Конкурс, започаткований 2009-го кримськотатарським телеканалом ATR, швидко набув у Криму великої популярності та навіть почав виходити за вузькоетнічні рамки. Але торік цей зліт (як, утім, і весь наш колишній уклад життя) обірвався: окупанти закрили ATR разом із його дитячим каналом Lale. Останнє видавалося особливо гидким, бо навіть якщо зрозуміла ненависть росіян до ATR (адже канал не вирізнявся симпатіями до нової «влади»), то при чому ж тут діти з їхніми мультиками та вечірніми казками?
Незважаючи на дефіцит електроенергії, заключне гала-шоу конкурсу просто-таки фонтанувало спалахами кольорових вогнів та гриміло музикою. Захід удався на славу. Багато хто з присутніх у залі сидів із мокрими очима, і не лише через батьківську сентиментальність, а ще й через те, що на годину-дві ніби повернулися в недалеке безтурботне минуле. Люди не вірили власним очам: як це можливо, що влада дозволила влаштувати цей захід? Як дозволила вийти на сцену опальним його керівникам Ельзарі Іслямовій та Лілі Буджуровій, про досвітні феесбешні обшуки в домівках котрих ми читали лише недавно? Як виступаючі насмілюються робити у своїх промовах такі прозорі антиросійські натяки, коли муфтій Еміралі Аблаєв запевняє, що «в кожного народу бувають важкі дні, але вони минуть і наступлять дні радості», а Ліля Буджурова каже, що «тяжкі часи та чорні дні люди створюють самі, ми не будемо цього робити для наших дітей»?
Але головним дивом було навіть не це. До учасників конкурсу на сцену виліз ватажок кримської владної банди Аксьонов. У своєму вітальному слові він порадив, щоб конкурс виходив на «загальноросійський» рівень, і милостиво пообіцяв, що дозволить реєстрацію дитячого каналу Lale. Аксьонов забрався, а глядачі здивовано переглядалися. Ще більше ласки «главмафіозо» вилив на переможців та організаторів під час прийому в «Совміні» та роздачі нагород: аж до обіймів, ледь не силоміць нав’язаних Буджуровій.
Читайте також: Заради чого все це було?
Тож із чого б така милість?
«Кримська діаспора» на материку (насамперед із числа колишніх працівників каналу, вимушених «емігрувати» до Києва) блискавично відповіла на це питання безапеляційним вироком: звісно ж, Іслямова з Буджуровою продалися! Усі докази були в наявності: і зустріч з Аксьоновим, і надання конкурсу найкращої столичної сцени, і обіцянка помилувати дитяче телебачення. Пригадали навіть щедре освітлення залу. Не хочеться повторювати образливі інвективи, котрими новий керівник каналу москвич Муджабаєв із київського затишку щедро увінчав колишніх колег, але організованого ним цькування в інтернеті вистачило, аби Буджуровій довелося виправдовуватися.
«Мені не шкода цього дня, якщо взамін сотні людей, зібравшись разом, підвели голови від гордості за власну культуру, мову, талановитих дітей свого народу, — написала журналістка у відкритому листі. — Мені не шкода цього дня, тому що і самі кримські татари, і всі «доброзичливці» як у Криму, так і за його межами побачили: народ живий, якщо співають, танцюють та радіють його діти. Я розумію, що і тим, і іншим дуже хочеться, щоб ми, що залишилися в себе на Батьківщині, були бідними, нещасними, стражденними. Цього не буде! Тому що ми, добре знаючи ціну і своїм стражданням, і своїй радості, яка здобувається так нелегко, все одно будемо жити!».
Щойно опоненти набрали в груди повітря, аби дати гідну відповідь «запроданці», як наступного ранку із Сімферополя донеслася приголомшлива новина: до помешкання тієї самої Ельзари Іслямової, котрій вчора Аксьонов так привітно усміхався на сцені, зрання знову вломилася зондеркоманда ФСБ із черговим обшуком. Незабаром такі самі «гості» вдерлися й до іншого колишнього співробітника ATR — редактора програм Романа Спиридонова. Його після обшуку чекісти ще й забрали на допит до своєї буцегарні, звідки випустили через кілька годин із забороною розповідати про зміст «бесіди».
Читайте також: Перекопський світлофор
І якщо важко було пояснити раптовий напад аксьоновського благовоління, то оцю нічим не спровоковану лють пояснити ще важче. Тепер виправдовуватися за поспішний суд довелося вже Муджабаєву. Він швидко випустив статтю, у якій став на захист кримських заручників і припустив, що Аксьонов тут грає роль «доброго слідчого», а невідомі силові структури — «злого», щоб примусити незгодних до співпраці. Не знаю, наскільки вірогідною є така версія: вона видається занадто складною для Аксьонова, котрого цілком стане й на те, щоб бути ініціатором усіх цих «мєропріятій» суто для куражу.
Чим закінчиться ця історія, ми ще побачимо. Але як боляче було дивитися на те, як все ширше розходилася прірва непорозуміння між тими, хто вважає себе безкомпромісним героєм, і тими, кому в Криму доводиться ходити по вістрю ножа, аби подарувати дітям хоча б годину безтурботних радощів…