У сучасному інформаційному суспільстві соціологічні дослідження поряд зі ЗМІ часто мають визначальний вплив на формування уявлень про реальність та вироблення стратегії й тактики дій різними дійовими особами суспільно-політичного життя. Адже люди сприймають світ навколо або на основі власних вражень, однак їхнє бачення видається їм суб’єктивним, або таким, як його нібито бачить суспільство (його більшість), що часто подається «об’єктивнішим». Явна меншість людей здатна до критичного сприйняття часто навіяних настроїв більшості або наполегливого відстоювання позиції, яка нібито не сприймається або не підтримується нею.
Тим часом змальовуваній соціологами, як і твореній ЗМІ, картині світу з різних причин притаманне значне спотворення реальності. Почасти воно зумовлене об’єктивними факторами: суб’єктивний відбір інформації та його критерії не можуть відобразити багатогранності реального життя та врахувати всі його прояви, які на сьогодні недостатньо яскраві для цього. Однак часто визначальними є суб’єктивні: цілеспрямований відбір інформації, її інтерпретація або й зумисне спотворення на догоду замовнику або спонсору діяльності, постановка питань. Звідси маргіналізація небажаних для людей, які контролюють віртуальну реальність, «неактуальних» дискурсів і водночас фокусування уваги на «популярних» темах.
Особливості соціології по-українськи
Проблеми української соціології, знову ж таки як і ЗМІ, поглиблюються браком нормального попиту на її послуги. Замовником виступає не суспільство, яке, власне, і є кінцевим споживачем продукованої нею інформації, а зацікавлені у впливі на його настрої гравці. Ця особливість української соціології відома й загалом береться до уваги експертами та оглядачами, що використовують її дані.
Передусім ідеться про зв’язок тих чи інших соціологічних центрів і компаній із різними політичними силами чи таборами. У результаті під час замірів електоральних настроїв близькі до них окремі політсили чи персонажі традиційно дістають вищий рівень підтримки, а далекі, навпаки, нижчий. Проте лише політичними вподобаннями справа не обмежується. Суттєві відмінності спостерігаються і в оцінці соціологами геополітичного вибору, стратегій національної безпеки й навіть самого складу українського суспільства
(наприклад, етномовного чи релігійного).
Для тих, хто працював тривалий час із результатами соціологічних досліджень, ніколи не було секретом, наприклад, що популярна донедавна донецька R&B традиційно подавала принаймні на кілька відсотків вищі показники прихильників інтеграції з Росією, російської мови як державної, а також рейтингу таких проросійських політичних сил, як ПР або КПУ. Натомість занижені — проєвропейських політичних сил, прихильників української як єдиної державної та інтеграції до ЄС і НАТО. Аналогічна ситуація, але в «м’якішій» формі простежувалася всі ці роки в дослідженнях КМІСу та Інституту соціології НАН. Водночас вищі результати прибічників західного вибору, підтримки української як єдиної державної та рейтингів проєвропейських політичних сил традиційно фіксували дослідження таких соціологічних структур, як Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», Центр Разумкова, SOCIS, «Рейтинг». Разом із тим у разі симпатій до тих чи інших політичних сил або персоналій окремі соціологічні дані навіть однієї групи часто також суттєво розходилися.
Читайте також: Євген Головаха: «Еліта й криміналітет — найбільш недосяжні респонденти»
Рівень адекватності соціологічних досліджень у відображенні настроїв суспільства має обернену залежність від напруження політичної боротьби. Що більше напруження, то менш реальну картину фіксують соцопитування. Найпоказовішою в цьому сенсі стала історія з так званими соціологічними праймериз для визначення узгоджених кандидатів від опозиційних сил у мажоритарних округах під час парламентських виборів 2012 року. У підсумку в одних і тих самих округах різні авторитетні соціологічні компанії отримали в низці випадків діаметрально протилежні результати щодо конкуруючих кандидатів.
