До Києва прибув лідер Лівійської Республіки Муаммар Каддафі. І, як це зазвичай буває під час його закордонних візитів, цікавість публіки привертає бедуїнське шатро лівійського правителя, його пишний національний одяг та дівчата з особистої охорони. Хоча насправді говорити варто було б зовсім про інше.
Тридцять дев’ять років тому, в 1969-ому, 27-річний капітан Каддафі очолив офіцерський заколот проти лівійської монархії. Здобувши перемогу, він став полковником – і з того часу задовольняється цим званням і титулом лідера революції. Створена ним концепція ісламського соціалізму не передбачає формальної посади президента, стверджуючи: «Влада, багатство та зброя – в руках народу». Втім, це не заважає Каддафі протягом чотирьох десятиріч бути диктатором. До Саддама Хусейна США вважали Каддафі арабським ворогом №1 і найбільшим спонсором тероризму. СРСР постачав йому зброю та військових фахівців, а Рональд Рейган у 1986 році віддав наказ бомбардувати Лівію й запровадив проти неї санкції. Однак Каддафі зміг не лише зберегти владу, але й відновити в очах Заходу свою репутацію. Адже дружба з ним означає доступ до багатих нафтових ресурсів Лівії.