сара Сільверман «Той, кого любиш»
Перший за шість років стендап-концерт Сари Сільверман «Той, кого любиш» (Someone You Love) вийшов на HBO Max. Деякі огляди цієї роботи мають радше описовий характер, у них згадано, що в минулі роки Сільверман висловлювалася куди сміливіше, наражаючись на критику.
Частково відповіді про цей стендап можна отримати в інтерв’ю, яке Сара дала журналу The New Yorker (і повірте, це видання вкрай уважно добирає, кому дати майданчик). Зокрема, комікиня розповіла про смерть батьків, коли вона готувала свій виступ.
У стендапі «Той, кого любиш» Сара Сільверман у футболці з написом «Love Your Mother» — це та ж Сара Сільверман, яку знають фанати комедії. Єврейка за походженням, разом з тим агностичка, вона використовує суперечності у власних ідентичності й переконаннях, щоби створити стабільний дотепний стендап. Сільверман не гребує тілесністю, подекуди вульгаризованою відвертістю, які часто запам’ятовуються глядачам ледь не найсильніше. Вона говоритиме про євреїв і нацистів, релігію та гомофобію, друзів і стосунки, і це водночас знайома й довгоочікувана комедія.
«У мене є подруга, яка вирішила різко змінити професію, і тепер вона… Лайфкоуч? Слухайте, я не буду стверджувати, що всі лайфкоучі ненормальні, але, напевно, скажу, що ненормальні люди — лайфкоучі»
«Я б хотіла підійти до когось на вулиці та сказати: “Привіт, я тебе не знаю, це звучить так дивно, але той, кого ти любиш, хто вже помер, хоче, щоб ти знав: це не твоя провина. Це тобі щось каже?”»
«Я ніколи цього не знала, а це правда. Гітлер роками розбещував свою племінницю. Так, тепер його точно закенселять»
Емі Шумер «Контактна особа»
Схоже, що ніша, яку займає Емі Шумер у комедії, цікава багатьом споживачам стендапу, що й забезпечило артистці потрапляння в номінацію «Золотого глобуса». «Контактна особа» (Emergency Contact) — це комедія для і про «втомлених міленіалів».
50 хвилин жартів про шлюб, стосунки й секс, пологи, здоров’я та старіння — можливо, саме це ви шукаєте на Netflix після важкого дня на роботі. Один з небагатьох гострих моментів виступу — згадка про те, що система медицини не поспішає досліджувати здоров’я жінок, водночас чоловікам уже пропонують таку естетичну процедуру, як вирівнювання пеніса. Кумедно, але саме про цю процедуру говорить Ванда Сайкс, розповідаючи, як лікарі не можуть полегшити їй припливи під час менопаузи.
Оглядачі загалом не сварять Шумер за цей виступ, хоча й згадують її попередній стендап «Особисте зростання» (Growing) як набагато кращий.
«Ліпосакція — це найледачіше, що я коли-небудь робила. Так, наче я заявляла: “Я радше піду на серйозну операцію, ніж разок трошки зголоднію”»
«У мене народився хлопчик. Не знаю, чи я хороша мати. Мені здається, я звикаю до невдач. То ось що означає мати дитину?»
«Мені 41 рік. Я знаю, які мені потрібні ракурси. Моєму фотографу треба вилізти на дерево, а мені — копати глибоку траншею»
Тревор Ноа «На чому я зупинився?»
Південноафриканський за походженням комік Тревор Ноа в США підхоплює питання, про які говорять темношкірі американські артисти. Його третій концерт для Netflix «На чому я зупинився?» (Where Was I) загалом сприйняли позитивно, хоча деякі оглядачі кажуть, що це не найкращий виступ Ноа.
Найцікавіша частина цього стендапу — спроба осмислити культурні відмінності та ставлення до історії в США та європейських країнах. Артист описує подорожі в Берлін і Париж (так, будуть жарти про Гітлера), доносячи до американської аудиторії думку про цінність німецького післявоєнного досвіду й узяття відповідальності за фашизм. Слово «репарації» лунало в останньому виступі Ванди Сайкс, його ж вимовляє Ноа, і можна спостерігати, яку воно викликає реакцію в публіки.
Коли комік переходить до теми гомофобії в Штатах, з’являється відчуття, що рівновагу між сентенціями й гумором витримано не до кінця. Тревор Ноа смішний, проте, на мою думку, він програватиме Ванді Сайкс у щирості або Крісу Року в гостроті. Утім, і з цим матеріалом, безумовно, знайде прихильників.
«Я нині насолоджуюся Америкою більше, ніж будь-коли. Щодня. Я навіть не знаю, що це. Думаю, ви по-іншому насолоджуєтеся місцем, якщо воно скінченне, знаєте? Ви такі: “Що це за смак? Останній сезон?”»
«У таких місцях, як Флорида, хочуть заборонити підручники або прибрати з них ті частини, де йдеться про рабство. І як борються батьки? Вони такі: “Ні-ні, вилучіть рабство. Діти через нього сумні”. Інші батьки такі: “Ні, залиште рабство. Це навчає дітей”. А я питаю: “Навіщо сперечатися? Діти не читають підручників, вони дивляться тікток”»
«Ви зустрічаєте людей, які кажуть: “Поважай-но прапор!” — і я це розумію. Але потім я бачу тих самих людей 4 липня, і в них прапор на білизні. Це рахується?»
Made in the USA (замість висновку)
Хоча стендапери зі США є взірцем для їхніх колег з усього світу, варто визнати, що американський стендап лишається американським — насамперед через ту низку проблем, які в ньому обговорюють.
Стендап за своєю природою ідеально підсвічує сьогодення. Не те щоб робота з новинами була єдиним шляхом коміків, деякі послідовно роблять концерти з «вічними» темами, можливо, прагнучи уповільнити старіння матеріалу для глядача. Проте виробничі особливості стендапу дають артистам можливість швидко відреагувати на актуальне, поступаючись бодай лише телебаченню.
Як бачимо, коміки й комікині, номіновані на головні американські премії, навряд чи переймаються старінням жартів. Більшість із них працює з гостросоціальними питаннями, рішуче ставлячи розважальний жанр на політичні рейки.
Ще одне спостереження стосується гумористичної подачі. На Netflix на виступах цьогорічних номінантів ви радше побачите мітки «Фривольне», «Вульгарне» або «Провокаційне», ніж «Стримане». Це можна пояснювати як тим, що немає цензури (навіщо говорити пошепки, якщо є змога кричати), так і запитом від аудиторії, якій подобається бачити «прожарювання», а не «теплий душ».
Варто нагадати, що 2024-й у США — це рік президентських виборів, тож імовірно, що публіка та критики вимагатимуть не менш гострої та безкомпромісної комедії від улюблених артистів. А от чи зможуть ці артисти дати те, чого хотітиме від них аудиторія, — покаже час.