Як наслідок — скандал і конфлікт у тогочасному опозиційному таборі, а самі вибори викрили різку невідповідність отриманих соціологами даних у низці округів щодо кандидатів результатам волевиявлення. Якби деякі кандидати відповідно до даних соціологічних праймериз тоді знялися з виборів, це не лише позбавило б їх можливості бути обраними, а й, не виключено, привело б до перемоги представників провладного табору.
Кілька разів соціологи подавали вищий від фактичного результат НСНУ/НУ — НС і, навпаки, нижчий БЮТ під час перегонів 2006–2007 років. Іншим прикладом значної невідповідності соціологічних даних реальним підсумкам голосування є результат на парламентських виборах-2012 УДАРу (який виявився істотно нижчим, аніж подавала соціологія) та «Свободи» (насправді був майже вдвічі вищим). А на виборах-2014 «пролетіла» «Сильна Україна» Сергія Тігіпка, хоча до того саме їй пророкували високі шанси потрапити до ВР, натомість значно більше від очікуваного результату здобув Опозиційний блок. Під час місцевих перегонів 2015-го переважна частина соціологічних компаній передрікали набагато менший результат партії УКРОП і значно вищий «Самопомочі» та «Солідарності».
Але результати соціологічних досліджень відомих українських компаній, що не відповідають реальності, зазвичай не свідчать про брутальне підмальовування цифр. Цим займаються переважно «сплячі» або й новопосталі компанії, які активізуються або з’являються зазвичай перед виборами, а їхні дані поширюються, як правило, у пропагандистських ЗМІ тих чи інших політсил або кандидатів. Для значних розбіжностей із реальністю в даних знаних українських соціологічних компаній і центрів є чимало «об’єктивних» і справді об’єктивних причин, які не дають формальних підстав звинувачувати їх і залишають простір для
суттєвої невідповідності кінцевим результатам.
Проблеми та шляхи їх вирішення
До «об’єктивних» причин належать насамперед постановка запитань і формування анкет для опитування. Вони часто є більш або менш маніпуляційними/малозрозумілими для переважної частини респондентів, яким не завжди мають реальну думку щодо тих чи інших питань, однак запитання підводять респондентів до бажаної відповіді. У найкращому разі люди відповідають «не знаю/не визначився/важко сказати», що залишає можливість у майбутньому «визначитися» й пояснити цим розбіжності опитувань і реальних результатів. Однак часто, щоб приховати свою необізнаність, чимало респондентів відповідають необдумано/навмання. Як наслідок — такі соціологічні опитування дають неадекватну, спотворену подібно до кривого дзеркала картину суспільного сприйняття тієї чи іншої проблеми. Важливу роль відіграє включення «запитань-спойлерів», які розтягують електорат тих чи інших політсил. Або, навпаки, невключення до переліку політсил, варіантів відповідей тощо, які можуть відтягти голоси у «фаворита» того чи іншого опитування.
Читайте також: Як влаштована внутрішньопартійна соціологія
Найбільше маніпулятивні анкети використовуються у випадках, коли замовник дослідження тримається в таємниці. Причому необов’язково йдеться про політичні рейтинги політиків чи політичних сил. Це так само стосується й опитувань з певних проблемних питань, які так чи інакше асоціюються з окремими політичними силами або лідерами.
Є й об’єктивні причини, з яких результати соціологічних досліджень в Україні часто суттєво відрізняються від реальності. Наприклад, важливу роль відіграє частка людей, які відмовляються відповідати соціологам на їхні запитання. Її зазвичай ніхто не оприлюднює, однак у результаті саме ці люди можуть бути фактором, який коригує соціологічні прогнози.
Інший фактор — місце проведення соціологічного опитування. Одна справа, коли опитування людей відбувається вдома, зовсім інша — коли на вулиці та в громадських місцях. Адже, попри формальну відповідність репрезентативній вибірці, люди, які більше часу проводять вдома (пенсіонери, соціально неактивні верстви, як-от безробітні, домогосподарки, надомні працівники), можуть мати зовсім інші електоральні настрої порівняно з тими, хто веде активне соціальне життя. Це саме стосується й широкого спектра представників різних професій. Адже виборчі настрої вчителя або науковця часто зовсім інші, ніж продавця чи перукаря. У дрібного підприємця, менеджера середньої ланки чи юриста вони можуть бути іншими, ніж у секретаря чи call-оператора. Як, своєю чергою, можуть різнитися вони у вчителя або медика в селі або містечку, середньому місті та мегаполісі.
