17 червня статую Магатми Ґанді в Амстердамі облили червоною фарбою та написали «расист», раніше вандали осквернили фарбою та пошкодили пам’ятники Магатмі у Вашингтоні та Лондоні. У британському Лестері онлайн-петиція з вимогою прибрати пам’ятник Ґанді набрала понад 6000 підписів, під схожою петицією збирали підписи і в Оттаві. Повалення пам’ятників стало великою частиною руху Black Lives Matter. Однак разом із історичними персоналіями, що були безпосередньо пов’язані із рабовласництвом, жертвами стають абсолютно непричетні до цього процесу особистості, як власне один із батьків-засновників сучасної Індії. Його ідеями захоплювалися і наслідували борці за права пригнобленого чорношкірого населення Мартін Лютер Кінг та Нельсон Мандела. Про важливість філософії Ґанді у своєму житті говорив неодноразово і перший чорношкірий американський президент Барак Обама. Що ж спровокувало учасників протесту Black Lives Matter зазіхнути на постать борця за права пригноблених Британською Імперією народів і звідки взялося твердження про його «расизм»?. Намагання повалити пам’ятники Магатмі Ґанді – це разючий приклад того, як історія стає інструментом у політиці постправди. Щоб зрозуміти, чому це так, слід спершу хронологічно проаналізувати, де і як з’явився такий закид.
Читайте також: Довіра й захист
У 2015 році двоє південноафриканських дослідників Ашвін Десаї та Гулам Вагед опублікували книгу під назвою «The South African Gandhi: Stretcher-Bearer for Empire» («Південноафриканський Ґанді. Носій для імперії»). Вже сама назва книги давала цікаву поживу для роздумів. Чому «stretcher-bearer»? «Stretcher-bearer» англійською – це санітар на полі бою, або ж людина, яка носить поранених на ношах до шпиталю. Назва стосується того періоду в біографії Ґанді, коли він разом із частиною індійської спільноти у Південній Африці під час другої англо-бурської війни створив Індійські корпуси першої медичної допомоги (Indian Ambulance Corps). Ці корпуси підбирали поранених на полі бою вояків з обох сторін. І як пізніше згадували деякі вояки-зулуси, саме індійські санітари підбирали та піклувалися за ними, у той час як британські тривалий час могли до них не підходити. А от сама книга фокусується на двадцятирічному періоді перебування тоді ще просто Могандаса Ґанді у Південній Африці. Автори крізь призму нашого часу оцінюють життя та висловлювання тодішнього Ґанді. Один із висновків авторів цієї книги полягає в тому, що Могандас Ґанді, перебуваючи у Південній Африці, мав упереджені погляди щодо місцевого населення. Такий висновок вони роблять, виходячи із ряду висловлювань, статей і звернень із тодішнього етапу життя Ґанді. Усі вони були відомі дослідникам його життя і раніше, але зазвичай оцінку його діяльності дають з огляду на усе його життя. Згадана книга ж досліджує лише невеликий його етап, більше того етап, що був становленням майбутнього індійського лідера і той факт, що він еволюціонував упродовж перебування у Південній Африці не відкидають і самі автори.
Читайте також: Ґанді на пропускному пункті
Меседжі та висновки книги, зокрема про упередженість та расизм Ґанді, для противників його ідей в Африці стали однією із основних причин протестів і вимог зносити його пам’ятники. Найгостріше ця ситуація розвинулася в університеті Ґани. У 2016 році тодішній президент Індії Пранаб Мукерджі подарував йому статую Магатми Ґанді. Університет радо прийняв подарунок і як можна прочитати у статті тодішнього викладача та заступника ректора університету Ернеста Ар’їтея, керівництво було знайоме із ранніми висловлюваннями Ґанді. Тим не менш, як і для більшості дослідників, вагомим для них виявився спадок усього життя Ґанді та той вплив, який він мав на борців за права та незалежність народів Африки, зокрема вихідця із Ґани Кваме Нкрума. Однак серед рішуче налаштованих студентів, таке бачення не відгукнулося. Статую пошкодили і врешті у 2018 році повністю прибрали з кампуса. Впродовж того часу у соціальних мережах і до сьогодні у твіттері активними є два гештеги запущені в час протестів у Ґані: #Gandhimustfall та #Ghandimustfall. Те, що один із них має помилку у прізвищі індійського лідера, добре свідчить про те, як «багато» знають його автори про об’єкт своєї ненависті.
Один із останніх постів опублікованих під першим гештегом містить посилання на статтю на порталі Medium. Цей текст є промовою блогера Пітера Фрідріха коло пам’ятника Магатмі Ґанді у Дейвісі (Каліфорнія), де він закликає: «Ґанді має піти», а його пам’ятник слід прибрати. Але основна причина, на його думку, це не особистість Ґанді, хоча про його «расизм» він також згадує, а політика сучасного індійського уряду та його попередників, які схиляють голову перед Ґанді. (Хоча чомусь, називаючи себе експертом із Південної Азії, він не згадує, що Магатма багато із тих дій та політик, точно не схвалив би). Власне із протестів у країнах Африки та зокрема у Південній Африці, де, з огляду на діяльність Британської імперії, вибудувалися свої взаємини між індійською та місцевою спільнотою, і виросла теза про «расизм» Ґанді і те, що його пам’ятники мають стати в ряд із монументами американських конфедератів. То що ж говорив і робив Могандас Ґанді у Південній Африці?
