Рішучість, з якою влада заходилася впроваджувати взяті майже рік тому зобов’язання перед МВФ, навіть усвідомлюючи їх катастрофічний вплив на рівень життя більшості громадян, а відповідно і на власні електоральні перспективи, можна пояснити лише одним – на Банковій чітко усвідомлюють, що економічна модель, яку розбудовує команда її «проФФесіоналів», без постійних ін’єкцій зарубіжних кредитів завалиться і поховає під своїми уламками нинішній режим значно раніше, ніж він отримає вотум недовіри розлючених виборців. Тож її нинішнім гаслом можна вважати слова: «Вона того варта. Вона – це агонія».
Наприкінці травня фактичний зрив домовленостей із МВФ, помножений на очевидну неспроможність налагодження «нових відносин» із Москвою, поставили владу перед перспективою фінансової катастрофи, яка швидко наближається. Зростання у геометричній прогресії дефіциту зовнішньої торгівлі, непоступливість «дружнього» керівництва сусідньої держави у перегляді кабальних газових угод можна принаймні якийсь час компенсувати за рахунок нових запозичень. Проте «самокредитування» шляхом майже примусового продажу ОВДП для покриття дефіциту держбюджету державним банкам усе ж має обмежений потенціал, а зарубіжні приватні інвестори із набуттям «Україною для людей» дедалі чіткіших рис фінансової піраміди та заморожування співпраці з МВФ навряд чи ставатимуть щедрішими.
Навіть державні та регіональні фінансові інститути почали надсилати сигнали про можливе згортання подальшого кредитування українського уряду. Зокрема, досі не виділено €0,6 млрд 15-річного кредиту ЄС, рішення про надання якого ще 29 червня того року ухвалила Рада міністрів Євросоюзу. Причиною заморожування цих коштів у Брюсселі називають невиконання взятих тоді українськими урядовцями зобов’язань та припинення співпраці з МВФ.
Арбузов і Тігіпко уже не можуть, а Азаров – сповнений сил
Специфіка майбутніх кредитів МВФ у тому, що їх має повністю отримати не уряд, а Нацбанк для поповнення валютних резервів, необхідних для бодай якогось приховування неконтрольованої емісії, яку в тій чи іншій формі (зокрема, через рефінансування банків під купівлю ОВДП) уже понад рік здійснює НБУ. Тому першими нерви здали у нинішнього «молодого і перспективного» очільника цієї установи, який на пенсію ще не збирається, а тому повторювати роль Стельмаха зразка 2008-го навряд чи хоче.
2 червня Арбузов написав Миколі Яновичу листа, який можна порівняти хіба що зі скандальним зверненням Віктора Пинзеника до Юлії Тимошенко перед своєю відставкою. У ньому він звинуватив «найбільшого проффесіонала» нинішньої влади у зриві співпраці з МВФ, що «призвело до зниження довіри інвесторів до України». Зрозуміти голову НБУ можна, адже в разі загрози повторення сценарію 2008 року він буде першим, хто відчує «ненадходження коштів лише у 2011 році в обсязі майже $7,7 млрд від міжнародних фінансових організацій» (від МВФ – $6,2 млрд, Світового банку – $0,85 млрд, Єврокомісії – $0,6 млрд).
Відповідь Миколи Яновича, яка з'явилася 4 червня, цілком відповідала формулі «криза нам не загрожує», за яку свою попередницю тоді так в'їдливо висміював ще опозиціонер Азаров. Її варто процитувати: «У нас немає жодної потреби негайно отримувати кредити МВФ. У нас достатньо ресурсів, щоб самим розплачуватися за своїми зовнішніми зобов’язаннями… Цього року ми думаємо, що закінчимо рік з дефіцитом менше 3 відсотків, а зараз реально за сьогоднішні 5 місяців у нас дефіцит трохи більше одного відсотка». Щоправда, як це відбуватиметься, стало відомо, коли директор департаменту управління державним боргом та міжнародним співробітництвом Мінфіну Сергій Макацарія повідомив, що російський ВТБ знову продовжив Україні наданий ще рік тому піврічний кредит у $2 млрд.
По-перше, цей кредит значно дорожчий за гроші МВФ. По-друге, він продовжений лише до грудня. Це якраз і є короткі і порівняно дорогі гроші. Тут у бій відразу вступив «найбільший реформатор» нинішнього уряду Сергій Тігіпко, який того ж таки 4 червня прямо заявив, що без грошей МВФ «можемо прийти через одну-дві позики до ситуації, коли ми перебуватимемо в переддефолтній ситуації. І ось тоді починається та ситуація, та, що з Грецією». Міжбанк, і особливо готівковий ринок, відреагував на ці словесні баталії повзучим зростанням курсу іноземної валюти, який Арбузову довелося гасити з валютних резервів.