Потужним фактором спотворення соціологічних оцінок є невідповідність настроїв мешканців різних типів населених пунктів у різних регіонах. Тут соціологам, як правило, рідко вдається витримати повноцінну репрезентативність вибірки жителів, наприклад, міст або сіл різного розміру. Скажімо, настрої маленьких депресивних сіл із 50–100–300 мешканцями часто більше відрізняються від настроїв мешканців заможних, розвинених сіл із кількатисячним населенням, аніж настрої останніх від настроїв жителів містечок із населенням 5–10 тис. осіб. Мешканці ж останніх часто мають інший соціологічний портрет, аніж ті, які формально перебувають із ними в одній категорії «мешканці малих міст» (до 50 тис. осіб), але проживають у містах із населенням 30–40 тис.
Жителі сіл і містечок одного розміру, але більш віддалених від обласних центрів, прирівняних до них міст або мегаполісів мають відмінні настрої порівняно з жителями населених пунктів, прилеглих до обласних центрів чи мегаполісів і пов’язаних із ними інтенсивнішими маятниковими міграціями. Понад те, низка сіл і містечок поблизу великих міст часто виступають їхніми фактичними передмістями чи й, по суті, спальними районами. А отримані там соціологами дані можуть ототожнюватися з категорією «сільські мешканці» або «мешканці малих міст».
Читайте також: Заспокійлива соціологія
Врешті, частина соціологічних досліджень узагалі проводиться без урахування думки жителів містечок із дуже специфічною вибіркою серед сільських мешканців. Це призводить до суттєвого спотворення їх результатів. Адже в низці регіонів більш як половина формально міського населення проживає в населених пунктах із населенням 5–25 тис. осіб. Натомість настрої міського населення фіксуються переважно на основі обласного центру чи ще кількох середніх міст.
Потужним фактором спотворення результатів соціологічних опитувань є молодь. Вона традиційно пасивніша під час виборів порівняно з іншими віковими групами. Однак під час підбиття результатів опитувань цей аспект зазвичай ігнорується і не враховується в коригуванні отриманих даних. Разом із тим молодь різних типів населених пунктів суттєво різниться між собою, попри формально однаковий вік: за політичними уподобаннями, соціальним становищем, часом фактичного дорослішання. Наприклад, в Україні різні частки людей того самого віку у великих містах та селах або містечках, які ведуть безтурботне, гедоністичне життя, або зорієнтовані на професійну самореалізацію, або ж мають сім’ю, кількох дітей, пов’язані з цим зобов’язання та проблеми. Відповідно їм притаманні зовсім різні сприйняття життя, запити та політичні уподобання.
Утім, попри всі похибки й свідоме чи вимушене спотворення дійсності, соціологія (як, наприклад, і статистика) залишається безальтернативним способом отримати бодай якісь уявлення про тенденції в суспільних настроях, у тій чи іншій сфері життя. Інакше доводилося б лише гадати. Справді об’єктивні недоліки соціології здатні якщо не унеможливити, то принаймні суттєво мінімізувати відповідальний підхід до досліджень і розширення на порядок вибірки дослідження. Однак це, своєю чергою, порушує питання збільшення фінансування соціологічних досліджень, дефіцит якого вже зараз є причиною більшості суб’єктивних
проблем в українській соціології.
Відсутність нормального ринку та механізмів фінансування соцдосліджень суспільством, а не окремими спонсорами, зазвичай зацікавленими в «потрібних» й аж ніяк не реальних результатах, може надовго законсервувати наявні проблеми. Тому, як і в сфері медіа та партійній системі, подолання недоліків соціології у відображенні картини дійсності цілковито пов’язане з появою реального запиту суспільства на більш якісний і менш залежний від зовнішнього втручання продукт.