«Сьогодні Павличенко, завтра – ти»
“Це за кого стільки? За Тимошенко?», – здивовано запитують одне одного перехожі, дивлячись, як центром столиці крокує величезна колона. Але над головами тисяч (за різними оцінками, у марші взяли участь від 3000 до 5000 осіб) людей немає партійних прапорів – лише кілька державних стягів та червоно-чорне знамено. «Свободу чесним! Свободу Павличенко!», – злагоджено скандують протестувальники. «Один за всіх!», – заряджає кілька сотень людей. «І всі за одного!», – відповідають їм сотні.
Це – ультрас. Одним з них, активним вболівальником київського «Динамо», був і Сергій Павличенко. Молодий киянин, якого разом із батьком, Дмитром Павличенком, визнали винним у вбивстві судді Сергія Зубкова. На думку слідства, таким чином родина помстилась судді за несправедливе рішення про знесення прибудови до їхньої квартири. Батька засудили до довічного ув'язнення, а сина – до 13 років в'язниці.«Суд спотворив більшість доказів, – неодноразово підкреслювала адвокат Павличенків, Тетяна Шевченко. – Свідки так і не впізнали в затриманих убивць. Експерт, який нібито працював на місці вбивства, каже, що не досліджував місце злочину, але протокол підписав».
Ті, хто стояв на секторі «Динамо» пліч о пліч із засудженим хлопцем, також переконані: Павличенко не скоювали цього злочину. «Хід справи, подана апеляція та ті факти, які у ній вказані, дуже чітко показують, що все це комусь потрібно. Знайшли просто «крайніх» людей… яким зараз зламають життя, – пояснює вболівальник «Динамо» Андрій Кореновський – хлопець, якого свого часу зробили «крайнім» у історії з кричалкою «Спасибо жителям Донбасса…». – Так не має бути».
Хлопець на ім’я Сашко розповідає – познайомився з Сергієм вже після початку сумної історії. Як і багато інших, постійно приходив підтримати Сергія у суді. “Він спокійний завжди, ніколи не падає духом, – розповідає вболівальник про нового друга. – За весь цей час, який сидить, ніколи не було від нього "ниття". Навіть там сидячи – хоче допомагати друзям, і чим можливо допомагає”. Далеко не всі завсідники фан-секторів київського клубу знали Сергія Павличенка особисто. Чергову акцію на захист родини (раніше біло-сині не тільки збирались біля суду під час засідань, але й провели акцію на секторі – під одного з матчів Лігі Чемпіонів ультрас “Динамо” з’явились на стадионі у чорному вбранні та без банерів) проводять не через те, що у біду потрапив друг.
Просто на місці Павличенків, переконані фанати, в Україні може опинитись кожен. “Сьогодні Павличенко, – скандує натовп. – Завтра – ти!”.
Центром столиці крокують не тільки київські “біло-сині”. Підтримати родину Павличенко приїхали ультрас з усієї країни – від представників ворогуючмх з “Динамо” у навколофутбольній площині донецького “Шахтаря” та одеського “Чорноморця” (одеські фанати, до того ж, провели вдома власний марш на захист родини киян) до фанатів стрийського клубу “Скала”. Та навіть європейські футбольні фанати – зокрема, кілька вболівальників німецького «Баєру» . Банери на підтримку української родини з'явились не тільки на українських трибунах, але й на cтадіонах Греції, Польщі, Білорусі, Словаччини, Чехії, Австрії, Литви, Росії, Молдови, Румунії, Португалії, Данії, Болгарії, Грузії…
Правда за…
Як би це не вражало, подібні випадки не є унікальними у фанатському середовищі. “Своїх” тут завжди захищають цілим світом.
Мало хто у навколофутбольному середовищі не знає ім’я Уроша Мішича – вболівальника сербського клубу “Црвена Звезда”. Кілька років тому хлопця засудили до 10 років ув’язнення за обвинуваченням у замаху на вбивство поліцейського. За словами правоохоронця, з яким ультрас побились на секторі клубу, Урош "хотів засунути йому в рот палаючий фаєр".
Несправедливість вироку видавалась очевидною. Згідно із сербськими законами, поліцейські не мають права знаходитись на секторі під час спортивних заходів – це одна із запорук безпеки. Але бійка вболівальників з поліцією відбувалась саме там. До того ж, поліцейський не показав фанатам свій значок та не відрекомендувався – він взагалі не мав при собі документів та був у цивільному вбранні, отже, ідентифікувати його було неможливо.
Поліцейський погрожував вболівальникам вогнепальною зброєю та двічі стріляв у бік трибуни, на якій знаходилось 5000 осіб. Сам Урош не оспорював того, що брав участі у бійці – але "хотів, щоб його засудили справедливо". Захист Уроша наполягав на тому, що звинуваченого можна засудити за нанесення тілесних ушкоджень (під час бійки з озброєною людиною він зробив кілька рухів фаєром), але про замах на вбивство не може бути й мови. Єдиним доказом того, що Урош хотів, аби піротехніка потрапила у рот поліцейського, є слова потерпілого – на відео нічого подібного немає.
Сербією прокотилась хвиля протестів – як на стадіонах, так і у містах. Як й українці сьогодні, тоді сербські ультрас попросили підтримки у вболівальників з інших країн. "Ніхто з нас не ухиляється від відповідальності, але ми шукаємо справедливості! Гвалтівники, торговці наркотиками, терористи і вбивці отримують менш суворі покарання, ніж уболівальники, – зазначалось у зверненні. – Перед нами важкі випробування, боротьба за справедливість, що стосується не тільки нас, але і всіх справжніх ультрас! Давайте постараємося, щоб усі почули правду, замість написаних режімними ЗМІ історій. Правда за Уроша!". Сербського хлопця підтримали на стадіонах багатьох європейських країн. Банери "Правда за Уроша!" були й на українських стадіонах. Зрештою – можливо, й через протести – вже після вироку Верховний суд Сербії хоча б призначив нове розслідування у цій справі. Щоправда, вболівальнику знов дали 10 років ув’язнення.
