Найпростіше тим, хто завжди бачив у Росії небезпеку, в кого генетична – або особиста! – пам’ять при контакті автоматично вмикала сигнал тривоги, найскладніше – тим, хто всередині себе досі не прожив розлучення з колишньою великою країною, осередком таких привабливих міфів, ілюзій і забобонів. Нинішня реальна Росія допомогла нарешті їхньому самовизначенню. Досі вона несамовито пхалася в наші справи, тим більше, що їй це дозволялося безперешкодно. Євромайдан поклав цьому край, і вона перейшла до активних дій.
Російський солдат уже на Українській землі, й хоча поводиться він поки що обережно, немає жодних сумнівів щодо його намірів. Його кінцеве завдання – покінчити з ненависним для питомої російської душі «історичним непорозумінням» (це цитата з промови Молотова на спільному з німцями бенкеті з нагоди окупації Польщі восени 1939 року). Історична паралель ніяк не випадкова й не довільна. Спіраль розвитку російської держави пройшла черговий виток і знову ввійшла в фазу агресивної, небезпечної не лише для сусідів, а й для всього світу Імперії зла, в ролі якої вона неодноразово виступала в своїй історії. Покоління істориків і публіцистів управлялися на тему подібності двох режимів – сталінського та гітлерівського. Ця аналогія вийшла з розряду академічних конструкцій, коли нинішня Російська Федерація почала офіційно підтверджувати свою спадковість від усіх попередніх держав – від Московського великого князівства Івана Грозного до СРСР Йосифа Сталіна. Тепер ідеологія реалізується в практичних діях. Насправді таких дій досі не бракувало, хіба що не таких масштабних і не в такій безпосередній близькості до кордонів цивілізованого світу.
Росія так довго використовувала всує слово «фашизм», що врешті-решт сама не помітила, як стала головним на планеті осередком цього явища, й тепер демонструє його решті світу.Звісно, фашизм – дефініція умовна, але нею користуються не лише пропагандисти, а й серйозні вчені, маючи на увазі цілком певну суму ознак того чи іншого режиму. Це й структура авторитарної влади на чолі з одноосібним лідером, і державна ідеологія, побудована на штучних міфах, і потужний, вельми ефективний пропагандистський апарат, і мілітаризація економіки разом із суспільством, і безкомпромісне придушення інакодумання, і нестримна зовнішня експансія, і масове божевілля простих громадян, які щиро підтримують владну параною, і так само масова ксенофобія разом ізгомофобією… Будь ласка, знайдіть десять розбіжностей!
Фашистська Росія приречена діяти всупереч довгостроковим інтересам свого власного обдуреного народу, бо будується на ірраціональних засадах і не відмовиться від них, доки не буде змушена перезавантажитися під впливом непереборних обставин. Схоже, що Україна стала такою фатальною обставиною.
Всі, хто уважно відстежують російську політику, були переконані, що після закриття Олімпіади увага Владіміра Путіна перемкнеться на нову ділянку самоствердження. Ця ділянка завжди, як ми пам’ятаємо, залишалася в центрі увагиМоскви, бо вона є одним із нестерпних неврозів імперської свідомості – її Версальською травмою. Як німці після 1918 року не могли впоратися із приниженням, як вони вважали, несправедливого Версальського миру, так російські фашисти досі переживають приниження Біловезької угоди, яка зумовила втрату імперією її священного Heartland’у, себто України. Євромайдан стимулював загострення хвороби, й диктатор разом зі слухняним апаратом почали діяти, бо не діяти не могли фізично.
Сценарій, як багато разів відзначалося за останні дні, вже відпрацьований на інших суміжних територіях – у Придністров’ї, в Абхазії, Південній Осетії. Але схоже, що тут серія блискучих перемог Кремля нарешті закінчиться. По-перше, бо розмір має значення: від Цхінвалі до Тбілісі – 100 кілометрів по прямій, населення Грузії менше за українське на цілий порядок, територія – так само. По-друге, імператор недооцінив настрої українців: виявляється, навіть ті, хто не підтримували Майдан ані фізично, ані ідеологічно, готові боронити свою нову ідентичність, і черги волонтерів до військкоматів це доводять, тобто доведеться мати справу не лише з загартованими бійцями з Інститутської та Грушевського, а з цілою нацією, самовизначення якої Росія вчергове стимулювала. По-третє, від часів останньої маленької переможної грузинської війни стан російської економіки зазнав змін не в найкращий бік: чергові 50 мільярдів, викинуті на боротьбу з психотравмою, можуть підірвати «стабільність» і підняти таку хвилю незадоволення, яку випробуваними за останніх 15 років засобами вгамувати не вдасться. По-четверте, матеріальний і психологічний стан самої російської армії не такий блискучий, як може здатися тим, хто приймає військові паради на Червоній площі. Зрозуміло, що сучасна війна вже давно виграється не «великими батальйонами», як за часів Наполеона, а спеціалізованими мобільними з’єднаннями, але виявляється, що навіть елітні російські частини вражені тими самими болячками, що й ціле суспільство. Вони можуть бути ефектними та ефективними на короткій дистанції, проте затяжної війни не витримають в жодному разі.
Залишається Ultima Ratio Rei– «останній довід імператора», його ядерні ракети. Чи вистачить божевілля в мавпи погратися своєю боєголовкою, ми не знаємо, це питання не до журналіста, а до лікаря. Але в такому разі лікувати його доведеться не лише нашим психіатрам, яким це самим не під силу, а й міжнародній терапевтичній спільноті, включно з супердержавами, які досі намагалися за фактом від процесу ухилитися.
Час на нашому боці. Ми щойно одужали. У них – пік хвороби. Поки що просто тримаймося.