Російські «ліберали» (в лапках) уже впевнено, наче це доконаний факт, називають свого найвідомішого політв’язня Алєксєя Навального майбутнім президентом (без лапок). Те, що Навальний завдяки отруєнню спецслужбами й маніакальному переслідуванню карними органами перетворився на політика № 1 Російської Федерації, не викликає сумніву. Те, що мало кваліфіковані, але добре мотивовані нащадки Малюти Скуратова й Лаврентія Бєрії зроблять усе можливе, щоби довести спецоперацію проти зіркового опозиціонера до кінця, теж можна вважати очевидним. Питання лише, чи вистачить у них часу та натхнення, а в нього — запасу здоров’я.
Майбутній президент Росії — о, це вже цікаво. Чи повинні ми відстежувати процеси всередині країни-агресора? Авжеж, принаймні ті з нас, хто претендує на експертне судження, передбачення сценаріїв розвитку й визначення окремих áкторів. Те ще задоволення, скажу вам. Чи повинні ми шукати всередині Росії однодумців? Та боронь Боже! Сахаров і Новодворская померли, а нові не народилися. Я маю там чимало особистих знайомих, які не продалися, не скурвилися, зберегли обличчя й навіть продовжують робити речі, за які ними можна пишатися. Я все ще можу назвати їх приятелями, але всупереч, а не завдяки тому, що вони є росіянами, громадянами своєї держави. І щойно я починаю розглядати їх як представників цієї держави (а як інакше?), стає нецікаво. Ну, й брати участь у будь-якій активності, спрямованій на порятунок ворога нашого ворога, теж, чесно кажучи, не тягне, хоча я розумію, що це не по-християнськи.
Читайте також: Клопотання за Навального
Аж ось друг нашого видання Філіп де Лара, французький інтелектуал і пристрасний борець за визнання української незалежності й суб’єктності в своїй країні, посилаючись на деяких дослідників і власні висловлювання Навального в пресі, стверджує, що його націоналізм еволюціонував у бік консерватизму європейського штибу, а відтак він заслуговує на довіру й нашу потенційну підтримку. Гаразд, люди змінюються, надто після екскурсії на той світ і перебування у в’язниці. Тим паче що російський націоналізм — феномен справді двосічний. Серед його адептів є огидні шовіністи, а є ті, хто послідовно вважає, що шлях до відродження нації, яка давно й безнадійно занепадає, слід шукати у тотальній відмові від імперського проєкту, обмеженні Росії її етнічними кордонами й зосередженні на кричущих внутрішніх проблемах.
Та обставина, що такий сценарій має дещо умоглядний характер, враховуючи соціокультурні реалії (інакше кажучи — те, у що вірить і кому довіряє середньозважений росіянин, чим пишається й чого соромиться), не виключає певного співчуття до його ентузіастів, але не більше. Я, слідом за низкою дослідників, цілком переконаний, що імперська матриця наразі є частиною російської ідентичності — надто міцно вона зашита в суспільну свідомість і без болісної процедури, аналогічної німецькій денацифікації, кожен представник цієї цивілізації є її носієм.
Навальний, безумовно — людина виняткової мужності й цілісного характеру, але в нас не бракує власних героїв: Олег Сенцов, Станіслав Асєєв, Ігор Козловський… Мені є ким захоплюватися. Вчергове шукати «хорошого росіянина», сподіваючись спертися на союзника у ворожому таборі — марна справа. Зовсім не тому, що на початках своєї кар’єри він був нерозбірливим у виборі партнерів, змінивши більш-менш респектабельне «Яблоко» на товариство комуністів, «нацболів» і членів «Слов’янського союзу». І не тому, що антикорупційний порядок денний всередині країни-агресора залишає мене байдужим — нам би з власними корупціонерами розібратися. Просто, на мою думку, це надто лицемірна постановка питання.
Читайте також: Страсті за «берлінським пацієнтом»
Росія — ворог, і, на жаль, ворог екзистенційний. Менше чи більше крастимуть друзі Путіна в його виборців — взагалі не наша проблема. А от чи навчатимуть російських (бурятських, аварських, марійських) дітей змалечку, що Велика Росія — за визначенням обитель правди («… в чём сила, брат?»), а в Україні живуть криваві фашисти, — проблема, що, на жаль, аж надто нас стосується. Наскільки мені відомо, жодна умовно опозиційна сила всередині РФ не ставить своїм найпершим завданням детоксикацію колективного підсвідомого, а без цього суспільні очікування рано чи пізно виноситимуть на поверхню лідера, який навмисно або мимохіть підіграватиме романовсько-сталінсько-брєжнєвському ресентименту.
Різні європейські нації по-різному позбавлялися своїх імперських демонів. Політичні рішення там доповнювалися кропіткою й почасти болісною працею інтелектуалів, моральних авторитетів, зрештою, цілого народу. Ніяких ознак готовності до такої роботи ні в якого Навального я не бачу. До побачення.