Саме тоді, коли я розмірковувала над тим, які висновки в загально- українських масштабах можуть мати київські вибори, у вагон метро зайшов чоловік середнього віку, оглянув попутників і запитав голосно: «Що, Черновецький виграв?» «Так», – відповіли йому одразу кілька пасажирів. «Тоді що, як Юля говорила, київські вибори покажуть, хто керує в країні, в нас потім знову Ющенко буде?!» Ніхто йому вже не відповів, і чоловік далі також мовчав.
Політологи стверджують, що в протистоянні Секретаріату Президента й Кабінету Міністрів на київських виборах переміг Президент Віктор Ющенко, а програв Блок Юлії Тимошенко. Насправді все не так очевидно – кияни віддали частину голосів за того, хто, на їхню думку, й далі хоче бути просто мером, а не балотуватися в Президенти. Навіть більше – сталося те диво, якого досі прагне для себе недієздатна Верховна Рада, – в Київраді мер матиме більшість своїх однодумців, і це дозволить йому практично робити будь-які дії, щоб тепер не говорили його опоненти. Тим більше, що, попри всі прогнози скандальних опротестувань, навіть до проголошеної давнім супротивником Черновецького міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком перспективи міського Майдану, результати виборів були сприйняті напрочуд тихо. До того ж – анонсованих численних порушень на виборах не виявилося – рапортував комітет виборців, жодної скарги немає – повідомив тервиборчком. Ну вилучили десь у когось 30 пляшок сірчаної кислоти – начебто їх збиралися вилити в скриньки, та хто ж зізнається. Десь виявили протоколи з похибкою – без імені Віталія Кличка, так вчасно ж замінили на нові, правильні – однаково голосів боксерові й кумирові молоді це не додало. Ні, звичайно, ті, хто заздалегідь отримали від агітатора певного блоку відривний купон «Прихильник» (такі, зокрема, синенькі, роздавав один мій знайомий безробітний, який прибився агітатором до Василя Горбаля), ще щось там, можливо, отримає, але це вже буде не підкуп, а компенсація за моральні збитки. Її виплатою навряд чи знехтують навіть ті, хто опинилися в меншості – країні ще обирати та обирати.
А на цих виборах було переві рено технологічну доцільність всіх видів піару, який знадобиться і на найближчих парламентських виборах, що їх прогнозують уже восени, й на наступних мерських, що не- вдахи цієї кампанії планують уже на 2010 рік. І, звичайно, на президентських.
Отже, перші висновки. Білборди з усміхненими обличчями лідерів та однакові гасла з різними епітетами («Києву потрібний … мер» – замість три крапки були варіанти: чесний, сильний, розумний, нормальний тощо) не спрацювали. Так само, як і «Вони не будуть красти» – ще аби кандидати переконували, що не будуть битися навкулачки на засіданнях Київради. Повністю витіснивши рекламу товарів, ці гасла вже за кілька днів почали дратувати. «Макулатура» з наметів та поштових скриньок – якісно видрукувані програми кандидатів – не користувалася попитом, прапорці з партійними емблемами не брали навіть діти. Наліпки «сховай паспорт бабусі, врятуй Київ» тільки роздратували пенсіонерів, а цікаво розпочата кампанія «Соромно, коли (боксера використовують, мер краде, дерева вирубують тощо)» безславно завершилася вже в день, коли з’ясувалося, за якого саме кандидата у мери «соромно не буде». Не спрацювала схожість піар-кампанії однакових облич – при тому, що такі красиві кандидати уникали публічних дебатів один з одним, можливих і на міських майданах, і на телебаченні. Щодо ролі, яку зіграла преса, – компліментарні тексти однакового обсягу про кожного з платоспроможних кан- дидатів просто не читали навіть передплатники – спеціально запитала сусідів. І схожість ця – статей, наметів, гасел – перетворила кандидатів на сіру масу. На її тлі певна кількість людей зробила свій вибір, принаймні, погоджуючись про це розповісти, суто з міркувань стабільності хоча б в одному окремо взятому мегаполісі. Казали, «всі недоліки Льоні-Космоса, людини, далекої від потреб нашого світу, ми вже знаємо, й краще з ним змиритися, бо він хоч особистість, а решта – якісь однакові…» А що ж насправді подіяло на вибір киян, крім, на щастя, ще наявних в декого переконань? Згідно з опитуванням Тижня, «переконані» голосували чи то «проти всіх», чи «за Кличка – аби проти Черновецького», чи «за Омельченка – йому б належну передвиборчу кампанію, дідусь би ще врятував своє місто!»
Все просто: моральна відповідальність за матеріальну допомогу. Черновецький – банкір, і свою справу він знає добре – на висловлену йому минулого разу довіру він щомісячно нараховував відсотки й пенсіонерам, і працівникам свого банку з членами їх сімей та сусідами, й учителям та лікарям міста. На ці «мерські доплати» він «підсадив» достатню кількість киян, які в «годину Ч» не спокусилися ні на одноразові виплати від решти кандидатів, ні на сумнівно-кримінальну «карусель» із фотографуванням галочки в бюлетені,якою нас лякали перед днем виборів, ні на перспективу змінити помітно недолугого міського голову на іншого. «Гречка мера не замінить», – було написано на футболках агітаторів БЮТу. Гречка мера замінила. Реальна гречка, яку ввозили вантажівками й до чиєї якості мала зауваження санепідемстанція, – уявну зміну на краще.
Звичайно, сам старий-новий мер спростовує цей факт. «Гарантую, що жодна людина не одержала готівки під час виборчої кампанії, ніяких подарунків – ні курки, ні курчати, нічого. Ні гречки», – заявив він після перемоги. Але тут-таки підтвердив, що ділитиметься надприбутками: «Я буду підтримувати населення Києва, тому що я забезпечена людина», – пообіцяв мер. Ось така реальна рин- кова політика, в яку просто виштовхнули наших громадян.
Відтак і з наступними виборами все просто – той, хто нагодує хоча б гречаною кашею, але з маслом і всю країну, буде постійно й адресно компенсувати кожному виборцю його інфляційні збитки, – й очолить державу. Тільки поспішати треба з перехопленням ноу-хау – он Черновецький зі своїм блоком уже до Верховної Ради зібрався балотуватися, й урожай на гречку, кажуть, буде цього року… «Краще Космос, ніж тормоз – у такі маєчки одягнув мер «своїх». Суто президентське гасло! І воно одразу підтвердилося, поки що словом. «Я успішний, – заявив найкрасномовніший з мерів України. – Все, чим я займався, закінчувалось успіхом. Але для цього потрібен шлях. Мене багато хто не розуміє в житті, але результат у мене скрізь. У мене скрізь усе виходило». І таки вийшло.