Особлива увага до теми дітей прикута в періоди зменшення народжуваності. З цієї причини суспільно-економічні та світоглядно-релігійні питання змушували приглядатися до тих, хто перебуває у тендітному віці. На демографічні показники впливали природні (погода, врожайність, епідемії), соціальні (статки, статус), біологічні (плідність) чинники тощо. Але вже тоді шлях у соціум, бодай юридично, починався з появи зародка в материнській утробі. Прихід новонародженого в світ означав докладне контролювання з боку дорослих, які, крім забезпечення його фізичного життя, клопоталися походженням і символічними аспектами: хрещенням і вибором імені з дотриманням усіх ритуальних процедур, які давали змогу долучитися до спільноти, а відтак і дістати можливість потрапити до метрики. Певна річ, не випадає говорити про перевагу маленької істоти порівняно з дорослою. Покази малолітніх у суді не сприймалися всерйоз. Дитині ще належало вибороти собі місце під сонцем. Її першочергове завдання полягало в тому, щоби вижити, бо показники смертності сягали піку саме на початку життя. Це залежало від пори року, умов проживання, не кажучи вже про вади розвитку, травми, хвороби тощо. Тобто смерть дитини не ставала несподіванкою, а радше спричинялася до скорішого зачаття наступного нащадка.
Читайте також: Народження дитинства
Як показує автор, згідно з «Требником» Петра Могили, немовлячий вік тривав, аж допоки маля не переставало ссати молоко й не починало чітко вимовляти слова. Як і будь-де, заможніші прошарки Гетьманщини користувалися допомогою няньок і доглядальниць або наймичок. У сім’ях із меншим достатком таку роль відігравали старші діти, опікуючись своєю, а інколи й сусідською малечею. Простором домівки і прилеглими територіями обмежувався життєсвіт малюка, який, не маючи окремого закутка, перебував буквально під боком у дорослих, що нерідко призводило до нещасних випадків і насильства щодо дітей. До семи літ отроки, навіть якщо вміли говорити, ще не здавали собі справи у власних вчинках. Потому їх називали молодиками або дівками. А вже після того застосовували соціальну належність, як-от учнівство чи наймитування.
З 8–9 років тямущого хлопчака віддавали в науку. Зокрема, серед спудеїв Могилянки були діти цього віку. Навчання — теж неабияка робота. Недарма неохочі й неуки тікали зі студій. Вагання щодо схильності до певного заняття доповнювалося трансформацією зовнішності. Безвусий і безбородий підліток чоловічої статі упізнавався за прищами. Цікава деталь: дитячі риси не могли припускати вад. Це допильновували з маленьства: позбавлене людської подоби дитиня заборонялося хрестити. Дитину годі уявити без ігор як способу освоєння світу. За відсутності спеціальних іграшок їх виготовляли з непотребу й сміття, уламків посуду, брязкалець і довколишніх речей. Одначе таке заняття було недовгим. До п’ятирічного віку про дітей піклувалися, щоби пізніше вони внесли свою лепту в господарювання. З одного боку, з 10–14 років їх залучали до праці, привчаючи до самостійності. З другого, в 12–14 років ніхто з них не міг і думати про шлюб, адже фізичні кондиції без розумових не вважалися достатніми ні за церковними, ні за світськими критеріями. Важливо було навчитися відповідальності й ухваленню рішень самотужки. Таким чином, дорослість вимірювалася фізичними, психічними, раціональними, моральними та соціальними параметрами.
Читайте також: Нещаслива свідомість
Вагомою ознакою самозабезпечення вважалося вміння заробити собі одіж. Загалом перший одяг малих обох статей не виглядає вибагливим: сорочка чи кошуля — ото й усе. Протягом зростання вбрання дедалі більше нагадувало доросле. Яке воно було, старіше чи новіше, ошатніше чи простіше — залежало від того, наскільки треба було причепуритися. Одначе всяка одежина цінувалася й могла стати предметом крадіжки. Не тільки хист заробляти, а й почуття справедливості, владні взаємини, перші спроби хоч якось уплинути на своє становище, вочевидь, формуються в дитинстві. Випадки побиття, зґвалтування, вбивства неповнолітніх є ознаками вікової дискримінації. Ясна річ, деякі моменти, приміром дитяче несумлінне ставлення до обов’язку або злостиву мстивість, варто зауважувати. Але вирішення суперечки силою, а тим паче застосування її до слабшого — навряд чи виправдане. Та це аж ніяк не означає, що любові та прив’язаності між дітьми і батьками не існувало. Загалом проходження дитячого періоду супроводжувалося суцільним випробуванням, яке нагадує перші кроки становлення людини. Широкий спектр ознак перебування у пороговому стані, коли здобуваються знання, набуваються важливі навички і досвід, коли пізнаєш себе та інших, зазнаючи приниження, долаючи знецінення зовні й занижену самооцінку, — все це показує дитинство ранньомодерної доби як частину життя, що потребує не виправдання, а неабиякого самовладання.