Мою колонку передрукувала провідна шведська газета Svenska Dagbladet. Як заявило китайське посольство в Стокгольмі, моя писанина не тільки «суперечить фактам» і спирається на «хибні висновки й упередження», а й «серйозно порушує норми міжнародних відносин і засади зовнішньої політики шведського уряду».
Схоже, посольство сплутало Стокгольм із Пхеньяном. Svenska Dagbladet може (і робить так) друкувати колонки, що не відповідають шведській зовнішній політиці. У вільному суспільстві засоби масової інформації працюють незалежно від влади.
Розгляньмо детальніше.
Твердження № 1:
«У світі один Китай, і Тайвань — невіддільна частина Китаю».
З «одним Китаєм» усе гаразд. Теоретично обидві сторони з цим погоджуються: зрештою, офіційною назвою Тайваню залишається «Республіка Китай», позаяк її коріння сягає націоналістичного режиму, поваленого комуністичними силами Мао в 1948 році.
Однак аргумент про те, що Тайвань є «невіддільною частиною Китаю», — нонсенс. Китайська імперія віддала Тайвань Японії в 1895 році.
Найважливіше — тайванці не хочуть панування Пекіна. Вони бачать, як спрацював принцип «одна країна, дві системи» в Гонконгу. Та материковий Китай ігнорує побажання.
Отож, почнімо редагувати лист посольства. Там слід було написати: «Наші боси в Пекіні хочуть контролювати Тайвань, попри суперечливі з правової точки зору претензії й опозицію тайванського народу».
Читайте також: Небезпечний успіх України
Твердження № 2:
«Принцип «один Китай» — червона лінія, яку не можна перетинати».
Помилочка. Червону лінію перетинали неодноразово. Тому Китай і скаржиться.
Тож відредагуймо й цю частину: «Принцип «один Китай» надзвичайно важливий для нас, але чужинці вважають його сміховинним».
Твердження № 3:
«Значення принципу «один Китай» зрозуміле й не передбачає жодних викривлень чи хибних тлумачень».
Не зовсім. Чимало держав, зокрема й більшість країн Заходу мають напівофіційні зв’язки з Тайванем. Співпраця у військовій сфері й розвідці посилюється через наростання побоювань щодо агресії материкового Китаю.
Поправка: «Принцип «один Китай» на практиці доволі туманний».
Твердження № 4:
«Підтримка політики «один Китай» означає суворе дотримання принципу «один Китай», зокрема розрив офіційної взаємодії (і показової, й таємної) з тайванською владою».
Хибно: див. вище. Посольство переходить тут від фактів до вимог. Дивно, але воно, схоже, заплуталося, що гірше: «показова» чи «таємна» взаємодія.
Наступне твердження, напевно, краще звучить в оригіналі китайською: «Литовська сторона намагається викривити концепції й замаскувати свій наступ на принцип «один Китай» так званим захистом «принципів і цінностей», щоб розвивати офіційні зв’язки з Тайванською владою. Такими спробами нікого не обдурити».
Читайте також: Наслідувати успішні приклади
Схоже, йдеться про те, що Литва пишномовністю замасковує свій напад на політику «один Китай». Проте Литва зовсім не приховує своєї позиції. Литовські політики щиро вірять у свободу, демократію та верховенство права. Вони постійно про це говорять. Їхня зневага до диктатури Китаю й підтримка приязного, багатостраждального Тайваню — зовсім не вдавана. Чужинців це надихає, а Китай дратує. Нікого й не дурять, окрім хіба китайських можновладців, які не хочуть змиритися з реальністю.
Після завершальних нісенітниць посольство закликало шведів опублікувати листа. Так і вчинили.
Проте тут виник парадокс. Коли ЗМІ материкового Китаю суворо забороняють публікувати міркування й аргументи, що (досі) переважають у вільному світі, західні медіа готові публікувати задерикуватий нонсенс Китаю.
Поміркуйте про це, товариші.