Вона справді була чарівною: висока, струнка, з величезними блакитними очима. І машина відповідна – «Бентлі». Це я після вистави побачила, як вона вмощувалася в неї. А зустрілися ми в передпокої туалету оперного театру під час антракту. Колежанка палила, а я дошкуляла їй, чому це у другій дії «Травіати» персонаж, який приносить лист Альфредові, вдягнутий у фрак. Самі уявіть: полудень, сільська місцина під Парижем, а він у фраку. «Так ето ж Франція. Там всє мущіни во фраках ходять!» – втрутилася чарівна незнайомка. «Село, полудень…», – не здавалася я. «Ви б луччє почіталі Тостого ілі Горького», – поставила крапку в суперечці красуня й випурхнула, грюкнувши дверима. Що вона мала на увазі? Невже барона в «На дні»?