Неспроста поруч із гігантами, які символізують аж надто суперечливу велич, подибується всуціль далека від гуманістичних ідеалів людська самореалізація. Рабле писав у добу, коли психологізм літературних героїв іще не був провідним засобом розкриття розважань особистості, а відтак удавався до разючих контрастів. Тож величавість Ґарґантюа з Пантаґрюелем урівноважена образами ченчика Жана Зубаря й Панурґа. Два останні впроваджені в розповідь, ніби для випробування людського в людині. Приміром, брат Жан не вкладається в традиційне уявлення про монаха, позаяк здатен дати ворогові прочухана й добряче гульнути. А злісні витівки Панурґа й поготів не досягають узвичаєних уявлень про чесноти.
Починаючи від середини книги, простежуються численні заміри вхопити самовизначення особистості, яка постійно зважує: до якої межі простягається її самовладність, у яких ситуаціях вона має проявити самостійність, а де зухвало зазіхає на те, чого не гідна. Сюжет постачає чимало прикладів того, як ренесансні постаті шукають домірності. Отож переселивши своїх утопійців на землю упокорених дипсодів, щоб урівноважити затятість останніх, Пантаґрюель жалує Панурґові розкішний замок, але той одразу розтринькує геть усе, що має.
Читайте також: Ідеологія: любити, ненавидіти чи розуміти?
Картаючи себе за таку нестримність, він розмірковує про природу боргів і доходить висновку: позика й заборгованість є неусувними ознаками існування. Вони пара протилежностей, які водночас роз’єднують і гуртують, подібно до стосунків чоловіка й жінки. Через що перед ним і постає дилема: одружитися чи холостякувати? Вступивши з цього приводу в суперечку з Пантаґрюелем, але так нічого не з’ясувавши, Панурґ потребує додаткових порад і роз’яснень. Утім, огром аргументів «за» і «проти» теж нічого не дає. Для себе кожен мусить ухвалити чимало рішень, а деякі з них потребують постійного набуття досвіду. З огляду на це і за підказкою блазня Трібуле, ватага друзяк вирушає в морську подорож у пошуку пророцтв оракула Божої Сулії.
У класичній літературі мотив мандрівки випробуваний віддавна. Тут він теж неабияка новація. Несхожі за вдачею персонажі втілюють різні стратегії, а ті зрештою й мають сформувати особистість. У творі Рабле не раз помічені алюзії на «Одіссею», герой якої постійно здобуває себе. Про те, як важливо залишатися собою, показано в пригоді, що сталася з Панурґом і купчиком Гиндичею. Прагнучи провчити цього нахабу за неповажні висловлювання, Панурґ купує в нього головного барана з отари й мерщій кидає за облавок корабля. Уся череда стрибає слідом за ним, тягнучи за собою необережного торгаша. Згодом теза про розладнану єдність із собою й розчинення в стаді тільки посилюється, а чужі краї поволі нагадують зумисне викривлений світ. На острові Безносків люди живуть спільно, проте їхні соціальні зв’язки вкрай заплутані. Прибувши до Прокурації, подорожні зустрічають дивне плем’я крючків, які живуть із того, що чіпляються до інших і вимагають, щоб їх віддухопелили, а потім матеріально відшкодували завдану кривду. Отак вони готові продаватися й використовуватися. Життя підкидає не тільки жахи у вигляді бур або чудовиськ, після яких непросто отямитися. Тож важливо відрізняти справжні небезпеки від оманливих.
Біля острова злодіїв Панурґ не впорався з цим завданням і вробив з переляку в штани, прийнявши кота Салія за бісеня. Що й казати, людина ласа на зваби. На острові Дикому команді Пантаґрюеля довелося повоювати з Ковбиками (ковбасами), що сиділи в засідці (алегорія захланності). Якби не звитяга двох капітанів Дериковбика й Шаткуйкров’янки і не винахідливість брата Жана, який спорудив велетенську Льоху, в яку помістив бойових кухарів (алюзія на троянського коня), битву було б не виграти. Воістину, крайнощі забаганок чигають на тебе повсюдно.
Читайте також: Алергія
Схожі застереження Рабле подає на прикладі двох народів — папіфигів і папоманів. Перші — люті богохульники, другі — невиправні святоші. Та якщо людина здатна кинути виклик навіть дідькові (історія про чорта й землероба), то їй цілком під силу впоратися з будь-якою безугавною владою. Описуючи себе й світ, вона мусить добирати слова, бо їм судилося відлунювати в часі. Про це йдеться в епізоді про звучання відталих слів (включно з лихослів’ям), що колись застигли на холоді поблизу Льодовитого моря. А відвідавши обійстя месіра Гастера (шлунка), пілігрими з’ясували: хиже пожадання керує людством у всіх його намірах. Несамостійність часто проявляється в сліпому наслідуванні: саме так учиняють птахи з острова Дзвонкевича, коли горлають, зачувши передзвін. Підступними перевертнями бачаться й Пухнасті Коти з острова Катівня: вони схожі на милих створінь, однак охочі до хабарів, за які ладні передушити всіх довкола. Сюди ж варто додати й Королівство Квінтесенції, де життя обертається довкола порожніх абстракцій і сентенцій.
Варто було мандрівцям дістатися Ліхтарії, щоб вони збагнули: особистість має навчитися пити з невичерпного водограю життя, не підсолоджуючи, а розпізнаючи його правдиві струмені. «Пий!» — закликає допитливого Панурґа жриця оракула Божої Сулії Бакбук, адже не зробивши живильного ковтка, ніколи не наповниш душу істиною.