Поява в прокаті саме зараз російського агітпропу про початок Другої світової війни – річ логічна з усіх боків. По-перше, на носі 9 травня, тож є чергова можливість оголосити про «героїчне радянське минуле». По-друге, вкотре всім, хто досі не в курсі, заявити про російську правонаступність усіх совєтських досягнень. У цій прямій як палка логіці є одна проблемка: фільм «Шпигун» оснований на романі Бориса Акуніна, тобто на творі відомого правозахисника й активно незгодного з путінським режимом Григорія Чхартішвілі.
Суть не в тому, що книжка «Шпигунський роман» є частиною акунінського всесвіту під назвою «Фандорін» (утім, у стрічці всіма «фандорінськими» алюзіями знехтували), а в тому, що тут не може бути все ідеологічно стерильно: як і писав у розвінчувальному «Криголамі» інший противник режиму Віктор Суворов, про початок війни в Москві знали, але Сталін не повірив. Та на відміну від роману у фільмі радянська героїка показана в повний зріст.
Усі енкавеесники ділові, підтягнуті, цілеспрямовані. Москва велична, біла і красива. Зіграний Данілою Козловскім головний герой Єгор Дорін – радянський патріот, боксер і без-п’яти-хвилин-Зорро, що, захищаючи дівчинку, кладе на асфальт трьох бешкетників; запишнений своєю роботою в органах; не боїться самому Берії сказити у вічі правду-матку. А в другій (!) головній ролі – придворний лакей від кіно Фьодор Бондарчук (прикметно, що, хоча батько в нього був українцем, він не цурається стрічок, де звучить слово «хохол»). До речі, інший українець Олексій Горбунов грає тут фашистського зв’язкового. За всього цього, якщо не брати окремі фактичні огріхи: використання назви КДБ, хоча вона з’явилася через 13 років після означених подій, кліпання очима при пострілі, хоча штатні енкавеесники не могли цього робити, цей фільм – міцний жанровий приклад, для якого безсумнівною спиною Атланта є текст із захопливо-закрученим детективним сюжетом… Овець пошматовано, але вовк залишився ситий.
Читайте також: Світанок мерців