За словами Барабаша, йому повідомили, що рішення прийняла Служба безпеки 10 липня, заборона на п’ять років. На час здачі цього номера до друку росіянин запевняв, що досі нічого не знає про її причини. Між тим наступного дня після інциденту під центральним офісом СБУ відбувся пікет за участю громадських активістів та журналістів, які вимагали пояснень щодо ситуації з Барабашем. Річ у тому, що росіянин має українське коріння (онук відомого українського літературознавця Юрія Барабаша) й ідентифікує себе саме з Україною, в останні роки дуже часто приїздив сюди, був активним учасником громадських виступів, у тому числі політичних, зокрема на захист української мови. У листопаді 2012-го його затримали правоохоронці під час сутички з учасниками акції, присвяченої річниці Помаранчевої революції на столичному Майдані (див. Тиждень, № 48/2012). Світлини Барабаша з акцій протестів не раз публікували різноманітні ЗМІ. І саме він став одним з авторів фотовідеодобірки бійки в Києві 18 травня, коли охоронець «антифашистського» мітингу ПР Вадим Тітушко напав на журналістку Ольгу Сніцарчук. Ця добірка й завадила регіоналам та МВС «довести», що Тітушко і компанія брали участь у заворушеннях на боці опозиціонерів.
Як заявила пікетувальникам речниця СБУ Лада Сафонова, Барабаша не пускають «в інтересах держави». І зазначила, що «не існує практики у світі, аби спецслужби пояснювали такі рішення». Насправді це не зовсім так і для світу, і для України, що може свідчити про певну вибірковість наших спецслужб. Зокрема, у червні 2006 року СБУ заборонила в’їзд депутатам Держдуми Владіміру Жиріновскому та Константіну Затуліну. А в травні 2008-го такий самий захід вжили щодо тодішнього мера Москви Юрія Лужкова. І в усіх цих випадках СБУ та МЗС офіційно й відверто пояснювали, що російські громадяни оголошені персонами нон ґрата за недружні висловлювання на адресу Української держави та участь у політичних масових акціях відверто антиукраїнського спрямування. Натомість із приходом до влади Партії регіонів та зі зміною керівництва Служби безпеки України підходи до визначення списку нев’їздних, схоже, кардинально змінилися. Понад те, дії спецслужб зараз підозріло нагадують переддень Помаранчевої революції. Зокрема, восени 2004-го до нашої країни не впустили двох активістів сербської громадської організації «Отпор», і влада, як і тепер, також відмовлялася пояснювати причини. «Правові підстави таких рішень не зобов’язують вмотивовувати їх прийняття», – заявляв тоді заступник голови Адміністрації президента Василь Базів. У нинішній Україні, щоправда, як запевняє керівництво, жодної революції статися не повинно і не може, мовляв, на те немає причин. Але тенденції чомусь повторюються.
Читайте також: Вона (СБУ) працює?
У зв’язку з цим можна згадати події трирічної давності, коли в аеропорту «Бориспіль» затримали представника німецького Фонду Конрада Аденауера Ніко Ланґе, який до того критично висловлювався про діяльність команди президента Януковича, й заборонили йому в’їзд в Україну. Тоді ця заборона без пояснення причин викликала дипломатичний скандал, і зрештою правоохоронці були змушені повідомити, що їхні дії зумовлені нібито «загрозою» втручання Ланґе у «внутрішні справи держави». Водночас незадовго до згаданого інциденту нова влада познімала заборону на в’їзд відомим українофобам на кшталт Жиріновского чи Затуліна, хоча вони безпосередньо втручалися в українські справи вже давно, зокрема прямо заперечуючи українську державність.
Понад те, нині вітчизняні спецслужби періодично демонструють дивну лояльність до російських колег. Досить згадати, як у жовтні 2012 року ФСБ викрала в Києві й вивезла до РФ російського опозиціонера Лєоніда Развозжаєва, який саме збирався просити в Україні політичного притулку.