У популярній французько-італійській комедії 1950-х років «Закон є закон» герой відомого коміка Фернанделя став мимовільною жертвою прикордонного розмежування двох країн. Як іронічно коментувався за кадром краєвид невеличкого містечка із блукаючою ним заплутаною і хаотичною лінією кордону, «все французьке має перебувати у Франції, а все італійське – в Італії». За тих часів таке формулювання вже не видавалося дивним, але протягом попередніх 30 років питання вирішувалося б зовсім інакше: усі французи мають перебувати у Франції, а всі італійці – в Італії. І переміщували б не кордон, а живих людей.
Коли добігала кінця Перша світова війна, американський президент-ідеаліст Вудро Вільсон запропонував як основу для проведення нових справедливих кордонів (а таких очікувалися тисячі кілометрів) взяти принцип національного самовизначення: де є більшість німців – залишити Німеччині, де проживають більшість поляків – віддати Польщі. Але етнічний склад Центральної Європи виявився аж надто заплутаним, а відтак начебто вкрай просту схему було неможливо реалізувати. Якби її на практиці застосували до тодішньої Галичини, то Львів належав би Польщі, його околиці – Україні, а кому віддати навколишні єврейські містечка, взагалі ставало загадкою. За будь-яких обставин якась спільнота залишалася невдоволеною, і приклад судетських німців, через яких врешті зникла з мапи «справедливо окреслена» Чехо-Словаччина, є чи не найпромовистішим. Гарантована «справедливість» виявилася недосяжною без радикальних заходів, і в період з 1938 по 1950 р. усі особливо прихильні до цього принципу держави (Рейх, Рейх із СРСР, СРСР та інші «народні демократії») займалися депортаціями мільйонів людей, що офіційною мовою поблажливо називалося «обміном населенням», але в реаліях могло містити і набагато страшніше: «остаточне вирішення».
Ялтинський поділ континенту між двома наддержавами, а потім жорсткі рамки Євросоюзу наче законсервували ще один варіант «справедливих кордонів» у Європі, але Балкани межі тисячоліть знову повернули нас у минуле. У решті країн світу також безперестанку малюються нові, вдосконалені національні межі, а «під них» переміщаються мільйони людей. Чергова американська світла ідея про те, що глобалізація позбавить світ цих клопотів, також виявилася прикрим міфом. Залишився принцип брутальної сили, який і дає підстави стверджувати:
«Це саме ми окреслили кордони справедливо: спробуйте заперечити»…