Врятувати Землю

Барбадос, маленька острівна країна в Карибському морі, площа якої майже вдвічі менша за площу Києва, до кінця ХХІ століття, за прогнозами вчених, може цілком чи частково опинитися під водою. Така доля чекатиме ще на десятки маленьких острівних держав. Якщо торік унаслідок буйства стихій зі своїх осель було переселено 20 млн осіб, то 2050 року, за нинішніх темпів зростання кількості стихійних лих, свої домівки будуть змушені покинути 200 млн осіб. У 2600-му треба буде переселяти вже всю планету. Так виглядає проблема глобальних кліматичних змін мовою прогнозів і цифр.

Нині у світі важко знайти питання більш стратегічне й багатовимірне. Готуючись до конференції ООН зі змін клімату, що відбудеться в Копенгагені 7–18 грудня 2009 року, політики вкотре говорять про те, як важко домовлятися щодо нової міжнародної угоди, котра посяде місце Кіотського протоколу до Рамкової конвенції ООН про зміни клімату (діє до 2012 року). Експерти ж нагадують, що домовлятися потрібно якнайшвидше. Кожні втрачені півроку підвищують імовірність того, що в 2013-му країни світу не матимуть жодних міжнародних зобов’язань щодо скорочення викидів шкідливих газів. Артур Рунґе-Метцґер, головний переговірник щодо змін клімату з боку Єврокомісії, вже відкрито сказав журналістам, що навряд чи в Копенгагені буде прийнято чи принаймні погоджено нову угоду. Натоміть сторони досягнуть загальних політичних домовленостей, на трансформацію яких у конкретний юридичний документ знадобиться ще три – шість місяців.

США і Китай: логіка гігантів

За попередньої, республіканської адміністрації американські конгресмени обрали пріоритетом не екологію, а економічний розвиток країни без кіотських обмежень. Це при тому, що з-поміж 40 індустріально розвинених країн світу забруднювачем номер один були саме США. Тоді вони відповідали за 36,1% викидів цих країн. 1997 року наддержаві запропонували скоротити до 2012-го свої викиди на 7% відносно рівня 1990-го. Натомість США станом на 2008 рік збільшили свої викиди парникових газів порівняно з 1990-м на 14%, тоді як ЄС скоротив на 2%, а Велика Британія – аж на 15%. Щоб США стали повноправним учасником нових домовленостей, вони мають, на відміну від решти розвинених держав, набагато більше працювати над адаптацією свого законодавства до вимог міжнародного екологічного права. На це може піти понад півроку, тож прогноз Рунґе-Метцґера можна назвати оптимістичним.

Американський президент Барак Обама заявив, що за місяці його президентства країна зробила більше для протидії змінам клімату, ніж за всю свою попередню історію. Головним досягненням на цьому шляху було прийняття в червні 2009 року закону про чисту енергетику та безпеку (відомого як закон Ваксмана – Маркі). У ньому американці зобов’язалися до 2020-го зменшити викиди на 17% від рівня 2005-го й отримувати 20% енергії з відновлюваних джерел (сонця, вітру, біомаси тощо).

Крім США, увага всього світу сьогодні прикута до Китаю. Далекого 1990 року Піднебесну кваліфікували як країну, що розвивається, а отже, до Пекіна не висунули конкретних вимог зі скорочення викидів. Відтоді Китай перетворився на світового лідера з викидів парникових газів і нині стоїть перед кліматичними загрозами. Учені прогнозують, що водні ресурси на півночі держави й далі скорочуватимуться. А саме північ є основним виробником пшениці та соєвих бобів у КНР. Натомість можуть почастішати повені в центральних та південних регіонах. За апокаліптичним прогнозом, Шанхай змиють із лиця землі води Східно-Китайського моря. 

Китайці занепокоєні своїм іміджем країни-забруднювача, тож на дипломатичному рівні всіляко переконують європейських і американських візаві у готовності вирішувати проблему. Пекін уже реалізує п’ятирічний план дій із підвищення енергоефективності країни (2006–2010) та обіцяє, що до 2020-го Піднебесна отримуватиме 20% енергії з відновлюваних джерел, тобто йтиме пліч-о-пліч зі США в освоєнні нових технологій.

Проектам «зелених» електростанцій у Китаї надається стратегічне значення. Приміром, китайський уряд витратив $40 млрд на будівництво екологічно безпечної теплової електростанції в Тайянґонґу. Цей проект підлягав фінансуванню у межах одного з механізмів Кіотського протоколу – механізму чистого розвитку. Його ідея полягає в тому, що заможні держави можуть інвестувати у новітні технології в країнах, що розвиваються, замість скорочення викидів у власній економіці. Крім енергетики, Китай планує розвивати виробництво електромобілів. Так, місцева автокомпанія BYD має намір вже 2010 року випустити на ринок свої перші електромобілі.

