Втрати липня. Упродовж місяця на Донбасі загинули 13 українських військових

У липні 2019 року на сході України загинули 13 українських героїв, 65 дістали поранення. Ще один воїн помер у київській лікарні від поранень, отриманих у червні. Таким чином минулий місяць став найтрагічнішим від початку року за кількістю втрат з боку Збройних сил України на Донбасі.

 

Про це свідчать дані штабу операції Об'єднаних сил і прес-служби 24-ї механізованої бригади імені короля Данила, які зібрав Тиждень.ua.

 

Зауважимо, що 21 липня на Донбасі почало діяти "хлібне перемир’я" – безстрокова заборона на будь-яке ведення вогню. І хоча у зв’язку з цим кількість обстрілів у зоні проведення ООС значно зменшилася, противник все одно влаштовував провокації і заміновував території.

 

Так, за півтора тижня «тиші» на сході України загинули двоє українських героїв. Вони підірвались на ворожому вибуховому пристрої, двоє їхніх побратимів отримали поранення. Ще двох військовослужбовців було поранено в результаті ворожих обстрілів.

 

 

 

Загиблі

 

Сергій Майборода й Ірина Шевченко

 

Старший матрос Сергій Майборода і бойовий медик, кавалер ордену "За Мужність", сержант Ірина Шевченко загинули 1 липня.  Трагічна подія сталася близько 10.50 неподалік Водяного, коли ворог підірвав протитанковою керованою ракетою обладнаний маркуванням Червоного хреста санітарний автомобіль, у якому вони евакуювали пораненого воїна. Сергій загинув на місці, а Ірина пізніше – від отриманих поранень.

 

Герої служили у 36-й окремій бригаді морської піхоти.

 

 

Ірина народилася у Херсоні. Контракт з ВСУ підписала у травні 2015 року. До цього працювала продавцем на ринку.  У лютому 2015 вона вже була на позиціях під Широкіно.  За час служби на передовій Ірина Шевченко вивезла з-під вогню бойовиків не одного пораненого військового. У Ірини залишилася молодша на 10 років сестра.

 

Старший матрос Сергій Майборода був водієм санітарного автомобіля, підбитого з ПТРК. Відомо, що він народився у Донецькій області. Героя поховали в Билбасівка Слов’янського району.

 

Олег Жуков та Едуард Лобода

 

Солдат Олег Жуков з 54-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України загинув від кулі снайпера 4 липня, близько 17.00 у районі населеного пункту Хутір Вільний Попаснянського району Луганської області.

 

 

Олег народився 4 травня 1977 року у місті Краматорськ Донецької області, де його і поховали 8 липня.

 

Також цього дня у лікарні від отриманих 3 липня поранень помер 25-річний Едуард Лобода на позивний «Фугас» – старший солдат 24-ї механізованої бригади імені короля Данила. Про це повідомила прес-служба бригади.

 

Він підірвався на міні поблизу Мар’їнки під час розмінування.  Едуард  очолював розвід групу і прикрив побратимів від вибуху, прийнявши весь удар на себе.  Медики до останнього боролися за його життя.

 

 

Герой був уродженцем Підопригоріва Лебединського району Сумської області.

 

Владислав Локтіонов

 

Владислав Олександрович Локтіонов загинув біля селища Південне, що між Торецьком і окупованою Горлівкою у неділю, 7 липня, унаслідок влучання ворожої міни.

 

Владислав народився 7 жовтня 1976 року. Мешкав у Дніпрі, працював у сфері будівництва. На війну пішов у 2015 році за мобілізацією, служив у складі 92-ї механізованій бригади ЗСУ. Спочатку був гранатометником (СПГ) у протитанковому взводі, потім переведений у розвідку. Посада – розвідник-кулементник.

 

 

Рік і вісім місяців він перебував у полоні бойовиків “ЛНР”, куди потрапив у травні 2016 року на Луганщині, біля села Жовте, за два місяці до “дембеля”. 27 грудня 2017 року був звільнений бойовиками в рамках великого обміну. Після лікування і реабілітації Владислав підписав контракт із ЗСУ, знову повернувся на фронт. 

 

У Локтіонова залишився неповнолітній син і матір. 

 

Антон Фака

 

Молодший сержант Антон Олександрович Фака загинув у віці 21-го року 10 липня в наслідок влучання протитанкової керованої ракети у вантажівку 406-ї окремої артилерійської бригади. Трагедія сталася на виїзді з Гранітного Волноваського району  Донецької області.

 

Антон народився 8 вересня 1997 року. У 2014 році закінчив коледж. У серпні 2016 року, за прикладом свого старшого брата, пішов захищати Батьківщину.

 

 

У нього залишилися мати і старший брат, який служив у морській піхоті в Криму, і залишив окуповану територію в 2014 році.

 

Володимир Салітра

 

29-річний Володимир Богданович Салітра загинув у зоні проведення операції Об’єднаних сил від кулі снайпера 11 липня.

 

 

Він був мешканцем села Волиця Жовківського району Львівської області, служив у 24-й окремій механізованої бригади імені короля Данила.

