Не тому, що традиція святкової тематики незнищенна, просто захотілося дізнатися, що для них може означати цей день. Підлітки принесли свої статті, більшість із них очікувано була про радість, свято, кульки та безплатні атракціони в Парку відпочинку. Бо цей день на кшталт 8 березня, коли затурканим побутом домогосподаркам дарують букет, у дітей асоціювався не із захистом, а з подарунками. Вони навіть не розуміли, від кого зараз потрібно захищати дітей. Але один хлопчик написав: «Дітей треба захищати від дорослих. Ви знаєте, як нам зробити боляче»…
Я із сумом дивилася на невеличке есе, де хлопчина розповідав, як усе дитинство мріяв про подорож на байдарках Сіверським Дінцем із батьком. Але батьки розлучилися, тому він його навіть бачив рідко. Про те, як хлопцю постійно доводилося брехати їм обом, вислуховувати образи одне на одного. І врешті-решт, відчувши цілковиту безпорадність, перестати навіть мріяти. Так, справді, ми знаємо, як зробити боляче своїм дітям.
Читайте також: Порошенко підписав закон про посилення державних гарантій захисту прав дітей
Я розумію, що зараз, мабуть, відповіді багатьох із тих підлітків були б уже інакшими. Війна загострила питання: діти гинуть, залишаються без рідних та домівок, стають інвалідами. Нещодавно була зруйнована школа в Красногорівці, куди зранку готувалися прибігти старшокласники на екзамени. Через два дні снаряд поцілив у дитячий табір «Зелений Гай» під Волновахою, що вже давно є глибоким тилом і куди з червня мали заїхати дітлахи на відпочинок. У селищі, де точилися бойові дії, росте троє дітлахів, що стали інвалідами, бо в їхніх руках вибухнув снаряд. Медсестра з прифронтового селища зі сльозами згадує п’ятирічну дівчинку, якій під час обстрілу зашивали рану від осколка без наркозу. А вона казала: «Чого ж ви плачте, ви ж дорослі!». Потребують захисту й діти, яких на уроках змушують співати пісні про «Новоросію», вивчати біографії «героїчних» бандитів та ставати ногами на прапор Батьківщини.
Читайте також: На Дніпропетровщині дев’ятеро дітей потрапили до лікарні після відвідин дитсадка
Але страшніше, що вони вже навіть звикли, що ми постійно робимо їм боляче, навіть не помічаючи це. Першокласники, які під пекучим сонцем змушені вислуховувати на лінійках довгі та нудні лозунги депутатів та чиновників, аж поки не знепритомніють. Діти з особливими потребами, яких залишають без можливості навчатися вдома, по-європейськи залучають до інклюзивного навчання, забувши створити для цього хоч якісь умови. Родини алкоголіків, що забувають погодувати дітей, залишаючи їх наодинці на тижні. Система дитячих будинків та інтернатів, яка пручається, не бажаючи віддавати дітей у родини, щоб не втратити годівниць. І це все дає дуже сумні результати. Улітку 2014 року з Луганської області евакуювали вагітну дівчинку: у свої 17 вона навчалася в ПТУ, жила в гуртожитку, а доти все дитинство провела в інтернаті. Викладачі привезли, наказавши: народиш, покинеш дитину в пологовому, а потім повернешся на навчання. Але Юля вирішила залишити свого хлопчика собі, тим більше що повертатися не було куди: селище, у якому вона навчалася, було на окупованій території. Волонтери забезпечили молоду матусю та новонародженого всім необхідним. Вона жила в гуртожитку, жінки-переселенки допомагали їй. Але найважче виявилося навчити дівчинку не годувати чи прасувати. Не допомогли соціальні працівники та волонтери, щоб запобігти соціальному сирітству. Виявилося, що це інтернатне дитя, яке не знало, що таке материнська любов, тож не мало змоги дати її своїй дитині. Бо колись ніхто ані в День захисту дітей, ані хоча б раз у житті навіть не намагався захистити її саму по-справжньому — тільки морозиво, кульки та безплатні атракціони. А вона навчилася тільки робити боляче.