Однак китайці не поспішають називати конкретну цифру скорочення своїх викидів до 2020 та 2050 років. На думку вчених, нові індустріальні держави і країни, що розвиваються, до 2050-го мають зменшити свої викиди СО2 на 50%. Натомість у КНР про 2050-й говорять як про рік, коли їхні викиди мають сягнути піка, після якого їх вже справді треба буде скорочувати. Це, мовляв, важлива умова підтримання запланованих темпів економічного розвитку.

Китай, утім, побоюється, що європейці й американці в новій угоді можуть запровадити штрафне оподаткування імпорту з країн-забруднювачів, передусім саме з Китаю та Індії. Якщо це трапиться, то найбідніші країни, що водночас найбільше потерпатимуть від змін клімату, зазнають також найбільших втрат від обмежень вільної торгівлі. Директор дослідного центру «Копенгагенський консенсус щодо клімату» Бйорн Ломборґ вважає, що проблема глобального потепління зробила впливовішими ті сили, які хочуть нейтралізувати конкуренцію на міжнародних ринках з блоку країн, що швидко розвиваються.

«Політики маніпулюють страхом перед глобальним потеплінням, щоб створити так звані зелені бар’єри для вільної торгівлі. Гарячкова боротьба за підписання нової міжнародної угоди породжує спокусу покарати вільних економічних гравців, які не хочуть виконувати суворі вимоги щодо скорочень викидів. І головною метою такого завуальованого наступу на вільну торгівлю є, зокрема, накладання обмежень на імпорт із Китаю та Індії», – розповідає Тижню експерт. Проте, на думку данського експерта, це велика помилка, тому що економічні підрахунки демонструють: глобальні прибутки від навіть дещо вільнішої, ніж сьогодні, торгівлі в довготерміновій перспективі можуть сягнути $50 трлн. Тобто вони будуть щонайменше в 50 разів вищими за ті, які приноситиме міжнародна торгівля, підпорядкована вимогам зменшення викидів.

Аргументи експертів щодо нечесної боротьби з дешевим імпортом, яку може легітимізувати нова угода, підхоплюють також учені, які вважають, що змін клімату як таких немає. Загалом світова наукова спільнота поділилася на два табори. Одні говорять про те, що всі зміни клімату, які ми сьогодні спостерігаємо, – це продукт життєдіяльності людини, а тому їм треба протидіяти. Таких більшість. Інші вважають, що це природні циклічні зміни, через які людство регулярно проходило і в минулі епохи.

Що прийде на зміну Кіотському протоколу? Сьогодні він регулює скорочення викидів шести видів парникових газів. Для індустріально розвинених країн, до яких було зараховано й Україну, було визначено конкретні норми скорочень. Наприклад, Польща мала зменшити викиди на 6%, Чехія і Латвія – на 8%. До України норми скорочень викидів не встановлювалися у зв’язку з величезним економічним спадом. З-поміж індустріально розвинених країн збільшити свої викиди дозволили лише Австралії та Ісландії. Планетарні викиди мали скоротитися до 2012 року на 5,2%. Для зменшення викидів в атмосферу учасники Кіотського протоколу мають розвивати відновлювані джерела енергії, підвищувати енергоефективність національних економік, здійснювати штрафне оподаткування підприємств-забруднювачів. Скорочення викидів парникових газів несе ­ризик економічного спаду, а отже, 2009 року в Копенгагені країни – учасниці Рамкової конвенції ООН про зміни клімату мають продумати механізми, що даватимуть змогу відмовитися від викопного палива не за рахунок економічного зростання.

Кіотський протокол закріпив три такі механізми: звичайну торгівлю квотами (trade in emissions), проекти спільного впровадження (Joint Implemen­tation, JI) та механізм чистого розвитку (Clean Development Mechanism, CDM). У їхній основі лежить ідея торгівлі надлишковими квотами, або одиницями скорочення викидів (assigned allocation units). Застосування цих механізмів на практиці має певні проблеми. Наприклад, проект у межах CDM може бути запущений лише тоді, коли чітко встановлено, що в разі його успішної реалізації скорочення викидів буде більшим, ніж якби він не реалізовувався. На практиці це довести нелегко. Проте механізми все ж працюють. Приміром, Нідерланди планують до половини своїх зобов’язань за Кіотським протоколом виконати у межах CDM.

