Про сам арешт, основні версії слідства й незалежних розслідувань див. детальніше тут, але навіть найпереконливіші пояснення на тлі глибокої недовіри суспільства до всіх органів влади, а надто до силовиків, викликатимуть закономірну підозру. Зрештою, відомі злочини, які ніколи не було розкрито, найнаочніший приклад – убивство Джона Кеннеді.
Але повернення до справи Гонгадзе українці можуть і повинні використати як момент істини. Можна погодитися й проковтнути офіційну інформацію в жанрі заспокійливого déjà vu: «справедливість є, за неї варто боротися». Вас не нудить? Якби повсякдення переконувало нас у тому, що кожне життя українця безцінне, а відплата за злочин неминуча, на цьому можна було б зупинитися. Поки ж ми спостерігаємо протилежне, треба запитати: чому Україна така вразлива?
Ніхто вже, здається, не вірить, що Георгій став жертвою мстивості й гарячкуватості колишнього глави держави та кар’єризму його підлеглих. Характер у нашого другого президента був не цукор, це підтвердять усі, хто його знає, але демонізувати його несправедливо й непродуктивно. І, головне, смерть опозиційного журналіста йому була вкрай невигідна.
Випадковість, побічний продукт безкарності рідної міліції, яку вдало використали в політичних цілях, чи свідома, заздалегідь спланована провокація – з погляду історії не це має значення. Варто зайвий раз усвідомити: якби не це, тобто якби не загибель Георгія, не плівки, не скандал, не міжнародна ізоляція, не зміна команди й не розворот на схід, цілком імовірно, ми вже були б у Євросоюзі й під тиском міжнародної спільноти якось змушені були б доводити своє життя до європейських стандартів, а сусідам за парканом залишалося б хіба що тихо нам заздрити. Хто вірить у випадковості, коли йдеться про таку ціну питання?
Справа Гонгадзе довела, що вся конструкція, яка має назву «Україна», позбавлена запасу міцності, якщо її можна розгорнути на 180° за допомогою однієї-єдиної, хай навіть складної, багатоходівки. Але ж хіба нині, дев’ять років по тому, ми бодай трішечки краще захищені від провокацій чужих спецслужб, від безладу, політичної кон’юнктури, безвідповідальності, «фактору прапорщика» (нехай навіть на ньому генеральські погони)?
Подальші події навколо арешту генерала наочно покажуть, керує Україна своїми процесами чи залишається об’єктом маніпуляцій. Внутрішніх чи зовнішніх – уже не так важливо. Якщо є внутрішня хиткість, зовнішній чинник не забариться.