Ультрас Європи не тільки намагаються разом боротись за життя, але й не забувають мертвих. Влітку 2010 року у багатьох країнах вболівальники хвилинами мовчання та банерами «Юра Волков. За що?» вшановували пам'ять хлопця з фан-сектору московського «Спартака», вбитого вихідцями з Кавказу у центрі Москви. «Всім світом» згадували й фаната «Спартака», що загинув під час терактів у московському метрополітені, збирали гроші для його родини.
Однак єдність ультрас – навіть у рамках одного клубу – не варто ідеалізувати.
Тільки для своїх
Кількатисячний натовп, що підтримав родину Павличенків, та складався здебільшого з українців – серйозна протестна сила. Втім, незважаючи на загальну патріотичну налаштованість українських ультрас, важко сказати, що ці люди можуть стати на захист чогось, крім «своїх».
Банери на захист української мови розгортали на багатьох стадіонах країни. Близько сотні представників навколофутбольного середовища влітку брали активну участь у мовних протестах біля Українського дому. Однак помилкою було б сказати, що участь у протесті була не позицією окремих людей, а всього руху.
Хоча б через те, що на цей протест «зі стадіонів» країни не вийшли ті тисячі, що підтримали родину Павличенків. Чи то тому, що вже за кілька тижнів після цього десятки інших представників «тусівки» відстоювали свої 80 гривень на святкуванні Дня незалежності – за Партію регіонів…
Подібна «двобічна» ситуація склалася й після виборів. У той час, як представники руху (який, знову ж таки, не мобілізувався на захист справедливості у масштабі країни хоча б на 10 відсотків) відстоювали вибір українців на 215 та 223 окрузі, їхні ж загартовані у бійках товариші відробляли гроші провладних кандидатів. “В Ірпіні “хохли” (фанати “Динамо” – Ред.), кажуть, були. У Білій Церкві також були. В Печерському суді, – перелічує сумні “подвиги” власних товарищів один з фанатів “Динамо”. – Під 215 з боку Гереги – мій знайомий. Під 223 – “коні” (фанати вже неіснуючого київського ЦСКА – Ред.). Кажуть, деякі з «запроданців» – зокрема, колишні київські «армійці» – насправді-то допомогали захисникам опозиції, надаючи інформацію про плани «братків». Та, на жаль, не всі.
Деякі з подібних «неспівпадінь» у русі зав'язані не на чутках та грошовій винагороді. Приміром, прихильники київського «Арсенала» єдині в Україні мають сумнівну з точку зору решти репутацію – на відміну від традиційно правих українських ультрас та хуліганів, більшість «арсів» притримується лівих поглядів. Може, це й завадить їм вийти на черговий марш проти легіонерів в українському футболі та підтримати безліч інших ініціатив. Але банер «Свободу Павличенко!» червоно-сині розгорнули.
Хлопці, що цікавляться футболом та воліють підтримувати свою команду на фан-секторах, мають різні пріоритети. Серед них чимало політично активних осіб. Природжених лідерів, позиція яких – як палаючі літери «За мову до кінця» на секторі у Львові чи відстоювання права розгортати червоно-чорний прапор на стадіоні у Запоріжжі – завжди буде вважатись офіційною позицією руху. Але є й ті, хто є відображенням сьогоднішнього українського суспільства – люди, яких політика цікавить лише як тема для кухоних розмов. Люди, недостатньо принципові аби виходити на вулиці. На жаль, таких більшість.
Аналог сім'ї
"Не тому вони зібралися, що Павліченки – невинні, – зауважує у власному блозі Олена Білозерська. – Невинних засуджених в Україні – ой-ой скільки. А тому, що молодший Павліченко належав до фанатського руху. Оце така у них солідарність, яка виходить за межі не тільки футбольних клубів, але й держав. Більше ні в якої групи людей я такої солідарності не бачила".
Ольга Худецька – соціолог, що досліджувала навколофутбольні рухи на прикладі київського "Динамо" під час навчання у Києво-Могилянській академії, пояснює цей феномен цінностями середовища ультрас. "Вони не залишають їм багато варіантів у цій ситуації, – пояснює вона. – При дослідженні мережі руху було виявлено високу щільність зв'язків, яка означає високу групову солідарність".
Мова не тільки про "внутрішньогрупову" солідарності вболівальників певних клубів, зауважує Ольга Худецька. "Незважаючи на фізичну локалізацію в різних містах і країнах рух ультрас сприймається його учасниками як один рух, так звана "ультрас-сцена", – зазначає вона. – Тобто це ще й солідарність всередині руху. До того ж, це попередньо задана традиція: у випадках з Урошем, Хосе, вбивствами московських вболівальників, тощо, була встановлена вже певна практика, яка наразі є стандартом поведінки".
"У цьому середовищі велика цінність надається згуртованому, єдному середовищу, як аналогу «сім΄ї», – підкреслює соціолог. – Сукупність цих факторів і спричинює феномен, який ми можемо спостерігати у справі Павличенків".
Зрештою, в українських ультрас варто повчитись і цьому. Традиції стояти горою за своїх – стояти тому, що інакше не можна.