Щодо проектів спільного впровадження, то Україна є одним із його найактивніших учасників – наша країна заробляє на продажу надлишкових квот із викиду парникових газів. «Сьогодні механізм Joint Implementation використовує лише кілька країн. Крім України, це Румунія, Чехія, Польща, – розповідає Христина Рудницька, координатор програм зі змін клімату Національного екологічного центру України. – Раніше активну участь у ньому брали інші держави Центральної та Східної Європи, проте після вступу до ЄС вони переорієнтувалися на його власний внутрішній механізм торгівлі квотами EU Emission Trading Scheme (ETS). Тому питання про закріплення механізму Joint Implementation у новій угоді є відкритим. Гіпотетично зміни цілком можливі».

Отже, майбутня угода про зміни клімату може містити нові положення про санкції у формі оподаткування імпорту щодо країн, які не дотримуватимуться встановлених норм скорочення викидів. Нинішні механізми торгівлі квотами та зелених інвестицій у ній можуть бути змінені. Крім того, буде переглянуто список індустріально розвинених держав. Вочевидь, також буде детально продумано механізми фінансової допомоги країнам, що розвиваються, та створено нові адаптаційні фонди. Базовий рік – 1990-й, від якого донедавна вираховувалися всі норми скорочень, можуть змінити на 2005-й.

Україна сьогодні належить, як і Росія, до країн, що своєю позицією блокують швидке прийняття потрібних рішень. Проте зміни клімату стосуються й нашої держави. «Широтна частина України розташована в зоні від 52 до 46 градусів, вона меншою мірою зазнає різких кліматичних змін, ніж північніші широти, – пояснює Тижню Володимир Осадчий, директор Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту МНС України та НАН України. – Але для нашої країни справді актуальне підвищення зимових температур. Зимова температура піднялася на 1,5 градуса, а в деяких місцях і на 2. Це дуже серйозна цифра». Це може призвести до збільшення кількості стихійних лих, особливо повеней у Карпатах і Криму. А повені – це людські жертви, втрати врожаю, мільярдні збитки.

Сьогодні Україна викидає лише 45% рівня викидів парникових газів 1990 року, маючи вдосталь надлишкових квот. «Ці квоти в нашої країни з’явилися не за рахунок політики підвищення енергетичної ефективності економіки та реального зменшення викидів, а внаслідок скорочення виробництва після розпаду СРСР», – констатує Христина Рудницька. При цьому Україна – одна з енергетично найнеефективніших країн світу. Проте потенційно вона могла б забезпечувати до 14% своїх потреб в енергії за рахунок відновлюваних джерел. На сьогодні показник становить менш як 1%.

Офіційна позиція українських переговірників щодо нової кліматичної угоди така: Україна готова взяти на себе зобов’язання щодо скорочення до 2020 року своїх викидів на 20% відносно рівня 1990 року. На практиці це означає, що ми не зменшуватимемо викидів, а навпаки, збільшуватимемо їх. Якщо ці цифри буде затверджено, то фактична величина викидів України збільшиться на близько 70% рівня 2008-го. Українські екологи виступають проти запропонованого Україною та Росією перенесення невикористаних у 2008–2012 роках квот на наступний період. За оцінкою аналітиків Point Carbon, якщо в новій угоді до попередньо оголошених країнами цілей на скорочення викидів додати невикористані квоти України, Росії та країн Східної Європи, то реальне скорочення планетарних викидів буде лише на 1% більше передбаченого в Кіотському протоколі. Міждержавна група експертів зі зміни клімату при ООН наполягає, щоб до 2020 року викиди було скорочено на 25–40%.

Україна також не збирається робити внесок у Глобальний кліматичний фонд, створення якого заплановано. При цьому гроші, які наша держава вже отримала в межах проектів спільного впровадження, розподіляються невідомо на що і як. «Відповідно до положень Кіотського протоколу ці гроші мають витрачатися тільки на проекти, що передбачають зменшення викидів парникових газів, – каже Рудницька. – Коли наша організація направила до Національного агентства екологічних інвестицій запит стосовно того, на що будуть спрямовані, приміром, $300 млн, отримані за квоти від Японії, нам відповіли, що інформація є конфіденційною. Але це не відповідає чинному законодавству».

Україна сьогодні не бажає обтяжувати себе зобов’язаннями зі скорочення викидів і зрештою буде поставлена перед необхідністю виконувати вимоги, про які великі гравці домовляться між собою. А отже, не буде готова до цього ні морально, ні інфраструктурно, ні фінансово. Україна виглядає зараз як держава без сучасної стратегії енергетичного розвитку, але з атрофованим почуттям відповідальності і перед власними громадянами, і перед світом. Колективний апокаліпсис не такий реалістичний, як апокаліпсис індивідуальний. Вочевидь, Копенгаген – це тест на готовність кожної конкретної індустріальної країни не лише брати й споживати, а й віддавати та розвивати.

[1632][1633]