Хіба не тим самим, тобто популяризацією власної мови і культури, опікується, скажімо, Ґете-Інститут, може зауважити він. Однак за умоглядної подібності названих інституцій варто наголосити: збройні сили Німеччини в жодній із форм не «захищають» інтереси «німецькомовних співгромадян» і симпатиків «німецького світу» поза кордонами власної держави.
П’ятий рік російської агресії добігає кінця, і нині перед Україною вже не стоїть дилема «русский мир» чи «український світ». Більшість українців, хоч і не повною мірою, суто інстинктивно усвідомлює небезпеки, які він у собі приховує. Актуальнішим є питання, яким має бути український світ. Він наряд чи буде повною мірою сучасним і європейським, якщо ми трактуємо перспективи модерного українського проекту лише крізь призму мови. Фігурально висловлюючись, якщо назавтра Україна стане суцільно україномовною, але житиме за «поняттями» Януковича і Кремля, це буде не український світ, принаймні не той, про який ішлося на Євромайдані.
Читайте також: Анна Київська в тенетах «русского мира»
«Русский мир» не заперечує існування України та українців як таких. Він заперечує існування незалежної політично, економічно та культурно України. Він заперечує право українців обирати своє майбутнє на свій розсуд. Він заперечує існування України та українців як суб’єктів світової політики, що йдуть шляхом, не схваленим кремлівськими керманичами. Як і століттями перед тим, він залишає можливість обирати поміж двох лих: не існувати взагалі чи існувати як Малоросії та малоросіян — складових «русского мира» — суспільно-політичного й соціально-економічного проекту, зверненого в минуле, позбавленого стимулів та механізмів внутрішнього розвитку, єдиним завданням якого є дестабілізація (а бажано знищення) лібералізму в його американській та європейських версіях.
«Русский мир» намагається вписати Україну та українців у цивілізаційний контекст, відрубаний від світового мейнстриму. Служіння «вищій спільній меті» дорівнює ситуації, коли немає права на особистість та особисту свободу; заперечення можливості затвердження європейських ліберальних цінностей означає консервування фактично станового суспільства, у якому рівень свободи вимірюється посадовим становищем; повернення до так званих традиційних цінностей означає архаїзацію соціального середовища, дещо вдосконалене середньовічне ярмо з перспективою довічного жертвування собою в ім’я мети, сформульованої у високих кабінетах; проголошення російської мови та російської культури природним системотвірним чинником «русской цивилизации» дорівнює апологетизації асиміляції та спрямованості «русского мира» на системний етноцид.
На противагу проекту об’єднаної Європи, яка, за словами першого федерального президента ФРН Теодора Гойса, спирається на три пагорби: Акрополь, що сформулював цінності свободи, філософії та демократії, Капітолій, що створив римське право, та Голгофу, що ствердила принципи християнського гуманізму, «русский мир», перефразовуючи цей хрестоматійний вислів, пропонує геополітичний проект, трьома вершинами якого є Кремль як символ необмеженої і незалежної від суспільства влади, Луб’янка як символ відсутності права і Лобне місце як інструмент збереження наявного стану речей. Саме через те в протистоянні проекту «русский мир» найменшою мірою йдеться про мову.
Унаочнення справжніх, а не проголошуваних російською пропагандою перспектив етнічних громад у проекті під назвою «русский мир» є потужним чинником українського націєтворення. Саме йому завдячуємо тим, що врешті маємо гранично чітко сформульовану українську національну ідею: свобода, суверенітет, незалежність і соборність. Її усвідомлюють і поділяють усі політичні українці незалежно від етнічного походження та мови спілкування.
Читайте також: Як карають за «русский мир» у Білорусі
Утім, будуючи український світ, варто пам’ятати, що небезпека відтворення «русского мира» в Україні не минула. Відтворювати «русский мир» можна, спілкуючись українською та вдягаючись у вишиванку, якщо транспонувати ідеологію нетерпимості, вибіркових і подвійних стандартів, обмеження прав і свобод, підміняти народовладдя сурогатами на кшталт «суверенної демократії». Будуючи український світ, важливо не «дзеркалити» «русский мир», а будувати свій — український, ґрунтований на непорушності прав людини і базових принципів демократії. Стати невразливим до ідеологічної та ментальної матриці «русского мира» можна, лише перетнувши цивілізаційну відстань, якісно змінивши свідомість, фігурально — перескочивши з націоналістичного і комуністичного ХХ століття у ХХІ. З модерну, де панували тренди національної нетерпимості та громадянської нерівності, у постмодерн, де актуальними є ідеї толерантності, взаємоповаги та високих соціально-правових стандартів політичних націй. Лише вийшовши за межі формату російсько-українського імперсько-колоніального дискурсу, можна буде вести розмову про справжній суверенітет. Лише припинивши відтворювати імперсько-радянську новомову, можна буде перейти на мову європейських цінностей. Лише розірвавши замкнене коло відтворення ідеологічних конструктів колишнього імперського центру з точністю до навпаки, можна сподіватися на гідне майбутнє.