Якщо ми хочемо мати нових жертв на кшталт Ігоря Індила, вже згаданої Оксани й тисяч не відомих нам імен, то можемо шукати причину в поганих телесеріалах та бойовиках, де пропагується культ насилля. Проте слід набратися сміливості й запитати самого себе: що я зробив для уникнення цього злочину?
У 1982 році двоє гарвардських дослідників – Джеймс Уїлсон і Джордж Келлінг – сформулювали теорію розбитих вікон. Згідно з нею, якщо хтось розбив скло в покинутому будинку і ніхто не вставив нового, то незабаром жодного цілого вікна в цьому будинку не залишиться, а відтак розпочнеться мародерство. Явні ознаки безладу і недотримання людьми прийнятих норм поведінки провокують оточуючих теж забути про правила та вести себе по-свинському. Зрештою, виникає ланцюгова реакція – «пристойний» міський район може швидко перетворитися на клоаку, де людям страшно вийти на вулицю.
Теорія розбитих вікон має ще одну цінність, оскільки вона відображує, до чого може призвести людська байдужість. Відповідно дає єдиний правильний інструмент для подолання більшості соціальних хвороб. Теорія вимагає від громадян дотримуватися всього-на-всього трьох простих правил: не паскудити самому; своєчасно і оперативно прибирати там, де насмітили; не давати паскудити іншим.
Руйнівну силу байдужості також помітив польський письменник Бруно Ясенський, який у романі «Змова байдужих» так і написав:
«Не бійся ворогів – в найгіршому разі вони можуть тебе вбити. Не бійся друзів – в найгіршому разі вони можуть тебе зрадити. Бійся байдужих – вони не вбивають і не зраджують, однак лише з їхньої мовчазної згоди на землі є зрада і вбивство».
Катастрофи (якщо вони не техногенні) і трагедії — відповідальність всього суспільства.
Наприклад, «загадкова» смерть студента Ігоря Індила – це результат небажання попередніх очільників держави (зокрема, екс-міністра МВС, який нині за ґратами) реформувати МВС. Після вбивства хлопця у міліцейському відділку ніхто особливо не вимагав від партій, кандидатів у президенти очищення правоохоронних органів. Саме тому ми регулярно зустрічаємо нові повідомлення про мордування у катівнях райвідділків.
Ми під час голосування віддаємо перевагу не тим, хто пропонує системні реформи. Нашими героями стають популісти, які пропонують широкий асортимент – від дешевого хліба, комунальних послуг і безкоштовної освіти з медициною до простої обіцянки прибрати Януковича.
Для багатьох навіть свідомих громадян вибори не є інструментом визначення майбутнього для себе і своїх дітей, обираючи між різними альтернативами і концепціями суспільного розвитку. Вони перетворюються на можливість «косити табло» з політиків. Водночас у всіх цивілізованих країнах пожертви від пересічних людей є основою передвиборчих фондів.
Що можна сказати про людей, які перетворили одну із дієвих форм впливу громадян на політичний процес, тобто мітинги, маніфестації, марші, пікети, на спосіб заробляння грошей? І цим підходом користуються усі, як опозиціонери, так і влада.
Ми покірно зміряємося із п'яними компаніями, які після вживання алкогольних напоїв на вулиці, йдуть «лупити лохів». Нам байдуже, коли в сусідній сім'ї коїться насильство, від якого діти тікають на вулицю. Ми не звертаємо уваги на катастрофу у вихованні дітей. Наприклад, радіємо притоку валюти з-за кордону від заробітчан, проте не помічаємо, як їхні діти кинуті в Україні напризволяще.
Власне, Оксана Макар, якщо поглянути на її біографію, є жертвою цього недовиховання. Її необачні вчинки – надмірне вживання алкоголю, згода поїхати «на квартиру» – були тими кроками, які завершилися трагедією.
Своєю байдужістю, апатією та мовчазною згодою з наявним станом речей ми є співучасниками кожного злочину, що коїться в цій державі. Деморалізація суспільства проявляється у нефункціонуванні держави.