Щоби розставити крапки над і, до бою взявся особисто Віктор Янукович, який виявився зовсім не таким упевненим у фінансовій спроможності очолюваного Азаровим органу та зажадав від різнокольорового провладного конгломерату у парламенті та уряду терміново виконати усі вимоги МВФ. У відповідь вербальну інтервенцію здійснив і представник МВФ в Україні Макс Альєр, який 14 червня під час Форуму власників приватного капіталу в Києві заявив: «якщо ви подивитеся на рейтингові агентства і рейтинги, то вони свідчать про спроможність [України] платити і рішучість платити. Щодо держборгу, я б сказав, що він значно зріс за останні два роки, але все ж таки не такий високий – десь 40% ВВП, і тут я не бачу причин для дефолту». Черговий транш він пов'язав виключно із виконанням зобов’язань уряду: «У вас країна, де 18% ВВП витрачається на пенсії, а це один із найвищих показників у світі». З фактом не посперечаєшся, але як це впливає на політичну відповідальність президента, котрий перед виборами неодноразово обіцяв взяти гроші на «покращення життя вже сьогодні» в «тумбочці», і навряд чи хтось із мільйонів його виборців передпенсійного віку здогадувався, що ця тумбочка виявиться їхньою.
Тривожні сигнали
Ситуація справді дуже нагадує ту, що склалася 2008 року. Уже другий рік поспіль відбувається нарощування дефіциту зовнішньої торгівлі у геометричній прогресії. Якщо за даними НБУ в 2009 році дефіцит торгівлі товарами становив $4,3 млрд, то у 2010-му – вже $8,7 млрд. За перші п'ять місяців поточного року він зріс знову більш ніж удвічі (з $1,981 млрд за аналогчний період минулого року до $4,626 млрд). При тому, що протягом цих місяців Україна купувала, наприклад, російський газ за нижчими, порівняно з тими, які очікуються на друге півріччя, цінами. За даними НБУ торік стрімке погіршення поточного рахунку компенсувалося за рахунок додатного сальдо фінансових операцій – $7,9 млрд. Проте цей показник був досягнутий виключно завдяки швидкому нарощуванню зовнішньої заборгованості як держави (на $5,8 млрд), так і приватного сектору ($3,4 млрд.) Аналогічна ситуація складається і цього року.
Проблема поглиблюється у зв’язку з тим, що зростання товарного експорту у 2010-му було досягнуте за рахунок сприятливої кон'юнктури на ринку металопродукції. При зростанні експорту усіх товарів на 29,2%, по чорній металургії відповідний показник сягнув 42,7%. Проте вже в 2011-му цей темп стрімко падав з 50,4% у І кварталі до 30,2% у квітні. Поступово гальмується і темп зростання в реальному секторі економіки. За перші п’ять місяців поточного року зростання відбулося уже на однозначний показник – 8,6%, тоді як за відповідний період 2010-го було 12,9%. Похила динаміка очевидна. Як і неспроможність заяв Миколи Яновича, який минулорічні двозначні показники наводив на підтвердження своєї ефективності. Сьогодні уже очевидно, що насправді вони були пов’язані лише із низькою базою порівняння та тимчасовим пожвавленням світової кон’юнктури, спричиненим надмірним нагріванням китайської економіки.
Останнє, звісно, не може тривати вічно і лише наближає чергову, можливо, навіть більш руйнівну, хвилю глобальної кризи. На початку червня міжнародна рейтингова агенція Standard & Poor's уже знизила зі «стабільного» до «негативного» прогноз для ринку китайської нерухомості, ціни на яку швидко зростали протягом останніх двох років. Причиною стало те, що, за оцінками експертів організації, ціни на неї лише наступного року знизяться принаймні на 10%. Уже сама по собі ця новина призвела до миттєвого здешевлення на 1,4% акцій найбільшого забудовника країни Hong Kong-listed China Overseas Land. А про те, що саме з кризи на ринку нерухомості іншої економічної наддержави розпочалася остання світова криза, як і про те, що зростання цін на нерухомість Китаю відбувалося за рахунок спекулятивного, зокрема, й іноземного капіталу, який зараз почне стрімко зникати, нагадувати, мабуть, зайве.
Повторення пройденого?
