Дуже добре пам’ятаю 28 червня 1996 року, коли приймали Конституцію України: ми з мамою слухали засідання Верховної Ради і плакали від зворушення. Не знаю, чи розуміла я тоді, що таке «конституція» і що вона для мене означає… Але почувалася гордою, коли мама сказала:«Це тобі подарунок на день народження» (через два дні мені виповнилося вісім років). Зараз вважаю ті емоції своїм першим проявом патріотизму…
В час проголошення української незалежності я була трирічним малям – тож і радянських часів зовсім не пам’ятаю…
Мама у 1991 році працювала вчителькою початкових класів, а батько – інспектором райвно. Про тодішні події кажуть: «Ми були звичайними людьми, не йшли на барикади, але дуже раділи. Не мали сумнівів, що нам потрібна незалежність. Хвилювалися за те, що відбувалося в Києві і за те, що в нас в Теребовлі відбувається, хотіли, щоб Україна була вільною».
Обоє пам’ятають, як у двадцятих числах серпня у нашому місті (Теребовлі Тернопільської області) демонтували пам’ятник Леніну. Розповідаючи про ці події, щиро радіють. «Йду зі школи, – згадує тато, – і спостерігаю, як вождя піднімають за шию на кран і вантажать на машину». В місті тоді тільки й говорили:«О, того ідола взяли за шию та й повісили!»
Також теребовлянці масово почали позбуватися партійних квитків. Справжніх, щирих комуністів на Галичині було мало. Переважно вступали, бо змушувала робота: кожен, хто займав хоч якусь керівну посаду, вимушений був стати партійним. Мої батьки не піддалися, незважаючи на численні переконування та вмовляння. Мама отримала пропозицію, як тільки прийшла працювати до школи: «Ви ж розумієте, вам портфель в руки, зможете бути директором школи!» Відповіла: «Мені той портфель не потрібен – зарано ще його тягнути. Я прийшла працювати вчителем початкових класів.» Дідусь був комбайнером і членом правління колгоспу. Його також агітували – і бабуся придумала для нього відмовку: «Скажи, що в тебе дурна жінка і, якщо підеш у партію, вона тебе з дому вижене.» Це спрацювало.
Звичайні сільські люди не хотіли брататися з «червоними». Пам’ятали колективізацію, коли позбувалися нажитого роками та здобутого важкою працею, події другої світової, коли у селі Нова Брикуля 1944 року безпідставно знищили понад сімдесят чоловіків призовного віку, не встигли забути закриття та знищення церков, які будували власноруч.
Тому для всіх, і молодих, і старих, 1991 рік означав зміни на краще. Байдужим не міг залишитися ніхто. Моя бабуся почала дивитися новини – хвилювалася за всі тодішні події. А донедавна на програмі «Час» традиційно йшла доїти корову. І так робила більшість: люди не хотіли слухати брехні, коли всі рішення приймалися одноголосно.
Восени 1991-го мама відчула себе незалежним українським вчителем. Якщо раніше 1 вересня слід було проводити «ленінський урок» на теми «Моя батьківщина – Радянський Союз» або «Партия и Ленин – близнецы-братья», то тепер могла розповідати дітям про Україну. Вона добре пам’ятала, як їй доводилося у Великдень іти до школи або збирати металобрухт чи макулатуру. Їй було соромно, що колись у Пасхальну неділю люди зібралися біля зачиненої церкви і правили святкову службу Божу, а вона йшла повз них на роботу та ще й повинна була забезпечити стовідсоткову присутність учнів на уроках.
Мої батьки вважають, що здобуття незалежності було неминучим, адже на брехні нічого не побудуєш… Чимало людей у 90-ті скаржилися на життя у вільній країні, на матеріальні проблеми – воліли б радше повернутися до часів дешевої ковбаси… Мої батьки, яким довелося пережити часи, коли не було за що купити хліба, жодного разу не нарікнули на Україну. Натомість мама навчала першачків: «Свою Батьківщину треба любити не тоді, коли у вас заможне і гарне життя, а треба любити завжди, навіть коли важко. Якщо ж ви будете її зраджувати, то нам ніколи не стане краще жити».
Мабуть, завдяки своїм рідним я не знаю, що таке несвобода і дуже за це їм вдячна.
Тиждень запрошує Вас поділитись спогадами про здобуття Незалежності- надсилайте свої матеріали на адресу [email protected], особливо ми раді фото- і відеоматеріалам з приватних архівів. Нагадуємо, що кожен учасник конкурсу «Моя Незалежність» отримає призи.