Російсько-українська війна, що триває вже 11 років, давно перестала бути просто військовим конфліктом. У своїй війні проти України Росія використовує всі можливі рівні — інформаційний простір, кіберсфера та навіть повсякденне життя людей. Більше того, ця арена боротьби відкрилась ще до подій 2014 року. Так, Росія провадила агресивні дії щодо України на різних рівнях уже від початку відновлення незалежності. З плином часу вони ставали все більш активними, відповідно до змін у технологіях, політичній ситуації та соціальній динаміці. Після 2014 року і до 24 лютого 2022 року (початку конвенційної війни) політики та аналітики все частіше почали визначати як гібридну війну. Однак після початку повномасштабного вторгнення гібридні загрози й далі несуть високі ризики як для українського суспільства, так уже й для суспільств країн Заходу, які нині підтримують Україну.
То що ж таке гібридна війна і які інструменти для її ведення використовує Кремль?
Гібридна війна — це не лише поєднання військових і невійськових методів, а й системна стратегія, спрямована на підрив державності, єдності та довіри громадян до власних інституцій. Росія активно застосовує увесь спектр гібридних інструментів: від дезінформаційних кампаній та кібератак до енергетичного шантажу, економічного тиску й спроб політичного впливу через проросійські структури чи інформаційні мережі. Такий підхід дозволяє агресору завдавати шкоди без прямого збройного зіткнення, розмиваючи межу між миром і війною.
Одним із ключових елементів гібридної агресії є інформаційна війна. Вона складається зі спроб маніпулювання громадською думкою, підриву довіри до влади, поширення паніки чи зневіри.
Російські медіа, фейкові акаунти та боти у соціальних мережах створюють альтернативну «реальність», у якій, наприклад, Україна постає як «невдала держава» (failed state), а Захід — як «виснажений союзник». Метою таких наративів є деморалізація українців, сіяння розбрату, зменшення підтримки союзників і підрив впевненості у перемозі.
Не менш небезпечним фронтом є кіберсфера. З початку повномасштабного вторгнення Україна стала об’єктом тисяч атак на урядові системи, банки, енергетичні компанії, медіа та навіть лікарні. Ці атаки часто супроводжуються інформаційними кампаніями, що підсилюють їхній ефект, наприклад, поширенням фейкових повідомлень про «зламані» державні бази чи «зливи» персональних даних.
«Кіберзагроза для України — висока й постійна. Поєднання кібератак на державні структури із іншими кібернападами робить кіберпростір одним із фронтів війни. Ці операції виконують кілька ролей: руйнування інфраструктури, збирання розвідданих, психологічний тиск на населення та створення передумов для інформаційних вкидів», — зазначає у коментарі Тижню Надія Баловсяк, кандидатка наук, доцентка Школи журналістики й комунікацій УКУ та експертка у сфері медіаграмотності, цифрової безпеки та інформаційних війн. Відповідно, кіберзахист сьогодні — це не лише технологічне завдання, а складова національної безпеки. Адже саме від злагодженої роботи держави, фахівців і свідомої поведінки громадян у цифровому просторі залежить стійкість країни перед новими викликами.
Ворог невидимий, але реальний. Згідно із дослідженнями, українці відчувають на собі гібридні загрози з боку Росії. Фото: UNSPLASH
Згідно із дослідженнями, українці відчувають на собі гібридні загрози з боку Росії. Так, опитування, проведене соціологічною групою «Рейтинг» для Консультативної місії ЄС (31 липня — 5 серпня 2025 року), свідчить, що більшість громадян свідомі щодо загроз з боку Росії та визнають їх не тільки реальними, а й дедалі сильнішими. Переважна більшість українців також усвідомлює масштаб і серйозність гібридної агресії із боку Росії. Згідно з результатами опитування, 81 % респондентів вважають, що гібридні загрози з боку Росії посилюються. Лише 13 % опитаних дотримуються думки, що ці загрози слабшають, і це свідчить про високий рівень тривожності у суспільстві. Оцінюючи рівень самої загрози, 69 % громадян вважають її високою, ще 26 % — середньою. І лише 3 % респондентів вважають гібридну загрозу незначною або низькою. Така перевага оцінок у бік «високої загрози» демонструє, що українське суспільство вже не сприймає гібридну війну як абстрактне чи гіпотетичне явище — її вважають реальним і постійним викликом.