23-річний Ґанді прибув до Дурбана щойно закінчивши навчання в Лондоні. Йому не вдалося знайти роботу вдома (а за освітою він був юристом) і тому він подався до Південної Африки, де на той час була вже чимала індійська громада. Більшість її представників там працювали фактично як «раби за договором» (англійською це називалося «indentured laborer»). Для Британської Імперії така система була вигідною з огляду на те, що дозволяла забезпечити достатньо робочої сили у різних куточках імперії, зокрема на цукрових плантаціях у Південній Африці. Індійці з різних причин погоджувалися на таку працю: комусь треба було виплатити борг, хтось прагнув вирватися із замкнутого кола кастової системи. Для цього вони підписували угоду, згідно з якою погоджувалися працювати на певного власника. Він же міг продати свого працівника іншому власнику, аж поки не закінчиться дія договору. Тоді робітник отримував свободу і навіть часом свій шматок землі. Така праця була пекельною, як і ставлення до індійської громади у Південній Африці. Саме як протест проти такого стану справ та з подачі Ґанді виникла перша організація індійців у Південній Африці – Індійський Конгрес Наталю. Ця організація влаштовувала ненасильницькі
протести троти пригнічення місцевого африканського населення та індійців білими колонізаторами. Саме із Індійським конгресом Наталю та його членами Ґанді вперше практикував сатьяґраху або ненасильницький спротив у 1907 році.
Однак слід зазначити, що на початку свого перебування в Південній Африці, Ґанді намагався діяти в межах тих можливостей, які давало законодавство імперії. Тому у своїх зверненнях та петиціях він порівнював індійців із чорношкірими корінними жителями Південної Африки і часто зверхньо про них висловлювався. Він писав, що вони мають гіршу освіту, часом вдавався до зневажливих висловів. Пишучи про місцеве корінне населення, Ґанді використовував на початках свого перебування в Африці слово «кафр» («kaffir»). Скоріш за все, це слово було йому знайоме ще з часів перебування в Індії, у той час воно широко використовувалося. Так, енциклопедія «Британніка» часто вживала цей термін у своїх виданнях початку століття як звичне слово, яке не мало зневажливого навантаження. Але на сьогодні – це образливе, лайливе слово, вживання якого заборонено законом у Південній Африці. Магатма Ґанді також кілька разів опинявся за гратами через свою діяльність та боротьбу за права індійського населення у Південній Африці. Так само там часто опинялися й інші індійці з різних причини. В одній зі своїх статей до місцевого видання «Indian Opinion» у 1908 році Ґанді жаліється на те, що індійці не можуть перебувати в одній камері у в’язниці із «кафрами», тому що останні часто «між собою сваряться і починають один з одним бійки». Однак ставлення до місцевого південноафриканського населення еволюціонує із самим Магатмою. Він заводить дружбу із місцевими лідерами, як, наприклад, із першим президентом Африканського національного конгресу Джоном Дубе.
Читайте також: Відступ з боєм
Онук Ґанді Раджмоган, який досліджує біографію свого діда вже тривалий час, у лютому цього року під час Міжрелігійного дослідницького вікенду в американському місті Фресно, говорив, що «Ґанді передає слабкість свого часу». На думку Раджмогана Ґанді, оцінювати його діда, зокрема в часі його перебування у Південній Африці, треба саме з огляду на той час. Інший дослідник інтелектуального спадку Магатми Ґанді, директор центру дослідження Азії університету Оксфорда Файсал Девджі у своїй статті для індійського ресурсу «Scroll.in» пише про політичну наївність тих, хто вимагає повалення пам’ятників Ґанді і говорить про недосконалість усіх історичних постатей, зокрема і Мартіна Лютера Кінга та Нельсона Мандели, які боролися проти расизму. Більше того, він відзначає, що ті, хто прагне повалити пам’ятники Ґанді, стають в один ряд із індійськими праворадикалами, що також звинувачують Ґанді в расизмі, при тому святкуючи його вбивство.
Протести Black Lives Matter змушують істориків та політологів переглянути історичну спадщину, яку по собі залишили чимало світових постатей. Однак час постправди та соціальних мереж накладає на такі рухи свій відбиток. Люди часто діють, зважаючи на емоції та заголовки. Тенденційні та вирвані з контексту твердження стають трендовими і, що найгірше, глобальними. На цьому фоні спадщина, яку залишив по собі Магатма Ґанді і те, яку роль вона зіграла для розвитку руху за права людини та боротьби з апартеїдом серед чорношкірого населення США та африканців відповідно, губиться та видається другорядною. А це зовсім не так. Альберт Лутулі, Нельсон Мандела, Кваме Нкрума, Мартін Лютер Кінґ – всі ці лідери рухів за права людини в Африці та США мали Ґанді за приклад. Однак, для їхніх нащадків він, здається, більше немає того значення, бо перемагають емоції та наївність.