У новому матеріалі проєкту «Український Свідок» — бійці 68-ої Окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша на куп’янському напрямку. Це майже лінія фронту, до ворога звідси не більше 250 метрів. Позиції, на яких вони стоять, раніше були російськими: тут досі можна знайти не тільки ворожі сухпайки, але й тіла окупантів. Їх ніхто не забирає місяцями.
Якою є ситуація на цьому напрямку? Росіяни тут б’ють касетними боєприпасами, протитанковими та протипіхотними мінами. Наші бійці кажуть, що ворог ближче до свят активізується. «Вони стають живчиками, працюють, — розповідає боєць із позивним Кіра. — Тому треба тримати позиції та відбивати їх. Не треба недооцінювати ворога. Ми готуємось до чогось серйозного, до масштабного контрнаступу».
Наші хлопці вдало штурмують ворожі позиції. «Я був на семи штурмах, — розповідає Кіра. — Шість були вдалими, один не дуже. Це було на День незалежності України. Ми тоді виїхали о 5 ранку, а вже об 11 вся група була «трьохсотою», з контузіями різних ступенів. Але всі живі, всі вийшли».
Наші хлопці розповідають про роботу ворожої аеророзвідки. «Вони теж розвідують мавіками, — каже військовослужбовець Іван. — Але у росіян аеророзвідка здебільшого державного виробництва — «Орлани», «Ланцети», «Zala». Ба навіть боєприпаси для мавіків виробляє держава. Сумно, що у нас такого нема».
Багато хто з цивільних зараз передає на фронт окопні свічки. У хлопців вони теж є. «Такі свічки чадять, — каже боєць на ім’я Олег. — Але без них ми б замерзли. Є й буржуйки, але вони димлять. Ними можна «засвітити» позицію і потім буде прильот».
На питання, чи не втомились хлопці, Кіра відповідє так: «За***ло, але треба стояти. Аби потім обійняти кохану, не думаючи про прильоти. Аби жити у вільній та незалежній Україні. Тоді буде спокій».