Знову по телебаченню – «гарячі точки»: Японія, Лівія, кадри бомбувань військових стратегічних об’єктів Муаммар КаддафіМій знайомий полковник – «афганець» констатує: «Україна безнадійно відстала!». При цьому він мав на увазі не лише рівень технічного оснащення ЗСУ, кваліфікацію її кадрового складу, а ситуацію в Україні у цілому.
Я не військовий експерт, але двічі мала нагоду спостерігати зблизька за вояками НАТО: здоровані у камуфляжі менш за все нагадують солдатів, якщо брати за основу український варіант. Швидше – отих вояків з майбутнього, якими їх уявляли пару десятиліть тому продюсери Голівуду, зброя сучасна, з електронним прицілом гвинтівка, багатофункціональний ніж, комунікатор замість старої рації, шолом з дисплеєм, комфортне взуття… А тепер уявімо на хвилинку реалії української армії, яка не отримує з держбюджету коштів не те що на модернізацію озброєння або поліпшення умов перебування вояків, а навіть за харчування солдатові не завжди здатна заплатити. Не кажучи вже про можливості проводити повноцінні навчання та належну військову підготовку.
Але залишмо армійські питання професіоналам. Бо ж ситуація для рядових (пересічних) українців складається важко «на усіх фронтах». Дорожчають комунальні послуги, газ та електрика, відповідно тягнуться угору ціни на продукти, послуги, товари широкого вжитку. «Дірки» у Пенсійному фонді «латаються» погано, а у журналі Forbes натомість з’являється щоразу більше мільярдерів українського походження. Народ зубожіє, олігархи багатіють.
«Український великий капітал у державі не тримається: власники капіталів виводять їх в офшорні зони, у західні банки. Платять в Україні мінімум податків, хоча мали би сплачувати значно більше, натомість швидко перекидають прибутки в офшор… Держава підіграє олігархам, ба більше: у владі є не просто лобісти великого капіталу, а й самі мільярдери», – підкреслює американський політолог Роман Сольчаник. З ним згоден відомий український економіст Олександр Пасхавер, лаконічно зазначаючи: «Держава представляє інтереси потужного олігархічного капіталу».
Тим часом, абсолютна більшість українців, яка не має відношення до олігархічного капіталу, змушена боротися за життя, за виживання. І справа не лише у постійно зростаючих цінах на все– справа у ставленні держави до рядових українців. Так, нині я півтори години вистояла у чергу у районному Пенсійному фонді, щоб здати звіт за попередній рік. Натовп з майже сотні жінок і чоловіків різного віку, з однаково переляканими обличчями та нервовими голосами, вишукався у нерівну лінію вздовж довгого коридору, що у ньому не було жодного стільчика, ніякої вентиляції, та і світла не вистачало також.
А у маленьких холодних кабінетах сиділи, завалені паперами, чотири жіночки, з втомленими обличчями, і такими ж втомленими голосами пояснювали, як треба заповнювати форми для звітів у Пенсійний фонд, бо ж отримати інформацію в електронному вигляді – зась. Підготувати і переслати звіт електронною поштою – також глухий номер: інспекторки демонструють старезні компи, в яких немає «гнізд» для сучасних флешок… Шкода і тих, хто годинами вистоює у чергах задля передачі інспекторові двох папірців – шкода і інспекторів, яким держава не забезпечила нормальних умов праці.
Так само шкода лікарів та медсестер, більшість яких за мізерні зарплати працює на старезному медичному обладнанні у застарілих будівлях типових українських лікарень або поліклінік. Шкода і хворих, які змушені лікуватись у таких умовах, які змушені сплачувати за ліки, за догляд, тощо. Шкода освітян та учнів, науковців та музейників.
Днями Київ приймав міжнародну конференцію з музейної справи, на якій виступали представники з України, Росії, Литви, Польщі, США, Казахстану. Висновок українських музейників: «Ми відстаємо – і вже не лише від ЄС чи США, а і від сусідньої Росії та Казахстану!». Адже це лише в Україні забудовники та інвестори, за підтримки або за байдужості чиновників і політиків, руйнують пам’ятки архітектури та культури в історичній частині столиці; знищують уламки старовинної фортеці, щоб звести готельний комплекс; продають на «чорному ринку» старожитності. «Українці залишаються без зовнішнього сприятливого середовища, з їхньої пам’яті викидаються цілі пласти, пов’язані з матеріальними слідами минувшини: кам’яницями, монументами. Старими садибами, міськими кварталами, парками», – вважає відомий український мистецтвознавець Дмитро Горбачов.
За його словами, подібне неможливо уявити в Європі, де дбають за збереження, реставрацію, підтримку на належному рівні історико-культурних забудов. «Якби у якійсь із заповідних територій Литви хтось спробував збудувати приватну садибу або готель, мав би справу з Кримінальним кодексом. У Литві заборонено змінювати історичне «обличчя» міст, а порушення міжнародного та національного законодавства у царині захисту пам’яток історії та культури суворо карає литовська Феміда», – пояснює директор Тракайського історичного музею Вергіліус Павілюнас. А мені пригадалось симпатичне польське містечко Мальброк, на території якого розташована пам’ятка європейської історії – Мальброкський замок – фортеця, в якій збиралися лицарі – хрестоносці для походів у Святу Землю. Міська інфраструктура збудована в повоєнний час таким чином, що ніби продовжує або ж доповнює величну фортецю. І ви не знайдете у Мальброку багатоповерхівок зі скла, оскільки вони «зіпсували би цілісне сприйняття Мальброкської фортеці. Бо це місце, яке збирає щороку сотні тисяч туристів, де проходять лицарські турніри і концерти старовинної музики, куди приходять на практиці вивчати історію Польщі та Європи школярі та студенти. Городяни не мають нічого проти, бо фортеця дає роботу чи не половині населення міста», – розповідає директор Польського інституту у Києві Ярослав Годун.
Отже, життєвий простір більшості українців звужується.
Тож не дивно, що все більша їх кількість воліє виїхати і почати нове життя в економічно розвиненому демократичному світі. За даними Чернівецької обласної держадміністрації, майже 50 тисяч буковинців мають два паспорти – громадянина України та громадянина Румунії. «Це протизаконно, громадянство України виключає наявність ще і другого громадянства», – наголошують фахівці з Департаменту консульської служби МЗС України. Але – корупція, панове, завдяки якій місцеві чиновники на Буковині, на Одещині або Закарпатті не лише «не побачать» порушення, а і долучаться: за певну суму допоможуть оформити потрібні для паспорту Румунії чи Угорщини. І складається враження, що якщо не Україна як держава, то окремі її громадяни уже потрапили до Євросоюзу. Багатії – завдяки статкам, пересічні українці – в якості неофіційних громадян або ж легальних чи нелегальних заробітчан. А от хто допоможе рядовим українцям, які мешкають в Україні? Хіба що самі, поєднавши зусилля, навчимось захищати свої права і боротися за достойне життя.