У цьому контексті до досягнутого на початок травня «історичного максимуму» золотовалютних резервів у $38,4 млрд слід ставитися скептично, що очевидно й робить Арбузов та інші люди з оточення Віктора Федоровича, коли вимагають за будь-яку ціну задобрити МВФ. Адже цей показник і без того більш як на третину сформований із кредитів МВФ, а затримка із черговим траншем призвела до їх суттєвого просідання уже в травні – червні, зазвичай безпроблемних для валютного ринку місяцях. Крім того, цей «рекорд» ледь перевищив показник, який був досягнутий напередодні катастрофічного обвалу національної валюти у 2008 році, а от державний борг, для обслуговування та погашення якого й мають у першу чергу використовуватися ці резерви, зараз втричі більший у номінальному вираженні й у чотири рази – щодо ВВП. Так, станом на 30 квітня 2011 рокупрямий та гарантований державний борг України становив $58,2 млрд, зокрема, зовнішній – $37,2млрд. Для порівняння: на кінець липня 2008-го прямий та гарантований державний борг становивлише $17,7 млрд, зокрема, зовнішній $13,8 млрд. Співвідношення з ВВП на той час було меншим ніж 10%, а зараз – понад 40%. Крім того, «рекордні резерви» НБУ уже нижчі від обсягу навіть державного зовнішнього боргу, не кажучи вже про корпоративний.
Тут взагалі варто пригадати 2008 рік, тому що атмосфера «шапкозакидання», що панувала серед наших можновладців буквально в переддень катастрофи, має чимало спільного з оцінками власних «досягнень» та нібито принесеної ними «стабільності» в середовище нинішньої влади. Ось витримка із монетарного звіту НБУ за ІІ квартал 2008-го, підготовленого майже в переддень осінньої катастрофи: «У січні – травні 2008 року експорт та імпорт товарів і послуг зростали високими темпами (відповідно на 35,7% та 50,3%). Збереження значного розриву між ними призвело до формування від’ємного сальдо зовнішньоторговельного балансу, яке у 2,6 раза перевищило показник відповідного періоду минулого року. Водночас чисте надходження коштів за фінансовим рахунком ($7,4 млрд) дало змогу не лише компенсувати дефіцит поточного рахунку, а й збільшити резервні активи України… Починаючи з другої половини квітня установилася стійка тенденція щодо посилення гривні як на безготівковому, так і на готівковому сегменті валютного ринку. НБУ 22 травня 2008 року здійснив приведення офіційного курсу гривні у відповідність до її ринкових котирувань – офіційний курс гривні до долара США підвищено на 4% – до 4,85 грн/дол. США». Нічого не нагадує?
І найцікавіше: «Міжнародні резерви продовжували збільшуватися. Їх обсяг з початку 2008 року збільшився майже на $3 млрд до $35,5 млрд. Прогнозне значення обмінного курсу гривні до долара США на ІІ півріччя 2008 року встановлено на рівні 4,85 грн/дол. з можливим відхиленням +/- 4%». Що відбулося насправді і яким виявився реальний курс у ІІ півріччі 2008-го, думаю, нагадувати не варто? А реакція НБУ обмежилась цілком, м’яко кажучи, безпомічним кроком. Ось витримка уже з наступного монетарного звіту, за ІІІ квартал: «на засіданні Ради Національного банку України, що відбулося 27.10.2008, було прийнято рішення про вилучення з Основних засад грошово-кредитної політики на 2008 рік прогнозного показника офіційного обмінного курсу гривні до долара США з огляду на невизначеність подальшої курсової динаміки».
Дефолт чи девальвація?
Тому, коли стоїть запитання «Чи буде дефолт?», то його не варто ототожнювати із запитанням «Чи буде повторення обвальної девальвації?», зокрема, й для того, щоб його уникнути, шляхом ще одного шокового скорочення дефіциту торговельного сальдо. З цього приводу в МВФ обмежуються тим, що «високо оцінюють» загальновідомі дії НБУ у 2008 році. Коли Макс Альєр стверджує, що дефолту України швидше за все не буде, він звертається насамперед до зовнішніх кредиторів, але ані його, ані їх не цікавить, чи повториться обвальна девальвація гривні, яка може знову поставити на межу дефолту сотні тисяч українських родин. Це внутрішні справи України, і тут у діалог влади та суспільства ніхто не втручатиметься. Втім навчені українці чи принаймні кмітливіша їх частина уже заходилися переводити свої мізерні заощадження у надійніші засоби накопичення. Скупівля іноземної валюти населенням триває високими темпами уже з початку минулої осені. З того часу на руках у громадян стало більше на $12 млрд. Навіть у теплу пору року цей процес не спиняється – у травні українці придбали в банках іноземної валюти на $2,45 млрд, а продали на $1,55 млрд. Проте потенційними жертвами чергового блокування вкладів у разі повторення сценарію 2008–2009 років усе ще можуть стати власники $17,34 млрд, які зберігалися на валютних депозитах станом на початок червня.