Едвард Лукас старший віцепрезидент Центру аналізу європейської політики (CEPA, Варшава й Вашингтон)

Вибачення

12 Вересня 2022, 12:21

Вчасні вибачення сприяють довірі.

У 1991 році прем’єр-міністерці Фінляндії Санні Марін було шість років. Того року я слухав високопосадовця в Гельсінкі, який нарікав на незалежність Естонії. Спустошену комуністичною владою країну неминуче чекає нестабільність, бідність і злочинність: це буде катастрофою для Фінляндії. Він був не єдиним, хто так вважав. Протягом 30 років фінські можновладці зневажали своїх багатостраждальних південних сусідів і нехтували їхніми потребами. 2008 року тодішня президентка Фінляндії Тар’я Галонен пояснила ворожість Естонії до Росії «пострадянським травматичним стресом».

Минулого місяця Санні Марін вибачилася за помилки попередників.

«Я хочу чесно визнати, що протягом останніх десятиліть нам слід було прислухатися до балтійських друзів стосовно питань, пов’язаних з нашою спільною безпекою і Росією», — сказала вона на щорічній зустрічі фінських високопоставлених дипломатів.

Мабуть, їй варто поспілкуватися з німецьким колегою Олафом Шольцом. Помилки її країни протягом останніх 30 років — ніщо в порівнянні з німецькими. Фінляндія дбала про енергетичну незалежність від Росії, у той час як Німеччина навпаки прирекла себе до катастрофічної залежності від російського газу, побудувавши аж два газопроводи в Балтійському морі. У військовому плані Фінляндія не втрачала пильності. А от у Німеччини було сумнозвісне легковажне ставлення до оборони. Ба гірше, німецькі політики підривали безпеку інших країн, сповільнюючи прийняття рішень щодо розширення НАТО і плани дій для оборони східних країн-членів альянсу від Росії. Це зловісне поєднання егоїзму й наївності прикривалося лицемірними заявами.

Однак, коли йдеться про інші помилки, Vergangenheitsbewältigung — примирення з минулим — укорінене в німецькому громадському дискурсі. Минулого тижня Шольц виголосив у Празі сильну промову про майбутнє Європи. Ця промова спонукає замислитися. Він сказав, що жорстока нацистська окупація Чехословаччини досі лишається «нашим болем і соромом. Він визнав, що Захід часто нехтував повоєнною несправедливістю, від якої потерпали країни Східної і Центральної Європи. Визволення від нацистів стало початком наступного тоталітарного режиму під радянським гнітом.

 

Читайте також: Управління гнівом

 

Канцлер підкреслив, щоправда ухильно, що мислення німців суттєво змінилося. Раніше його народ протестував проти членства в ЄС для бідніших країн зі слабшими інституціями, хвилюючись через витрати, злочинність і міграцію. Тепер Шольц завзято підтримує розширення на територію Західних Балкан, Молдови, України і, можливо, навіть Грузії. Таким чином ЄС налічував би 36 країн-членів. Канцлер особливо наголосив на міцності ланцюгів постачання. І це лідер країни, яка десятки років вважала, що, розвиваючи торгівлю й інвестиції, можна зробити тоталітарні держави приязнішими.

Усі ці чудові слова викликали б більше довіри, якби він принагідно визнав, що донедавна Німеччина становила частину проблеми, а не була її рішенням.

Це важливо не тільки з моральної, а й з практичної точки зору. Нині Шольц виявляє похвальну готовність до сміливого й ширшого бачення. Наприклад, підтримав пропозицію Емманюеля Макрона щодо створення Європейської політичної спільноти. Проєкт залучить країни, які не входять до складу ЄС, зокрема країни, що очікують членства, і Сполучене Королівство, що відокремилося. Однак для реалізації цих планів доведеться подолати дефіцит довіри у східній частині Європи, до якого призвели багатолітні недалекоглядні й егоїстичні рішення та непродумана риторика. Багато важитиме польська підтримка. Проте красиві заяви Берліна не справляють враження на владу у Варшаві. Польський уряд нещодавно зажадав €1,3 трлн репарацій за Другу світову війну (однак німецькі репарації за злочини нацистів мають межу: Берлін заявив, що питання компенсацій «закрите»).

Утім, коли 1970 року канцлер Німеччини Віллі Брандт спонтанно опустився на коліна перед пам’ятником героям Варшавського гето, це поклало початок частковому примиренню з комуністичною Польщею. Від Шольца ніхто цього не очікує. Однак для того, щоб нова Ostpolitik принесла плоди, їй, так само, як колишній політиці, потрібна відкритість і чесність у питаннях минулого.