 

Олександр Колодяжний

 

Старший сержант Олександр Колодяжний помер у лікарні в Києві 11 липня, де лікувався після поранення, отриманого 27 червня в результаті потрапляння на міну поблизу Мар’їнки Донецької області. У героя не витримало серце. Це було його четверте поранення.

 

 

Олександр народився 1 січня 1974 року в місті Жовті Води Дніпропетровської області. Строкову службу відслужив в Одеській області – в артилерії – та повернувся на Дніпропетровщину. Останні роки мешкав у Дніпрі, перед війною працював охоронцем і торговим представником.

 

До ЗСУ Колодяжний був  мобілізований у липні 2014-го, на фронт потрапив у вересні. Олександр брав участь у бою в Авдіївській промзоні, обороняв села Широкіне, Славне, Піски, а також захищав Донецький аеропорт, де, ризикуючи життям, підніс український прапор над старим терміналом ДАПу. У 2017 році отримав звання Народного героя України. 

 

У нього залишилися мати і дорослий син.

 

Дмитро Лісовол

 

Старший солдат Дмитро Лісовол, кулеметник механізованого батальйону 92-ї окремої механізованої бригади отримав поранення від кулі снайпера в районі Авдіївки 15 липня близько 15.00. Бійця негайно шпиталізували, але лікарі не змогли врятувати його життя.

 

 

Дмитро народився 24 жовтня 1987 року в селищі Рокитне Київської області. Закінчив профтехучилище за фахом столяра й тесляра, відслужив строкову службу в армії. Повернувшись, змінив чимало місць роботи — працював охоронцем, вантажником, слюсарем. У березні 2017 року пішов служити контрактником у ЗСУ. 

 

У нього залишилися батьки, двоє сестер, семирічний син і п’ятирічна дочка.  

 

Богдан Бігус

 

Старший солдат, снайпер групи спеціального призначення Богдан Дмитрович Бігус загинув 18 липня під час виконання бойового завдання в зоні проведення операції Об'єднаних сил. Він підірвався на розтяжці під час бою з ворожими диверсантами.

 

 

Герой народився в Хмельницькому 12 червня 1991 року. Пішов на фронт одразу після Майдану, згодом підписав контракт з ЗСУ. Служив у 8-му окремому полку спеціального призначення ССО.

 

У Богдана залишилися батьки, бабуся, дружина та двоє малих дітей (синові в листопаді виповниться два роки).

 

Роман Джерелейко й Олександр Бардалим  

 

30-річний Роман Васильович Джерелейко та 33-річний Олександр Володимирович Бардалим, бійці 24 ОМБр імені короля Данила загинули внаслідок ворожих обстрілів 19 липня.

 

 

Солдат Джерелейко зазнав кульового поранення від рук ворожого снайпера під час інженерного обладнання позицій. Медик, що своєчасно прибув з сусідньої позиції, кваліфіковано надав йому першу медичну допомогу. Після оповіщення по черговим засобам зв’язку, на місце події одразу прибули командир роти та командир взводу старшина Бардалим, які особисто почали здійснювати евакуацію солдата Джерелейко.

 

За 15 метрів від позиції, під час закріплення тяжкопораненого на ношах, ворог поцілив вдруге – цього разу в командира взводу, старшину Бардалима. Характер поранення був несумісним з життям і протягом хвилини Олександр помер на руках свого командира роти.  До його звільнення з лав ЗСУ залишалося 20 діб.

 

Незважаючи на продовження обстрілу та небезпеку, бійцям вдалось евакуювати тяжкопораненого солдата Джерелейка. Медики робили усе можливе, щоб врятувати бійця, але, на жаль, велика крововтрата та характер поранення не дали йому шансів на життя і у міській лікарні м. Курахове він помер.

 

Джерелейко народився 4 листопада 1988 року у  місті Волочиськ Хмельницької області. У нього залишились матір, батько, а також син Данило 2012 року народження.

 

Старшина Бардалим народився 13 лютого 1986 року у місті Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Він був на війні з 2015 року. У нього залишилася дружина та син Денис, який народився 2012 року.

 

Семен Румігін і Микита Скітченко

 

Військовослужбовці 25-ї окремої повітряно-десантної бригади ЗСУ Семен Румігін і Микита Скітченко загинули у перший день перемир’я 21 липня від поранень, отриманих внаслідок підриву на невідомих вибухових пристроях, встановлених диверсійно-розвідувальною групою противника в районі населеного пункту Щастя, що в Луганській області.

 

 

Микита під час бойового завдання наступив на міну і йому відірвало ногу. Семен намагався евакуювати пораненого побратима, але зачепив другий вибуховий пристрій. Обидва загинули на місці.

 

Румігін народився 1 грудня 1997 року в Дніпрі, де здобув вищу освіту за двома спеціальностями. Відкрив свій бізнес.

 

У січні 2019 році вступив на контракт до ЗСУ. На Луганщині була його перша ротація, яка виявилася останньою.

 

Скітченко народився 8 травня 2000 року в селі Великоцьк Міловського району Луганської області. Закінчив дев’ять класів школи. Коли йому виповнилося 18 років, пішов на військову службу за контрактом.

 

Як повідомлялося, у червні 2019 року на сході України загинули десятеро бійців операції Об’єднаних сил, 87 українських військовослужбовців отримали поранення.