Читайте також: Хакери, боти й алгоритми. Як цифрові технології стали зброєю російсько-української війни
Щодо здатності України протистояти цим загрозам, думки респондентів розподілилися наступним чином: 67 % вважають, що держава підготовлена до цього на середньому рівні, 14 % — що добре підготовлена, тоді як 16 % переконані, що країна абсолютно не готова до ефективної протидії. Очевидно, що гучні кібератаки Росії проти України останніх років мали вплив на такі позиції українців. Так, унаслідок атаки на державні реєстри Міністерства юстиції України у грудні 2024 року вони припинили свою роботу на понад два тижні. Через атаку на українського телекомоператора «Київстар» у грудні 2023 року українці протягом дня не могли користуватися мобільним зв’язком. Водночас у вересні 2025 року кібератака ГУР паралізувала роботу російського ЦВК — такі операції навпаки додають певності, що українські спецслужби спроможні завдавати ворогу ударів у відповідь.
Одним із інструментів ведення інформаційної війни на суспільному рівні є телеграм. Цей месенджер уже кілька років залишається головною платформою для отримання новин в Україні. За результатами дослідження групи «Рейтинг», станом на квітень 2025 року понад половина опитаних українців обирає телеграм для того, щоб постійно (щоденно) чи часто (4–5 разів на тиждень) отримувати інформацію про події в Україні.
Незважаючи на неодноразові скарги й обіцянки заборонити користування сумнівним месенджером, українці і далі вибирають його з-поміж багатьох доступних на сьогодні альтернатив. Очевидно, що додаток «підкуповує» зручністю, швидкістю обміну повідомленнями, великою кількістю тематичних каналів і можливістю анонімності. Саме анонімність зробила телеграм чи не основним джерелом дезінформації, маніпуляцій і пропаганди, тому питання його безпечного використання надалі залишається особливо актуальним. Впливає також той факт, що телеграм є платформою, через яку влада комунікує із суспільством в Україні. Органи влади на різних рівнях мають власні телеграм-канали, де інформація з’являється швидше, ніж на офіційних сайтах. Певна частина державних та приватних організацій протягом останнього часу вже перейшла у більш безпечні месенджери, наприклад Whatsapp, однак телеграм усе ще залишається основним каналом комунікації для широкого загалу.
Читайте також: Таємний роман телеграму і ФСБ. Укотре про небезпеки найпопулярнішого месенджера
Таким чином, гібридна війна проти України — це не тимчасове явище, а довгострокова стратегія агресора, що вимагає комплексної, скоординованої відповіді. Її суть полягає у тому, що перемога залежить не лише від сили зброї, а й від сили свідомості — здатності українського суспільства залишатися єдиним, критично мислити, зберігати довіру до держави й усвідомлювати, що боротьба триває не лише на фронті, а й у кожному інформаційному повідомленні, кліку чи пості.
То, як підвищити стійкість українського суспільства до гібридних впливів у майбутньому?
«Медіаграмотність, незалежна журналістика, інфраструктурна стійкість, чесна комунікація з боку влади», — вважає Надія Баловсяк, адже «гібридні впливи можуть бути дуже різноманітними, то ж і стійкість в кожному випадку є різна». Саме тому питання формування цілісної системи протидії гібридним загрозам стає для України стратегічним пріоритетом.
Протягом років аналітики відзначають, що українське суспільство «дорослішає» на різних рівнях. Однак удосконалюється і тактика ворога. Концепція гібридної війни «еволюціонувала від передбачуваних багатовекторних інструментів у 2014 році до інтегрованої, масштабнішої та більш технологічно підкресленої моделі після 2022- го. Серед змін — систематичне використання соцмереж, месенджерів і анонімних каналів, використання штучного інтелекту й ботоферм, використання внутрішніх суперечок для розхитування суспільства», — каже Надія Баловсяк. Тож і тактика спротиву потребує постійного вдосконалення. Співпраця держави та громадянського суспільства є одним із ключів до її успіху. Активна участь громадян, незалежних медіа та експертного середовища у формуванні інформаційної політики країни не лише підвищує її ефективність, а й захищає країну від небезпеки перетворення державних комунікацій на інструмент пропаганди. Український досвід доводить: справжня сила опору полягає у свідомому, згуртованому та критично мислячому суспільстві.
Матеріал опубліковано у спільному спецпроєкті «Українського тижня» та Школи журналістики та комунікацій УКУ. Повну електронну версію спецвипуску можна переглянути за посиланням.